You’re viewing a text-only version of this website that uses less data. View the main version of the website including all images and videos.
"На дверях - різдвяний вінок. Перед очима ти в мокрій куртці". Щоденник пам'яті коханого
- Author, Діана Куришко
- Role, BBC News Україна
- Published
- Час прочитання: 4 хв
"Ми чекали на доставку дзеркала у ванну — остання деталь у ремонті нашої квартири. У тебе була нова робота, яка тобі подобалась, у мене чергові курси "для пошуку себе". Нас чекала відпустка в Португалії, співбесіда на візу в США… За день до війни я розвішувала прання, плакала і просила тільки того, щоб я могла розкладати твої смішні кольорові труси до кінця життя".
Останні місяці інстаграм Наталі Гаврилюк - це зворушливий щоденник пам'яті її коханого Жені. На початку березня він загинув у бою за Ворзель.
У своєму інстаграмі Наталя розповідає смішні історії про желейних жаб у подарунок і про те, як хотіла показати коханому край світу у Португалії. Її щоденник - це теплі спогади про Женю і розповіді про мрії, які вони мали.
У соцмережах з'являються сотні постів, фото та відео про людей, які загинули на війні. Так люди вшановують пам'ять рідних.
"Я казала тобі, що вмру зразу, якщо з тобою щось станеться"
Євгену Петрашу було 27, він працював у сфері IT, мав ластовиння на носі і закочував очі, коли Наталя вмикала "Друзів". Вони були разом сім років, майже одразу відтоді, як познайомились у гуртожитку №20 КПІ.
"Наше знайомство і початоĸ стосунĸів були наче яĸийсь сітĸом. Ми подобались один одному, але рідĸо зустрічались, - розповідає Наталя ВВС News Україна. - Я була у стосунĸах, і ми з Женєю просто мовчĸи дивились один на одного, ĸоли десь бачились".
"Я виносила сусідці мозоĸ розмовами про нього. В яĸийсь момент вона не витримала і створила нам чат, де написала, що ми один одному подобаємось і вийшла з чату. Довелось спілĸуватись і все це розрулювати. Таĸ все і почалось".
З 2015 року Євген був добровольцем в "Азові", служив у Маріуполі. Довгий час їхні стосунки були на відстані. Наталя часто їздила до нього у Маріуполь. Потім він повернувся до Києва.
24 лютого, коли почалося вторгнення, Женя відправив Наталю з Києва, а сам знову пішов на війну.
"Я завжди казала тобі, що вмру зразу, якщо з тобою щось станеться. В якомусь сенсі це так і відбулось, але фізично я все ще живу. Дівчата тут мене годують і дають вітаміни. Віддяч їм якось глобально, ок? Ти казав, що смерть — це просто смерть, ти наче засинаєш назавжди і все. Хочу, щоб в цей раз ти був не правий", - ділиться дівчина в інстаграмі.
"З річницею, котя"
Щоб не збожеволіти від стресу, на початку війни дівчина почала вести щоденник. Спочатку офлайн у записнику.
20 березня у день народження Жені, коли стало відомо про його загибель, Наталя вперше наважилась написати про нього онлайн - про те, як нюхає його парфум і як їй від цього боляче, про їхній останній вечір: "Я рада хоча б тому, що в останній вечір разом я не залипала в тікток як завжди, а ми заснули в обіймах. Ти так часто просив засинати з тобою, а я мала розкіш вибирати грьобаний "час для себе".
Тіло Євгена довго не могли знайти. Ворзель був в окупації. Наталя до останнього сподівлася на диво, "що той найперший пост доведеться видалити, а Женя яĸимось дивом вибереться з оĸупованих територій, побачить це і сĸаже "оце ти дурна, Наташĸа".
Але цього не сталося. У квітні після звільнення Київщини батьки Євгена Петраша змогли дістатись до Ворзеля і забрати сина.
У день похорону Жені Наталя написала йому листа: "Я тобою пишаюсь і вдячна за все. Але для мене ти більше, ніж Юджин, ти — весь мій світ, який сьогодні закрили у труні".
Вона щемко та іронічно пише про плани, які вони мали, і про дурниці, які робили разом.
"Пам'ятаєш, торік у мене не було вихідного, бо була моя черга "чергувати" на роботі? А якби я знала, що це останнє твоє свято, яке ми проведемо разом?"
"Але ж вечір був таким хорошим. Я затягнула тебе на "побачення" в Японський Привіт, ми їли все підряд і пили саке. Ти так любив все японське, я завжди вважала це дуже милим твоїм захопленням… Було так холодно, безлюдно, а ми йшли нічним Києвом пішки до трамваю, з коктейлями на виніс. Я не пам'ятаю все до деталей. Хто ж знав, що треба було закарбовувати все, бо потім тільки цими спогадами я і буду жити?".
"З річницею, котя. Зі мною ти завжди живий, просто тепер будеш молодший за мене", - написала Наталя на сьому річницю їхніх відносин.
В її постах багато болю, багато зізнань в коханні і багато жалю, що "люблю" треба було говорити ще більше.
"Я подарувала тобі коробку желейних жаб"
Влітку дівчина щемко розповіла, як вперше повернулася додому в порожню квартиру, де кожна дрібничка нагадувала про Женю:
"На дверях різдвяний вінок. Перед очима ти в мокрій куртці, прийшов пізно, приніс цей вінок мені "на Миколая". Велика ялинка ніяк не вписувалась в передноворічний бюджет, я перенесла покупку на наступний рік, ха. Натомість я подарувала тобі велику коробку желейних жаб. Який же крінж!"
"Ну добре, жаби ми хоч з'їли. А що робити з навушниками, які я подарувала на Новий рік? Вони лежать на полиці і кричать на мене, вони знають всі мої "ти робила недостатньо". Вони нагадують мені яка я була неуважна".
За словами Наталі, пости в інстаграмі - це її спосіб говорити про Женю, зберігати пам'ять про нього.
"Це наче дурничĸа, просто пости в соцмережі, в яĸій Женя навіть ніĸоли не був аĸтивним і давно видалив свій аĸаунт. Але ĸожен раз, коли хтось пише, що мої історії їх зворушують, я розумію, що це важливо. Тому, що описати всі свої почуття до Жені і те, яĸою неймовірною людиною він був, я можу тільĸи таĸим способом, ĸоли це залишає слід, торĸається серця", - розповідає Наталя.
Дівчина говорить, що рада, що тоді у березні змогла вперше написати про Женю. Тоді стільĸи людей прочитало їхню історію кохання.
Зараз вона живе у Нью-Йорку, в який вони так хотіли поїхати разом.