"Стільки тіл ми ніколи не бачили". Як в Ізюмі ідентифікують загиблих

Олег Подорожний іде погано освітленими коридорами моргу, повз затулені мішками з піском вікна до великої морозильної камери на задньому дворі.

Важкі металеві двері відчиняються, і в ніс б'є різкий запах смерті, страшний гидотний аромат війни.

Там в білих мішках лежать рештки тіл цивільних, що загинули під час окупації росіянами міста Ізюм на Харківщині. Багато з них померли кілька місяців тому. Мішки позначені цифрами та уривчастими даними про загиблих.

У лісах поруч з Ізюмом за кілька днів після звільнення міста знайшли сотні безіменних могил. Сто сорок шість тіл звідти досі не ідентифікували. Основний морг переповнений, тому вони тут.

"У нас дійсно багато тіл, - пояснює Олег, судмедексперт харківського бюро судово-медичної експертизи. - Вони залишаться, доки не зроблять ДНК-тести".

У морзі працює генератор, але підтримувати необхідну температуру у камері, де зберігають тіла, під час регулярних відключень світла - складно.

Довгі пошуки

Ізюм особливо сильно постраждав під час боїв та окупації. Місто майже зруйноване, у ньому залишилось 20% від кількості довоєнних мешканців.

Поліцейській відділок в Ізюмі було зруйновано, тож поліція збирає зразки ДНК від родичів загиблих та свідчення про злочини росіян у місцевій художній школі. Потім зразки біоматеріалу відсилають до лабораторії. Часто лише за допомогою генетичної експертизи можна ідентифікувати рештки в братських могилах або тіла, які знайшли в руїнах міста.

Щоразу тут вишиковується черга. Кожен в ній має свою трагічну історію.

Пройшовши необхідну процедуру, Тетяна Табакіна зупиняється посеред кімнати і затискає рукою рот, немов стримуючи схлип.

Її сестра Ірина і племінник Євгеній загинули внаслідок російського авіаудару на початку березня. Вони ховалися у підвалі свого будинку, де, як вони думали, будуть у безпеці.

Тетяні вдалося впізнати Євгенія за татуюванням на руці, а сестру вона так і не знайшла.

"Іру розірвало вибухом. Я не можу знайти навіть частинку її тіла, - тихо каже вона. - Чекаю, щоб знайшли хоч шматочок тіла сестри, щоб поховати їх разом".

Проблеми з ДНК

Ідентифікація йде важко і повільно. Через бойові дії багато фахівців виїхали з Харківщини.

"Ми вчимо нових людей, але поки що у відділі лише вісім людей, і навантаження - величезне", - пояснює працівниця лабораторії Вікторія Іонова.

"Також є проблеми з відключенням електрики. Високоточне обладнання раптово вимикається, і нам доводиться починати все спочатку, - каже Вікторія. - Є генератор, але іноді світла немає цілий день".

Ускладнює роботу й те, що багато тіл сильно обгоріли.

"При найбільших ступенях опіків генетичний матеріал майже відсутній, - пояснює судмедексперт Олег Подорожний. - Ми відправляємо фрагменти кісток, але іноді експерти не можуть взяти з них генетичний зразок і просять надати щось ще. Тому все так повільно".

Крім того, не всі загиблі мають близьких родичів, що можуть надати генетичний матеріал. Деякі виїхали з країни.

Прокуратура оприлюднила інструкцію, як біженці можуть здати зразки за кордоном і відправити їх в Україну, але мало хто скористався цим. - як біженці можуть самостійно відібрати зразки ДНК за кордоном.

Могили в лісі

Загиблих ізюмців волонтери ховали в сосновому лісі на околиці міста, під довгими рядами простих дерев'яних хрестів.

Коли у вересні українські війська звільнили Ізюм, тіла ексгумували й перевезли до Харкова. За даними поліції, деякі з них померли природною смертю, але багато загинули внаслідок обстрілів чи вибухів. 17 людей мали сліди тортур - мотузку на шиї та зв'язані руки.

Наразі влада ексгумувала 899 тіл по всій області.

"Стільки тіл ми ніколи не бачили. В середньому ексгумуємо близько 10 щодня, і на цьому робота не закінчується. Це, звичайно, дуже складно", - пояснює начальник слідчого управління обласного управління поліції Сергій Болвінов.

Цього тижня правоохоронці знайшли тіло чоловіка, вбитого касетною бомбою. Його поховала дружина в саду їхнього будинку.

"Злочини, вчинені Росією, ніколи не зітруться з нашої пам'яті, і ми розслідуватимемо кожен з них", — каже Болвінов.

В самому Ізюмі знайшли 451 тіло, серед них - семеро дітей. Їх поховали в лісі поспіхом, під обстрілами, більшість не мали ні труни, ні навіть мішка для тіла.

На багатьох могилах відсутні імена загиблих: лише цифри на дерев'яних хрестах.

На одному просто написано: проспект Леніна, 35/5, дідусь.

Могила 319

Тіло у могилі під номером 319 ідентифіковане. ДНК-тест підтвердив, що це Володимир Вакуленко, дитячий письменник, прозаїк і поет.

Він народився і жив у рідному селі поблизу Ізюма. Росіяни забирали його двічі. В кінці березня його викрали і більше не відпустили.

"Силоміць його забрали. Помістили у автомобіль з буквою Z. Останні слова, які сказав Володимир Вакуленко, були "Слава Україні", - розказує Сергій Болвінов.

Тіло письменника на узбіччі дороги виявили 12 травня. Тоді опізнати Володимира вже було неможливо. При ньому знайшли документи - паспорт та військовий квиток. У тілі експерти виявили дві кулі.

За дев'ять місяців після смерті його родина нарешті змогла його поховати.

"Ви, шакали! Як ви могли?" — кричала мати Вакуленка до вбивць, схилившись над труною, вкритою синьо-жовтим прапором.

"Бог вчить нас прощати, але я ніколи не пробачу вбивцям", - каже Олена Ігнатенко, притискаючи до грудей фотографію єдиного сина.

"Я житиму надією і вірою в те, що слідство знайде винних, і що вбивці будуть покарані. Я житиму заради цієї мрії".

Володимир Вакуленко вів щоденник. До того, як загарбники забрали його, він сховав свої записи під вишнею біля батьківської хати.

"Мені з моїми патріотичними проукраїнськими поглядами вкрай небезпечно було б опинитися затиснутому у вороже кільце", - писав письменник.

Останній запис описує зграю журавлів у небі.

"І крізь їхнє курли ніби чулося: "Усе буде Україна!" Я вірю в перемогу!"

Болісне очікування

Поки що за допомогою ДНК ідентифікували лише п'ять тіл з Ізюма. Криміналісти кажуть, що деякі тіла настільки сильно пошкоджені, що їх, можливо, ніколи не идентифікують.

Для таких як Тетяна Табакіна, це болісне очікування.

Вона розповідає, що її сусід нещодавно поховав сімох членів сім'ї, які загинули внаслідок того ж обстрілу, що і її племінник з сестрою.

"Він сказав мені, що наступного ранку після їхнього похорону з нього ніби зняли величезний тягар, і він, нарешті, знову зміг заснути", — розповідає Тетяна.

"Я просто хочу пережити цей момент. Тоді, можливо, їм стане легше. Або мені".

Продюсери: Тоні Браун, Метт Годдард і Ганна Чорноус.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!