Чи настав перелом у війні на користь України

Вперше з 2023 року західні політики, аналітики і ЗМІ кажуть про "переломний момент" війни в Україні. І дійсно, виглядає так, що цьогоріч ЗСУ вдалося суттєво загальмувати противника на полі бою, посилити кількість і якість ударів по його логістиці і тилах. Київ вже публічно каже про "перехоплення стратегічної ініціативи". Але чи достатньо цього, щоб казати про "перелом"?

"Я думаю, що ситуація дійсно змінюється. На полі бою Росія втратила ініціативу на деяких напрямках", – заявив президент України Володимир Зеленський 16 червня.

За його словами, РФ цьогоріч пробувала наступати на 12 напрямках, але безуспішно. Станом на зараз росіяни зосередились лише на 2-3 пріоритетних напрямках і просуваються там дуже повільно і з великими втратами, додав президент.

Водночас, за його словами, українська армія перехопила ініціативу на деяких ділянках фронту і вже "досягла там успіху".

Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський дещо обережніший в оцінках. За його словами, українські Збройні сили лише "мають перехоплювати стратегічну ініціативу", тобто, вочевидь, мається на увазі, що це буде найближчим часом.

Міністр оборони Михайло Федоров називає поточний стан справ "вікном можливостей" для України, яке буде "відкритим" мінімум найближчі пів року. І Київ, за його словами, має зробити все, щоб використати цей шанс.

Російська влада заперечує втрату ініціативи на полі бою. Президент Володимир Путін стверджує, що армія РФ "наступає на усіх напрямках". Його прессекретар Дмитро Песков заявив, що ситуація на фронті "скоро стане катастрофічною", але не для РФ, а для України.

Як воно є насправді?

Гальмування наступу

Щоб спочатку відкрити "вікно можливостей", як заявляє офіційний Київ, необхідно було проробити велику роботу.

Україні треба було придумати, як нейтралізувати значну перевагу росіян на лінії зіткнення, в ближньому і дальньому тилу, а також в повітрі і на землі.

Що стосується війни в повітрі, то РФ досі має перевагу в засобах повітряного нападу, мова передусім про керовані авіабомби, але навесні цього року Україні вдалося вперше вийти вперед за кількістю запущених далекобійних дронів.

Відключення Старлінку різко знизило ефективність ударів російської БПЛА середньої дальності в ближньому тилу, а також позбавило РФ зручного засобу для комунікації у військах.

На морі РФ з 2022 року і так не мала стратегічної ініціативи, майже втративши боєздатність флоту. В поточній ситуації Чорне море фактично залишається "нічийним", оскільки обидві сторони проводять там операції обмеженого характеру.

Що стосується ініціативи "на землі", то Кремль захопив її з жовтня 2023 року, коли зміг відбити український контрнаступ на Півдні і почати свій, атакувавши виснажені на той час Сили оборони відразу на кількох напрямках.

Навіть прорив ЗСУ до Курської області в серпні 2024 року не зміг зупинити просування РФ на пріоритетних напрямках, в першу чергу на Донеччині. Хоча і загальмував його на деякий час.

Протягом 2024-25 років – це був один з найважчих періодів для України – російській армії вдалося значно просунутися на землі, захопивши великі промислові міста: Авдіївку, Курахове, Вугледар, Торецьк, Селідове, Велику Новосілку.

Однак з кінця минулого року, коли РФ змогла зрізати Сіверський виступ і майже повністю взяти під контроль Гуляйполе і Покровсько-Мирноградську агломерацію, просування на полі бою суттєво загальмувалося.

Це можна було пояснити тим, що наприкінці зими – початку весни армія РФ не форсувала події і накопичувала ресурси для літнього наступу.

Також в цей час відбулося відключення Старлінку для росіян – подія, важливість якої важко переоцінити для поточної війни.

В цей період кількість бойових зіткнень на фронті, згідно з щоденною статистикою генштабу ЗСУ, впала і складала в середньому близько 150 на добу.

В середині травня наступ РФ почався і кількість штурмів зросла до 230-250 щодня. Але при цьому просування росіян не пришвидшилось.

Як таке може бути?

Ситуація "на землі"

"Інтенсивність зберігається, але якість російських штурмових дій стала дуже низька", – пояснює ВВС News Україна співзасновник аналітичного OSINT-проєкту DeepState Руслан Микула.

Згідно із заявою організації, травень 2026 року мав для росіян найгірший приріст окупованої української території, починаючи з жовтня 2023-го, тобто з початку стратегічної наступальної операції РФ.

Згідно з даними DeepState, в травні росіяни окупували лише 14 кв. км української території. Для порівняння за весь 2025 рік Росія окупувала близько 4,3 тис. кв км української території. То ж регрес більш ніж очевидний.

При чому в травні армійці РФ втратили "набагато більше" територій, ніж раніше (проєкт DeepState не наводить конкретні цифри з міркувань безпеки). Головком Сирський водночас повідомив, що в цьому місяці ЗСУ звільнили на 100 кв км більше території, ніж втратили.

Загалом з початку року українці, за його словами, звільнили вже 600 кв км території.

Руслан Микула пояснює цю ситуацію на полі бою "виснаженням російської армії":

"У росіян в цілому йде повна деградація тактичної ланки. Якщо в 2025 році ми бачили штурмові групи РФ по 10-20 осіб, а в 2024 – можна було спостерігати навіть колони по 50 осіб, то зараз вони в штурми ходять одним, іноді двома, піхотинцями…Те що ворог виснажується це факт. Не можна роками битися в бетонну стіну головою і не розбити її в кров – це аксіома".

На виснаження росіян спрацювало і те, що Україна переорієнтувала філософію своїх дій на полі бою.

Акцент на знищенні особового складу противника, про який публічно оголосило нове керівництво міноборони і який тривалий час критикували як військові, так і експерти, призвів до того, що РФ почала вперше відчувати дефіцит особового складу на передньому краю.

Навіть якщо групі російських солдатів і вдавалося подолати "кілл-зону" вони дуже часто опинялися відрізаними від логістики і через короткий проміжок часу українським силам вдавалося "зачистити" населений пункт від таких інфільтрованих груп.

При чому на російських картах він залишався "захопленим", що призводило лише до збільшення хаосу і проблем вже з подальшим просуванням.

Найбільш яскравий приклад цього – місто Куп'янськ на Харківщині, яке з кінця 2025 року російська армія "брала" як мінімум тричі, але по факту досі його не контролює.

Щоб хоч якось виправити ситуацію командування РФ намагається розтягнути оборонні порядки ЗСУ, прориваючись в шпарини на кордоні в межах Сумської і Харківської областей. У більшості випадки ці атаки не є масштабними і глибина "проривів" не перевищує 4-5 км.

Однак є напрямки, де Кремль все ще зберігає стратегічну ініціативу і зосереджує більшість ресурсів. Це ділянки фронту біля Покровська, Гуляйполя і Костянтинівки.

В останньому випадку ситуація найскладніша.

Проблема Костянтинівки

Тиск на це місто почав зростати навесні 2026, коли російським військам вдалося впритул наблизитись до його південних, східних і західних околиць. Вони почали планомірно відрізати фланги та інфільтрувати штурмові групи безпосередньо в міську забудову.

Паралельно авіація РФ в щоденному режимі рівняла з землею житлові квартали міста, змушуючи українських оборонців відступати північніше – в напрямку сусідньої Дружківки.

В заяві DeepState від 16 червня сказано, що в поточних умовах окупація Костянтинівки неминуча.

"Костянтинівка є "воротами" для відкриття Слов'янсько-Краматорської агломерації. Противник це знає, усвідомлює і враховує для своїх подальших наступальних дій. Коли впаде Костянтинівка (а це питання часу), наступною буде Дружківка, яка зараз відіграє надважливу логістичну роль, а за нею вже Краматорськ", – сказано в ній.

Щоправда керівник DeepState Руслан Микула вважає, що важка ситуація в Костянтинівці – це більше результат прорахунків українського командування, ніж показник ефективності дій росіян.

"Це питання до генерального штабу ЗСУ. Чому вони, знаючи яка важка ситуація в Костянтинівці, продовжують її ігнорувати, продовжують тримати місто наявними силами. У противника там ще є потенціал для просування, а українські сили там вкрай виснажені", – зазначив він.

Головна небезпека, вказує Микула, в тому, що росіяни змогли подолати "кілл-зону" на південних околицях міста і тепер майже безперешкодно затягують свої сили в міську забудову. Вибити їх звідси тепер майже нереально.

В командуванні 19-го корпусу ЗСУ, який відповідає за оборону міста, називають ситуацію в Костянтинівці "складною".

"Нам не вистачило сил зупинити противника остаточно перед самим містом. Але це знов таки виходячи з того, що ми не відбивали, як іноді нас звинувачують, кожну позицію…Ми бережно ставимось до наших військових, враховуючи, що такого людського ресурсу нема. Тому, на жаль, так, ми вже стоїмо на околицях практично Костянтинівки за виключенням деяких напрямків зі сходу, з півдня і так далі", – заявив командир корпусу, бригадний генерал Олександр Бакулін.

За його словами, в місті перебуває приблизно 120-150 військових РФ, які контролюють "окремі будинки". Генерал, тим не менше, прогнозує, що цей успіх противника скоро вичерпається.

"На моє переконання, протягом одного-двох місяців ми по всьому фронту повинні це призупинити настільки, що всі побачать результат: противник зупиняється", - сказав він.

Один з командирів штурмових полків, що воює на гарячій ділянці фронту, заявив ВВС, що про "перелом" ситуації говорити ще зарано.

Однак він наголосив, що тривала компанія впливу на логістику РФ має дати свої результати вже найближчим часом.

Без бензину, харчів і боєприпасів російська армія має невдовзі зупинитися, впевнений командир штурмовиків.

"Ні про які "переломи" я поки що говорити не буду, давайте подивимось. Те, що скоро буде багато нових хороших новин, це я можу гарантувати", – заявив він.

Війна в тилу

Те, про що говорить цей штурмовик, є другим фактором успіху української армії цьогоріч.

Бойові дії дедалі більше поширюються на тилову зону.

З появою у ЗСУ безлічі недорогих, але високотехнологічних дронів middle strike, здатних завдавати ударів на оперативну глибину, ситуація для російської армії на окупованих українських територіях суттєво змінилася на гірший бік, а подекуди стала вкрай тривожною.

Особливо це помітно в Криму, якому, як пишуть російські воєнблогери, за паливною кризою загрожує повна блокада.

Підрозділи Сил оборони України в цілодобовому режимі атакують російський транспорт як на півострові, так і на дорогах, що ведуть у його напрямку.

Насамперед це стосується траси А-280 (російська влада називає цей маршрут "Новоросія") з Таганрога через Маріуполь, Бердянськ та Мелітополь на кримські перешийки, а також траси А-291 (так звана траса "Таврида") від Кримського мосту через Керч і далі на Сімферополь та Севастополь.

"За останні два тижні вантажний трафік на відповідній ділянці скоротився орієнтовно на 71% — з 3800 до 1100 транспортних засобів на добу.

Це не означає повну блокаду маршруту, проте свідчить про суттєве обмеження логістичних можливостей супротивника та змушує його використовувати запасні маршрути", — йдеться у повідомленні Сил безпілотних систем ЗСУ.

Систематичні удари завдаються також по мостах та дорогах, що ведуть у окупований Крим з боку материкової України: в районі Чонгара, в Генічеську на Арабатську стрілку, на Перекопському перешийку в місцях перетину з Північнокримським каналом.

Йде полювання і на залізничні локомотиви в Криму — є як мінімум три відеопідтвердження атак на російські військові ешелони в районі смт Гвардійське, а також біля сіл Роздольне та Владиславівка.

Чим Крим важливий для Росії у військовому плані?

На початку повномасштабного російського вторгнення в Україну Крим став головним логістичним центром постачання всього південного угруповання російських військ, які наступали на Херсонську, Миколаївську, Запорізьку та Донецьку області. Через нього йшли постачання техніки, озброєнь та боєприпасів, палива, перевезення особового складу. Однак у ході бойових дій він поступово втрачав цю роль.

Через удари ЗСУ морські шляхи постачання через Крим стали небезпечними, пороми знищені, значна частина кораблів Чорноморського флоту була змушена перебазуватися в безпечніші порти на російській території. Кримський міст після серії українських атак використовується обмежено, переважно для руху легкового пасажирського транспорту.

При цьому Крим залишається ключовим пунктом для російської військової присутності на Чорному морі — там є безліч військових баз, портів, аеродромів, ракетних комплексів, радіолокаційних станцій.

Але для повноцінного постачання півострова з населенням майже 2,5 млн осіб (не рахуючи тисяч туристів) потрібні величезні матеріальні ресурси, а для оборони з повітря — системи ППО, які ЗСУ планомірно вибивають. До того ж, російська армія змушена тримати в Криму резерви для відбиття можливої ​​десантної операції ЗСУ.

По суті, зараз Крим служить не стільки транспортним вузлом, скільки російським плацдармом, який треба постійно постачати. Його ізоляція підвищує навантаження на загальну логістику і тим самим створює Росії величезні, зокрема матеріальні та соціальні проблеми.

Але навряд чи військам на землі варто очікувати швидкого ефекту від блокади Криму, ймовірність якої, зважаючи на розвиток подій, справді дуже висока.

Те саме можна сказати і про удари по заводах і нафтосховищах у глибині російської території. Хоча Росія і зазнає величезних збитків, а на багатьох автозаправках у Росії введений ліміт на продаж бензину та дизельного палива, безпосередньо на ході бойових дій це поки суттєво не позначається.

На поточний стан справ на фронті впливають інші чинники.

Проблеми з фронтовою логістикою

Взяття ЗСУ під вогневий контроль рокадних доріг у російському тилу загрожує порушити постачання російських військ на передовій.

Українські безпілотники проникають глибоко на підконтрольну російській армії територію, атакуючи військову техніку та бензовози. Це відбувається не лише на трасі А-280, а й на багатьох інших напрямках як на сході, так і на півночі.

Із гострим дефіцитом бензину зіткнулися Донецьк та інші окуповані райони області. На його нестачу скаржаться і військові, які займаються постачанням передових частин.

Зрозуміло, що без палива воювати неможливо, а фронт його дуже багато споживає. Паливо необхідно не тільки для техніки, що рухається, але і для тих же електрогенераторів, без яких не буде ні зв'язку, ні управління, ні елементарної можливості зарядити батареї дронів.

Від того, чи зможуть росіяни впоратися з паливною кризою, залежить ситуація на фронті у найближчі місяці. Поки що вони використовують запаси зі сховищ та доставляють паливо до передової невеликими партіями у цивільних чи замаскованих під цивільні автомобілі.

Певну загрозу несе також вибивання ЗСУ не лише паливної, а й усієї військової інфраструктури на глибину до 100 км і більше. З кожним результативним ударом Росії стає все важче поповнювати втрати - особливо РЛС, систем ППО, наземних станцій управління БПЛА та кваліфікованого особового складу.

Але успішні удари по оперативних тилах — це ще не перелом під час війни, а лише можливість знизити темпи просування противника і створити передумови до проведення своєї наступальної операції.

До того ж не варто забувати, що Росія теж б'є по українських тилах і намагається нарощувати атаки вглиб території, у тому числі із застосуванням балістичних і крилатих ракет.

Вона також намагається перерізати логістику на фронті, збільшує кількість ударів по залізничній інфраструктурі, причому зараз під обстріл все частіше потрапляють центральні та навіть західні області.

"Коли ви читаєте про успішні удари української армії на середню та довгу дистанцію, уявляйте, що РФ завдає співставних ударів, — зазначає координатор групи „Інформаційний спротив“ Олексій Копитько.

— Росія зіткнулася з тим, чого раніше не було, намагається адаптуватись, але не припиняє атаки. Поки що. Бо вже подекуди зовсім не встигає з адаптацією. Що підвищує ризик зривів", - пише український військовий аналітик.