Зниклі в Іловайську. Як чекають на бійців, які не вийшли з оточення

Вже шість років родина Рубанів з Кіровоградщини шукає сина - 29-річний сапер 93-ї бригади Дмитро Рубан зник під Іловайськом.

Держава вважає його загиблим, але батьки вірять, що син живий.

"Помоліться за мене"

"3 квітня 2014-го прийшла повістка. Він не ухилявся, лише сказав: мама, якщо не я, то хто буде захищати?" - пригадує матір Марина Рубан.

21 серпня саперну роту Дмитра відправили на підмогу українським військовим в Іловайськ.

Уже тоді ситуація була напруженою, ширилася інформація про оточення.

По дорозі до Іловайська рота потрапила в засідку, були поранені та загиблі.

"Перед заходом в Іловайськ він зателефонував: помоліться за мене, бо, швидше за все, я звідти живим не вийду. Розумів, куди він йшов. Казав, що багато хлопців не вижили", - розповідає сестра Катерина Рубан.

Уже 25 серпня на телефон матері прийшло одразу чотири SMS лише з одним реченням: "Я вас всіх люблю"

Жінка одразу зрозуміла - син у біді.

"У нас не було ніякої інформації. Вже пізніше дізналися, що 29 серпня вони виходили "зеленим коридором". Спершу [супротивник] дочекався, доки вони увійдуть в цей коридор, а потім їх розстріляли як у тирі. Розвернутися і тікати було нікуди", - каже матір.

В "Урал", в якому їхав Дмитро з товаришами, влучив снаряд. Бійці на ходу вискакували з палаючої машини, гасили на собі одяг.

Того ж вечора Дмитро зателефонував сестрі і здавленим голосом сказав, що живий, але не встиг повідомити, де перебуває.

Зв'язок обірвався.

Дзвінок, щоб попрощатися

Уже наступного дня він зателефонував знову - щоб попрощатися.

"Ми домовилися, що, він обов'язково подзвонить, щоб попрощатися. І він подзвонив. Сказав, що дуже нас любить... Це було дуже швидко. Йому просто дали телефон на кілька секунд".

Більше на зв'язок Дмитро не виходив.

Кілька місяців пошуків не дали результату, а вже восени батьки отримали погану звістку: збіг ДНК по матері з тілом загиблого - 99,9%.

Слідчі повідомили, він загинув 29 серпня в Іловайську. Результатам експертизи батьки не повірили.

"Ми знайшли 11 розбіжностей по зубній карті. Наприклад, у мого сина не було одного верхнього зуба, а у трупа був… Також зуб мудрості у загиблого сидів глибоко в лунці, а у мого сина - давно виліз і був пролікований", - наводить свої аргументи матір.

Чотири роки батьки боролись за ексгумацію та повторну експертизу тіла. І навіть добилися, щоб з місця поховання у Дніпрі прибрали ім'я їхнього сина, хоча в офіційних списках він й досі рахується загиблим.

Повторна експертиза підтвердила попередній результат, але й тут до неї виникло чимало питань.

"Друга експертиза просто переписана з першої. Там навіть помилки збігаються з першим експертним висновком. Видно, що її ніхто не проводив. Легше закрити справу: нема тіла - нема діла", - вважає Олена Кочканян, юристка та правозахисниця, яка допомагає родині Рубанів.

Вона захищає шість родин зниклих безвісти військових та наполягає, що неспівпадіння - результат застарілих методик та обладнання 20-річної давнини, яке не відповідає міжнародним стандартам.

"Я можу сказати: по Рубану - це помітив і незалежний американський експерт - нема кількісної та якісної характеристики вилученого ДНК. А як без цього можна ставити 99,9%?!", - запитує юристка.

Що було з рештками

Так само на дивні розбіжності нарікають й інші родичі загиблих під Іловайськом.

Приміром, мати 19-річного військового з тієї ж 93-ї бригади Ігоря Ткаченка Діна дивується, що отримала збіги по трьох різних тілах.

Повторна експертиза засвідчила, що сина серед загиблих нема.

"На експертизі третього загиблого у кишені знайшли телефон і банківську картку. За ними відшукали його справжніх батьків зі Сніжного. А на мене показувало співпадіння по ДНК. Я просто не розумію, що це за ДНК, якщо три трупи на одну людину співпадає на 99,9?", - дивується Діна Ткаченко.

Її син Ігор Ткаченко вже шість років офіційно вважається зниклим безвісти.

Немає жодного свідка, який би бачив сина у момент обстрілу, каже матір.

Так само від нього немає жодної звістки.

Водночас Діна Ткаченко знайшла однодумиць серед інших матерів, які не визнають результатів експертиз і чекають повернення синів додому.

"Ми, десять-дванадцять мам, стоїмо до останнього. Ми не беремо усе, що нам пропонують. Чому я повинна брати труп, якщо це не мій син?!" - каже жінка.

Збіги ДНК на кілька різних тіл легко пояснюють пошуковці, які збирали з поля бою рештки загиблих у 2014-2015 рр.

Україна, кажуть, виявилася неготовою до такої кількості смертей: лабораторії були перевантажені, не мали необхідного обладнання, рук та досвіду.

"Проблема була комплексною, починаючи від недотримання температурного режиму, неналежні умови перевезення і зберігання. Збирали на полях уже після того, як тварини порозтягували", - коментує Неля Князєва, волонтерка гуманітарної місії "Чорний Тюльпан".

"Молекулярні формули не виходили, бо не вистачало матеріалу. А це ж органіка, процеси відбуваються незворотні! Останки перемішувались, привозили їх купою. І у однієї мами давало позитивний результат на 5-6 загиблих… Це був великий бардак", - додає вона.

Волонтери не лише збирали останки загиблих, ризикуючи життям, але й допомагали рідним проходити експертизу.

"Уже тоді ми зіштовхнулися з великими спротивом. По-перше, психологічне неприйняття. По-друге, очевидці говорили, що бачили як боєць загинув, а потім відмовлялись від своїх свідчень. І кожна мама буде хапатися за будь-яку соломинку, що її син живий", - пояснює Неля Князєва.

"Згорілі тіла неможливо упізнати"

Бійці, які пройшли через Іловайськ, вважають: шанси, що військові вижили і досі у полоні - мізерні.

Колишній боєць батальйону "Донбас" Богдан Кириченко розповідає, що у багатьох операціях вони воювали пліч-о-пліч з військовими 93-ї бригади і виходили "зеленим коридором" теж разом.

"Всюди стояли росіяни на підготовлених позиціях. Вони там вже багато днів нас чекали, окопалися. Впритул нас почали розстрілювати крупнокаліберними кулеметами, танками, ПТУРами (Протитанковими ракетними комплексами. - Ред.) - усім, чим тільки можна. Наприклад, в одну машину влучають з танка, створюється затор на дорозі і стоячу колону розстрілюють впритул", - пригадує Богдан.

Український Генштаб наполягає, що у серпні 2014 року на територію України зайшло кілька тактичних груп кадрових російських військових, одна з таких груп створила оточення українських сил біля Іловайська.

Москва шостий рік заперечує участь своїх військ у війні на Донбасі, попри полонених російських військових та виявлену російську техніку.

На очах Богдана Кириченка "Камаз" сил АТО, який віз важкопоранених під білим прапором і з великим червоним хрестом, був знищений прицільним потраплянням міни.

А біла газель 93-ї бригади розлетілася на шматки від прямого пострілу ПТУРа.

"Все було завалено шматками тіл, згорілі тіла неможливо було упізнати. Коли весь день б'є артилерія і танки, то навіть цілі 200-ті просто горять, або розлітаються на шматки. Поранених просто добивали. Вижити там шансів майже не було; або у полон, або замучили десь, або закопали", - каже чоловік.

"Але якби хлопці були живі, то уже б вийшли на зв'язок. Це козирі у них в рукаві (у проросійських сил на Донбасі. - Ред.), їх би на своїх обміняли. А, якщо б вивезли в Росію чи ще кудись в рабство, то, думаю, теж можна було б знайти можливість зв'язатись з рідними", - аргументує ексбоєць "Донбасу".

Самому Богдану пощастило вирватися з оточення, хоча шанси були мізерні: усі поля по периметру були оточені супротивником.

Після шести днів блукань він з побратимом вийшов на підконтрольну територію, а до цього - майже добу "донбасівці" тримали кругову оборону в одному з сіл під Іловайськом, витягали поранених, ще й захопили у полон російських танкістів.

Проте у підсумку вирватися вдалося лише 30-м бійцям батальйону, десятки загинули, а 110 добровольців пройшли через полон.

Остання надія

Те, що їхні сини незаконно утримуються на окупованій території або в Росії - остання надія мам військових, таких як Марина та Діна.

Уже шість років вони пишуть листи і намагаються реанімувати пошукові роботи, але допоки район Іловайська залишається під контролем так званої "ДНР", зробити це неможливо.

"Я б і зараз би поїхала, якби можна було. Але ми не можемо, бо це не наша територія. Ми знаємо, що полонених відправляли в Росію. Кого - на будівництво як рабсилу, а кого - по тюрмах", - каже Діна Ткаченко.

"Думчик Ярослав з 93-ї подзвонив мамі після Іловайська і сказав: "Нас взяли в полон, переодягнули, помили і на КАМАЗах відправляють в Росію". Ми думаємо, що вони всі там!" - вірить жінка.

Не втрачає надії і мати Дмитра Рубана.

Вона робитиме незалежну ДНК-експертизу закордоном, щоб остаточно поставити крапку у цій справі.

За офіційними даними, зниклими безвісти на Донбасі вважаються понад 400 українських військових та цивільних.

Але реальних цифр не знає ніхто.

"Я просто хочу знати правду. Якщо я візьму зараз тіло, це буде злочином. Адже цього загиблого теж шукає мама, дружина, діти. А я вірю, що мій все-таки повернеться…" - продовжує сподіватися жінка.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!