Як фрукт зі смаком заварного крему завойовує світ

Ашока Шіваредді походить із родини фермерів. У їхньому посушливому районі Колар на півдні Індії важко заробляти на життя.

"У нашій місцевості випадає лише 60–70 сантиметрів опадів, а фермери бурять свердловини глибиною до 1300 футів (400 метрів) і більшість грошей іде на пошуки води", - каже він.

Збитків було все більше, і у 2005 році родина кинула фермерство та переїхала до Бенгалуру, де відкрила овочеву крамницю.

Шіваредді став інженером-програмістом у сфері штучного інтелекту, але ніколи не втрачав любові до фермерства.

У 2018 році він вирішив відродити сімейну ферму, але вже з більш науковим підходом.

"Я шукав культуру, яка могла б виживати з дуже малою кількістю води, рости завдяки дощам і не залежати сильно від пестицидів", - пояснює він.

Гарним варіантом здалося цукрове або кремове яблуко (Annona squamosa). Це горбкуватий плід розміром із великий авокадо; його кремова солодка м'якоть трохи нагадує за смаком заварний крем - звідси й назва.

Дикі дерева цукрового яблука росли в районі, де мешкала родина Шіваредді, а місцеві жителі збирали плоди й продавали їх на ринку. Шіваредді здалося це перспективним.

Щоб максимально збільшити врожайність, він посадив дерева ближче одне до одного, ніж це роблять на звичайних фермах.

Шіваредді також ретельно відібрав три сорти, кожен із яких мав свої переваги. Схоже, цей підхід працює.

"Минулого року я зібрав близько 20 тонн. Цього року - приблизно 25 тонн. На цукрове яблуко є величезний попит як в Індії, так і за кордоном", - каже він.

Хоча цукрові яблука можуть виживати в посушливих умовах, їх вирощування має свої труднощі.

Традиційний сорт Балангар має дуже короткий термін зберігання - іноді лише 3-4 дні, що обмежує можливості продажу для фермерів. Крім того, у ньому багато насіння, через що він менш привабливий для покупців.

"Традиційні сорти мають чудовий смак, але вони страждають через низький вміст м'якоті, велику кількість насіння і дуже короткий термін зберігання", - каже доктор Т. Сактівел, головний науковець Інституту садівничих досліджень Індії у Бангалорі.

Його команда створила гібрид під назвою Arka Sahan, який може зберігатися до тижня при кімнатній температурі, має менше насіння і більше м'якоті.

За останні 20 років цей сорт поширився по всій південній Індії.

"Збільшення вмісту мʼякоті з 30% до 70% у гібридних сортах як Arka Sahan фактично подвоїло корисний урожай для фермерів без збільшення площі землі", - каже Сактівел.

Його команда також працює над покращенням переробки плодів, щоб м'якоть можна було більше використовувати у продуктах як-от морозиво чи молочні коктейлі.

Одна з проблем - м'якоть швидко темніє після вилучення. Дослідники експериментують з обладнанням і методами, які дозволять довше зберігати її молочний колір.

Центральний індійський штат Махараштра є найбільшим виробником цукрових яблук - майже третина національного обсягу.

Саме там Навнатх Малхарі Каспате десятиліттями вирощує цей фрукт. Він подорожував Індією, збираючи насіння, і схрещував його на своїй фермі.

"Ніхто особливо не звертав уваги на цукрове яблуко і не займався дослідженнями, тому я вирішив працювати над ним. На створення нового сорту потрібно 12-15 років. Це не швидка справа - це десятиліття експериментів", - каже він.

Його робота призвела до появи сорту NMK-01 (названого за його ініціалами), який має високу врожайність. Він вийшов на ринок у 2014 році.

"Зараз ми вирощуємо цукрове яблуко майже на 50 акрах із врожайністю близько 10 тонн з акра. Цей покращений сорт, який не псується швидко, відкрив можливості для експорту. Ми почали експортувати до країн Перської затоки і навіть відправляли до Європи - раніше такого не було", - каже фермер.

Робота над новими сортами триває: зараз він працює над варіантом з кращим зовнішнім виглядом і вищою стійкістю до хвороб.

Експортер Маной Кумар Бараї постачає NMK-01 до США, ОАЕ, Саудівської Аравії та Європи.

"Для експорту ми віддаємо перевагу сорту NMK-01, бо він має кращий термін зберігання, товщу шкірку, більше м'якоті і солодший смак порівняно з іншими", - каже він.

Втім, експорт такого ніжного фрукта вимагає складної логістики.

"Ми повинні все точно планувати - час збору, транспортування до пакувальних центрів, перевезення до аеропорту, рейси, митницю - кожна година має значення".

Контроль температури критично важливий.

"Цукрове яблуко дуже чутливе до тепла, і навіть короткий вплив може скоротити термін зберігання", - каже він.

Плоди часто перевозять вночі, щоб уникнути спеки.

"У регіонах на кшталт Махараштри температура може сягати 40°C, а під час транспортування - 30–35°C, що не є ідеальним для цього фрукта".

Фрукти попередньо охолоджують протягом 5 годин, пакують у спеціальні вентильовані коробки і перевозять рефрижераторами, а потім зберігають у холодних складах перед авіадоставкою.

Також все більше плодів експортують у вигляді м'якоті або порошку - це називають "революцією" в експорті.

М'якоть використовують за кордоном у виробництві морозива, випічки та смузі.

Але її потрібно зберігати при -18°C.

Тим часом Шіваредді в Коларі планує також розширити бізнес і продавати не лише плоди, а й м'якоть.

Він хоче створити переробний цех, який буде використовувати частину врожаю - те, що не вдається продати.

Однак для цього потрібні значні інвестиції в обладнання для вилучення і заморожування м'якоті до -20°C, що, за його словами, вимагатиме зміни мислення багатьох фермерів.

"Цукрове яблуко - у дивній ситуації. Попит зростає, але фермерство не стало високотехнологічним, бо ця культура є природно невибаглива. Вона росте в бідному ґрунті, потребує дуже мало води і виживає на дощах. Фермерам не потрібні дорогі системи зрошення чи сенсори, тому впровадження технологій відбувається повільно", - каже він.