"Народження нової "Прощавай, зброє"

Читацька рецензія на книгу Влада Сорда "Безодня", яка увійшла до довгого списку Книги року BBC.

Пробач, солдате, мипродаємо черевики парами...

Чи замислювались ви над тим, які вони - очі темряви? Хтось із вас одразу відчув це тяжіння до чогось… Вічного? Так, до метафори, від якої моторошно.

"У тебе такі глибокі очі..." - говоримо ми, коли тонемо в них, і захисний механізм, що беріг нас від усіх небезпек, перегорає зі швидкістю сірника.

Темрява дивиться у безодню не кліпаючи, бачить у ній анахронічні абриси. Деякі з них нерухомі, а інші… Ви чуєте їх, відчуваєте їхню присутність, але не бачите. Від цього стає ніяково. Чути, як гупає у вухах серце. Страх от-от вибухне.

У цю мить навіть темрява обертається, щоб не дивитися, а людина, що жбурнула камінчик, тікає геть, не дочекавшись, поки той сягне дна. Жадібно хапає ротом повітря, наче воно останнє, і думає: "якщо пекло існує, то ось воно".

Так думав багато хто, зокрема - Данте.

На цьому давайте закінчимо з темрявою метафоричною і наблизимось до "Безодні" реальної.

Почнемо з того, чим вона не являється. "Безодня" Влада Сорда - це не стос страхітливих оповідань, не щоденник бійця і не збірка військових жахіть, не переспів військового досвіду і не продукт розбурханої уяви самовидця.

Таких чимало на книжкових полицях.

Одні вельми точно відтворюють хронологію, інші так нафаршировані пафосом і героїзмом, що нагадують дешеві мелодрами.

Не маю нічого проти, на кожен товар свій... Але годі псувати літери на те, чим "Безодня" не є.

"Безодня" більше схожа на роман, аніж на збірку оповідань. Кожна історія є незалежною і завершеною, але магічним чином об'єднується з іншими, у щось таке, що вартує продовження.

Не здивуюсь, якщо найближчим часом світ побачить "Безодню 2". Я сподіваюсь, автор прочитає цю рецензію та дослухається.

А поки зануримось углиб.

У першому оповіданні Влад знайомить нас із безоднею. В самому її центрі височіє копер - химерна споруда над стовбуром шахти "...в свердловину якого проросійські найманці масово скидали своїх поранених… ...Саме цей копер зображено на рідкісних шевронах колишньої 1 роти 1 батальйону 93 ОМБр "Холодний яр".

Далі, історія за історією, знайомить із героями, котрих так чи інакше торкнулась російсько-українська війна.

Закриває збірку "Правда у двох словах". Сповнене алюзій на Warhammer 40,000, оповідання переходить від звичайного реалізму до магічноНе здивуюсь, якщо найближчим часом світ побачить "Безодню 2".го, чим урізноманітнює сприйняття міфічними образами, не руйнуючи при цьому відчуття, що все відбувається в нашій реальності.

Це - надзвичайно виразний прийом для зображення дійсності такою, якою її бачить і відчуває вічний солдат. Адже однією з причин, чому ми читаємо книжки, є бажання співпереживати.

"Безодня" - це книга з двома запобіжниками, один з яких - примітка "18+", а другий - упередження, ніби військова проза розрахована на вузьке коло читачів.

Військова проза, можливо, так, "Безодня" - ні в жодному разі ні.

Звісно, якщо вас лякають жорстокі сцени, сардонічний гумор і погані слова, можете пробігти їх, заплющивши одне око, але я раджу вам обов'язково прочитати цю книгу спочатку і до кінця.

Щодо упереджень - забудьте. "Безодня", в першу чергу - хороша література, а вже потім військова проза.

До того ж, ця звичка ховати голову в пісок у нас віднедавна. Раніше ж читали Гемінґвея або Ремарка, смакували тамтешню жорстокість і бруд, лили сльози по тим, хто з усім цим зіткнувся. А тепер що? Невже стоятимете осторонь і пропустите народження нової "Прощавай, зброє"?

Маєте руки і очі. Бачите "Безодню" в книжковій крамниці - купуйте.

Орфографія, пунктуація та стиль автора збережені.

Стежте за перебігом конкурсу на Facebook-сторінці Книги року BBC, а також на сайті bbc.ua

--