Всі плутають диглосію з білінгвізмом. У чому різниця?
Автор фото, Thinkstock
- Author, Марта Госовська
- Role, філологиня, викладачка англійської та перекладачка
- Published
Мабуть, якби лінгвістичні терміни могли говорити, то саме ці два ходили б до психотерапевтів і виливали свій жаль - їх-бо плутають найчастіше, їх-бо навіть не намагаються розділити, їх-бо вважають взаємозамінними і взагалі повними синонімами.
Тож ця колонка має на меті провести сегрегацію термінів.
До XIX століття це справді були синоніми: з грецького διγλωσσία (дві мови) стала англійським bilingualism (ті самі дві мови). Аж на початку XIX століття Вільям Амброуз Марсе, лінгвіст-сходознавець, в процесі вивчення арабських говірок, виокремив два окремі поняття - білінгвізм та диглосія. А через 50 років вивченням диглосії зайнявся Фергюсон, який, власне, і обґрунтував принципові відмінності понять.
Отже, почнемо з білінгвізму, якому дістався кращий шмат пирога і про нього, здається, знають усі. Що ж таке білінгвізм (двомовність) або мультилінгвізм (багатомовність)?
Автор фото, Unsplash
Якщо коротко, це здатність розмовляти двома чи більше мовами на рівні носія.
Однак увага, важливий момент, про який часто забувають у дискусію про білінгвізм: ті, хто за рідну мають, скажімо, англійську, а в школі вивчали французьку і навіть опанували її настільки, що можуть читати "Мадам Боварі" без словника (і розуміти!), не є білінгвами. Вони просто добре вчились у школі, як влучно пожартував Джошуа Фішман, лінгвіст, що вивчає феномен білінгвізму та диглосії.
Вчений наголошує, що володіння мовами має бути на рівні носія, тобто вони мають бути засвоєні мовцем у віці від до трьох років - це буде ранній симетричний білінгвізм; у віці до 12 років - це буде пізній асиметричний білінгвізм із однією домінантною мовою, яка була засвоєна мовцем до трьох років. Форми білінгвізму також можуть бути різними:
- координативний білінгвізм, наприклад, передбачає однакове використання мов, що в реальному житті трапляється якщо не ніколи, то напрочуд зрідка;
- субординативний білінгвізм, натомість, зустрічається набагато частіше, а якщо вже зовсім відкинути обережність формулювань науковців-лінгвістів, - то завжди. Одна з мов зручніша/легша/природніша/функціональніша для мовця і нею користуються охочіше та частіше;
- природний білінгвізм притаманний тим мовцям, котрі виросли у двомовній сім'ї, де мати розмовляє мовою L1, а батько - L2. Цифри присвоєні невипадково, адже мова, якою розмовляє матір, запам'ятовується дитині до трьох років краще, ніж мова, якою розмовляє батько, навіть якщо батьки спілкуються з малям однаково якісно та часто. Винятком з правила є лише ті ситуації, коли мова соціуму, L3, дорівнює мові L2, - тоді правило материнської мови не обов'язково спрацює.
- ситуативний білінгвізм можливий тоді, коли успішна соціалізація - садочок, школа, робота тощо - може відбутися лише якщо людина вивчить мову соціуму. Мовець вивчає її, маючи чітке усвідомлення, для чого вона і використовує її як інструмент соціалізації.
І ось тут саме час згадати про термін диглосія. Саме у цій площині - індивіда та соціального - перетинаються інтереси цих термінів і виникає непорозуміння: де що і яка між ними різниця.
Білінгвізм можливий в рамках найменшої соціальної одиниці - сім'ї, а диглосія - це феномен ширшої взаємодії. Окремо взятому індивіду диглосія не потрібна. Це мова, якою ми говоримо до чужих, щоб скидатись за своїх і отримати бажане.
Диглосія - це коли мовець знає, що якась мова висока, а якась - низька. Це можуть бути не різні мови, а варіанти однієї, як от у кхмерській чи німецькій.
Автор фото, Unsplash
Якщо дуже спростити, то висока мова - це мова дикторки BBC, а низька - це те, як вона розмовлятиме із своїми друзями в пабі після третьої пінти пива або на сімейному обіді із тітками та дядечками.
Як тільки дикторка з'явиться у камері, вона знову перемкнеться у режим "читаю новини" і говоритиме високим регістром мови.
Вільям Марсе, вивчаючи арабські мови, зауважив, що різномовні групи перемикаються на "економічно вигідну мову" чи інваріант мови, коли треба щось владнати - купити, продати чи про щось домовитись.
Диглосія - це вибір мови спілкування у ручному режимі. Він завжди осмислений і усвідомлений, він не залежить від мовних уподобань, а виключно від вимог суспільства у конкретний момент.
Ми щодня вдаємося до практик та стратегій диглосії. Це така собі мовна мімікрія, яка нам потрібна, щоб бути або принаймні здаватись своїми.
Я не раз зауважувала, як щойно зійшовши з потяга Единбург-Лондон, мовці згадують, що час перемкнутися з дзвінкого -р- на м'якше, забути про укання і почати окати, а то лондонці сміятимуться.
Та що там, київський потяг теж часто вмикає у мовців режим диглосії! Але, пам'ятайте, - аж ніяк не робить їх білінгвами.
