Слідом за Росією. Як у Луганську пройшов парад

Цей день відбувся. Пройшов той самий парад, якого за всіма канонами того, що відбувається в "ЛНР", могло і не бути. Принаймні, всі обставини аж ніяк цьому не сприяли - коронавірус, закриті кордони, червнева божевільна спека.

Але щоб дізнатися про плани "влади республіки", потрібно подивитися російські новини, дати цій владі кілька днів на роздуми і... як луною - трохи спотворено, але дуже впізнавано - отримати ту ж новину в місцевому трактуванні.

Тому коли Росія оголосила, що головному параду бути, для "ЛНР" було тільки питанням часу, коли його оголосять офіційно і тут.

А потім почалися виснажливі репетиції по шість-вісім годин щодня. Біля військового училища, де проходили тренування, чергували по дві "швидкі", тому що витримати все це в повній амуніції, в медичних масках і гумових рукавичках могли не всі.

Для багатьох ці репетиції - той ще тест на витривалість. І якщо в Росії йдуть кадрові військові, курсанти, а вчать їх люди, які знаються на цьому, то в Луганську все дуже на око - йдуть безробітні, будівельники, таксисти, вчорашні шахтарі.

Вибудувати з цієї строкатої маси стрункі ряди і дати яскраву картинку для телеекрана - завдання не з простих.

Навіщо Луганську парад?

Для "влади республіки" парад значить набагато більше, ніж данина пам'яті або демонстрація військової потужності.

Це спосіб показати свої можливості, техніку, рівень підготовки, кількість "військовослужбовців". Це можливість налякати ворога, шанс показати свою міць.

А в народі ці воєнізовані ходи називають брязканням зброєю і юнацьким змаганням в силі.

"Ковток повітря"

Як і завжди, всім бюджетникам наказали бути на параді, створюючи масовку. Але навіть без цього охочих подивитися парад було більш ніж достатньо.

Адже останнім таким масштабним святом тут був Новий рік. Це якщо говорити про видовища, про можливість вийти на площу, побути серед людей.

Потім була довга перерва, спочатку пов'язана з тим, що календарних свят просто не було, а після того був карантин. Як і всюди, в цей час не працювали кафе, не було концертів, не працювали кінотеатри, можливості виїхати кудись ні в кого не було.

І цей парад став тим ковтком повітря для багатьох, за яким так скучили. І ще, це було чимось, що робили для тебе, спеціально, не вимагаючи за це якихось грошей і зусиль.

Тому в цей позаплановий вихідний на площу пішли дуже багато людей - просто подивитися, побути серед людей, отримати емоційну розрядку. І яких би людина не була переконань, техніка і масштаби свята не залишили байдужим нікого.

Ми ж як бачимо всіх місцевих "військових"? Переважно як людей по сусідству, які поспішають додому, в звичайному одязі. Так, ми знаємо, що вони "служать", але через жорна місцевої "армії" пройшли сотні тих, кому просто потрібно було годувати сім'ю.

А цей парад показав, що є інше обличчя "війська" - святкове, парадне, підтягнуте. І це, безумовно, вразило, тому що саме як "армію" всіх цих різних людей багато хто і не сприймав.

Техніка

Всю техніку привели до ладу - помили, пофарбували, святково прикрасили.

Заявлені понад 100 одиниць військової техніки для параду вразили тим, що ніяк все це не було схоже на трофейну зброю, віджату в української армії, як свідчить місцева легенда.

Особливо вразили представлені безпілотні літальні апарати і знаряддя залпового вогню "Град".

Люди ж ішли на парад в шортах і майках, рідко хто був одягнений святково, як було колись заведено.

"Військові" з піших колон знімали спорядження вже в автобусах, що дуже нагадувало автобуси гастролюючих зірок естради, які переодягаються на ходу. Примітно, що багато з них були одягнені у військову форму солдатів радянської армії Другої Світової війни.

Загалом же є відчуття, що останніми роками тут наполегливо створюють культ війни і зброї.

Війна і пам'ять про ту війну набули масштабів величезного карнавалу, коли під слушним приводом впроваджується ідея мілітаризації суспільства. А під визначення боротьби з нацизмом дедалі частіше підходить все, що не відповідає російській ідеології.

Люди між собою часто говорять про те, що статус "республіки" вельми дивний: Росії ми не потрібні, а в Україну ми не хочемо самі.

Але бути тут для багатьох теж тягар: життя не реалізує прав і свобод людини, не дає можливості жити нормальним життям, його часто прирівнюють до існування.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!