"Парад бюджетників": як у Луганську святкували 9 травня

Мабуть, сьогодні про святкування 9 травня говорити набагато складніше, ніж про будь-яке інше свято. З одного боку, це зв'язок поколінь, тонка нитка пам'яті. З іншого - розтиражований комерційний проект, шоу - як корида чи бразильський карнавал, куди з'їжджаються туристи, аби разом з місцевими пережити нові емоції, одягнути яскраві костюми та лишити на пам'ять сувеніри і яскраві фото.

Всі жителі "республіки" поділяються на тих, хто ходить на парад добровільно, тих, хто ходить, бо змусили, і тих, хто не ходить взагалі.

Майже вся наша вулиця в цей день, попри свято, працювала на городах та поралася по господарству. Хтось дивився парад по телевізору. І лише бюджетники поспішали на 10 годину, аби зафіксувати свою присутність.

Хтось ніс портрети родичів, що воювали, хтось - прапори. Як пояснили мої друзі, на роботі зобов’язали їхній колектив бути всім штатом.

Доходило до смішного - телефонограмою в одну зі шкіл прийшла вказівка на 100 присутніх, хоча в її штаті всього 80. Заклад змушений був звернутися по допомогу до батьків - аби виправдати заявлену кількість.

В іншій школі побоялися залучати учнів через загострення військової ситуації.

Парад - це місце, де можна зустріти давніх знайомих, друзів, колег. Я помітила нову традицію - влаштовувати пікніки на газоні у сквері імені ВЛКСМ. Для цього, окрім портретів для параду, беруть з собою покривала, термоси, їжу.

Збоку виглядає, що людей дуже багато. Більше, ніж минулого року. Проте знаючи, що практично всі - бюджетники, від головного лікаря до санітарки, від директора до прибиральниці, розумієш, що далеко не всі прийшли добровільно.

В колоні часто почуєш фразу "Я йому на очі показався", "Нехай тільки скаже, що мене не було - мене навіть на екрані в колоні показали" і так далі. Звичайно, після цього починаєш сумніватися в добровільності акції.

Цей день - ще й комерційний проект. Скрізь торгують червоними прапорами, наклейками на авто та георгіївською символікою, носіння якої заборонене на контрольованій Україною території. Ціна - від 40 до 150 рублів (20 - 75 грн).

Ще продають повітряні кульки, катають на поні, танцюють та купують сувеніри по спекулятивній ціні.

Сам парад - багатолюдний, гамірний та виснажливий. Коли ти в колоні, то мало що бачиш і чуєш. Мій син після параду говорив усім, що техніки не було. Насправді, він її просто не бачив, бо йшов у колоні серед багатьох інших.

Суть цього дійства зрозуміла - показати могутність армії, силу людського духу та непохитну волю народу. Здивувати, надихнути, вразити. Ще, мабуть, налякати ворога технікою, військовими та виправкою. Адже і самої техніки, і поліції, і військових було дійсно багато.

У натовпі було багато "фріків" - тих, кого не видно у звичайному житті. Це ті, хто просить милостиню, інколи показуючи свої каліцтва, зазвичай дивно одягнені.

Багато людей одягнули тематичні костюми - від пілоток до повних костюмів часів тієї війни. Особливо це помітно на дітях. Їх одягали у форму рядових з нагородами та військовою символікою.

Що здивувало - портрети загиблих вже в цій війні. Під однією фотографією, яку тримали батьки, був підпис - "військова розвідниця", а на фото дівчина з посмішкою у формі "ополченця".

Моя дитина підняла з землі листівку - чи то провокацію, чи агітацію "Вчи історію України - прийдемо, запитаємо". А поряд танцювали на підпитку і щасливі учасники параду під "Катюшу".

А після параду було гуляння, їжа в парку, пікніки, пісні, танці та спека...

Ті, хто старші, спішили додому, а молодь групами блукала містом до самого вечора, попиваючи пиво та шукаючи безкоштовний wi-fi. І тут вже тема війни відчувалась менше - люди просто хотіли свята.

Старше покоління, родом ще з СРСР, часто було вбране святково, як на паради та мітинги ще тих часів.

Зворушувало в цей день багато що - музика, вуличні оркестри, бузок... А ще людська пам'ять - у кожного своя.

Стежте за нами в Telegram! Ми надсилаємо туди головні новини і добірку найкращих статей.