“Я боялась, що росіяни захоплять моє місто і перенесла могилу чоловіка до Києва”

Тишу київського кладовища порушує салют, а потім черга з гвинтівок.

Солдати розтягують український прапор над блискучою дерев'яною труною та мовчки стоять поруч на яскравому білому снігу. Жінка плаче, на її обличчі біль.

Наталія ховає свого чоловіка вдруге.

Віталій загинув три роки тому в боях на сході Донбасу, і його перша могила була в їхньому рідному місті Слов'янську. Але з того часу російські війська просунулися, і місто дедалі частіше зазнає атак.

Тож Наталія ексгумувала могилу свого чоловіка, і останки Віталія перевезли за сотні миль до столиці України.

"Коли ми поховали його в Слов'янську, Україна звільняла території, і ми думали, що війна скоро закінчиться", – пояснює Наталія після церемонії перепоховання, проведеної з військовими почестями.

"Але лінія фронту постійно наближається, і я боялася, що Віталій може опинитися під окупацією".

Віталій був художником-керамістом, який добровільно зголосився захищати свою країну на початку повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році.

"Він не хотів, але мусив це зробити. Він був патріотом", – пояснює Наталія крізь сльози. Вона була вагітна, коли її чоловіка вбили, і він так і не зміг побачити їхню дочку.

Рішення перенести тіло Віталія з землі, де він народився та воював, було надзвичайно болісним.

"Це було дуже важко емоційно. Але це було правильне рішення, – впевнена Наталія. - Було б набагато важче залишити його, знати, що він залишився".

Удари кожні кілька днів

Поки США намагаються добитися мирної угоди між Москвою та Києвом, Росія продовжує вторгнення.

Вона атакує з повітря енергетичну систему України, порушуючи правила війни. Але США найбільше тиснуть на Київ, вимагаючи від нього компромісу.

Найскладнішим у переговорах залишається питання територій на Донбасі, за захист якого загинуло так багато чоловіків. Україна все ще контролює близько п'ятої частини Донецької області, у тому числі Слов'янськ.

Але місто розташоване поблизу нинішньої лінії фронту, де російські війська намагаються просуватися вже кілька місяців.

Київ пропонує заморозити бойові дії там, не поступаючись більше нічим. Але Москва хоче отримати контроль над рештою регіону, і США, як вважають, схильні з цим погодитися.

Захоплення всього Донбасу - далеке від початкового плану Володимира Путіна захопити всю Україну – "денацифікувати" та "демілітаризувати", як він це називав. Але це дозволило б йому заявити про своєрідну перемогу для Росії.

"На вулицях літають дрони, вони влучають у мікроавтобуси, а в центрі міста падають авіабомби, залишаючи вирви", – каже Наталія, описуючи життя в Слов'янську зараз, де похований її чоловік.

"Кілька місяців тому атаки були щотижня. Тепер – кожні кілька днів".

Ми маємо об'єднатися

На північ від рідного міста Наталії, в околицях Харкова, з'являється все більше ознак того, що небезпечна зона поширюється.

Робітники забивають кілки в замерзлу землю, щоб встановити над дорогою антидронові сітки.

Неподалік ми відвідали майстерню з виробництва українських безпілотників.

Солдати підрозділу "Тайфун" працюють у підвалі, заповненому купою обладнання та кабелів, до яких можна дістатися саморобними дерев'яними сходами.

Чоловіки відповідають за ремонт пошкоджених на передовій дронів та за інновації: Україні потрібно використовувати всі шанси проти ворога, який має більше людей та більше ресурсів.

Роботу команди супроводжує весела французька поп-музика, але настрій солдатів не такий райдужний.

"Ми намагаємося не обговорювати це тут, - каже 29-річний Роман, коли я питаю про відмову від території в обмін на мир. - Люди сваряться, і нам це зараз не потрібно. Нам потрібно об'єднатися та боротися з росіянами".

Роман каже, що втратив "багато хлопців" протягом двох років служби в піхоті, воюючи на Донбасі.

Не дивно, що зараз набагато важче набрати рекрутів. Минулого місяця міністр оборони України повідомив, що 200 000 солдатів пішли в СЗЧ.

Але, як і багато українців, Роман впевнений, що якщо Путіну подарувати Донбас, це не зробить Україну безпечною.

"Росіяни повернуться за новими територіями", - каже він.

Зігнувшись над ноутбуком у задній кімнаті, інший солдат визнає, що "перемога" в цій війні виглядає зовсім інакше зараз.

"Я б сказав, що наша перемога полягає у збереженні нашої державності, - стверджує Максим, ретельно підбираючи слова. - Навіть якщо у нас буде три квадратні кілометри землі, але ми збережемо нашу конституцію та наші інституції, це все одно Україна".

Він вважає, що солдати повинні продовжувати боротьбу, незважаючи ні на що.

"Росія в 10 разів більша за нас. Але ми все одно не можемо здатися".

Тим часом у Києві Наталія тримається за руку подруги, поки працівники кладовища насипають свіжу землю на труну її чоловіка, а потім встановлюють згори дерев'яний хрест.

Віталій посміхається з фотографії, позуючи поруч із жовтим соняшником.

Наталія відчуває полегшення, що її чоловік знову поруч, і вона з дочкою Віталіною може безпечно приходити на його могилу.

"Вона дивиться відео з ним, дивиться фотографії і дуже любить його", – посміхається Наталія.

Вона також сподівається незабаром повідомити чоловікові, що знову вагітна за допомогою сперми, яку пара спеціально заморозила в клініці лише за кілька днів до смерті Віталія.

Багато солдатів зараз роблять те саме, перш ніж вирушити на фронт.

Наталія каже, що жоден з побратимів Віталія не потрапив на його перепоховання, бо багато з них також вже загинули.

Україна вже заплатила величезну ціну за чотири роки великої війни. Віддати Росії землю, яку вона вже контролює, – це одне. Варіант, який зараз багато хто тихо приймає.

Але Наталія не може змиритися з думкою про те, що Росія захопить ще більше територій, у тому числі місто, де вони з Віталієм жили та були закохані.

Вона "не сумнівається", що її чоловік хотів би, щоб армія продовжувала боротьбу, а не поступалася зараз.

"Росія може зробити паузу на рік, потім буде ще один прорив, і вони будуть у Харкові", - каже Наталія.

"Я просто не вірю, що Росія зупиниться".

Репортаж за участі Мар'яни Матвейчук, Анастасії Левченко та Пола Прадьє