Мав трьох синів, але лишився на фронті. Загинув український митець і перекладач Ігор Ходжаніязов

На фронті загинув річний 36-річний Ігор Ходжаніязов – поет, мовознавець, музикант-мультиінструменталіст і культуролог. В нього залишилися дружина та троє дітей.

Ходжаніязов був сходознавцем, дослідником балканської музики та лідером гурту "Mashala Doza" – одного з небагатьох проєктів в Україні, який виконує македонські, болгарські, турецькі, сербські та українські пісні.

"Яскравий молодий дослідник та музикант, що займався історією, мовами і культурою малих національних спільнот України (і за її межами), походженням традиційних музичних інструментів, музикою Балкан, Греції, кримських татар, уйгурів (далі список довгий)", – згадує його приятелька Люба Плавська.

У жовтні 2024-го він долучився до лав морської піхоти. 28 червня, під час виконання бойового завдання, він загинув внаслідок прямого влучання керованої авіабомби.

У нього залишилися троє малих синів і дружина, художниця Олена Шикура.

Наймолодший син народився вже під час служби Ходжаніязова, але він принципово залишився в армії, хоча мав право звільнитися.

Ходжаніязов загинув за день до першого дня народження свого наймолодшого сина Гордія. Про це написала його дружина.

"Ми будемо жити і обіцяю радіти. Виховуватиму дітей щасливими і достойними людьми, яким ти був, Сонце моє. Мене лишилось набагато менше половини. Горе як море. Люблю і шукатиму сенсів, коханий. Честь Тобі", – написала Олена Шикура.

Ходжаніязова поховають в селі Зарванці, що на Вінниччині, на алеї захисників України.

Ким був Ігор Ходжаніязов

Ігор Ходжаніязов народився 13 березня 1990 року у Вінниці. У 2011 році він закінчив Вінницький національний технічний університет, отримавши ступінь магістра з комп'ютерної інженерії. Понад 8 років, як вказано у його профілі на LinkedIn, він працював програмістом.

Як пише спільнота "Недописані", Ходжаніязов разом із друзями заснував літературне угруповання "Новий шинок", був учасником поетичних читань "Перша кава" у київському клубі "Купідон". Його вірші публікувалися у панк-журналі "більше", а переклади американського поета Ґреґорі Корсо стали фіналістами конкурсу Metaphora.

У 2010-х Ходжаніязов грав у вінницькому емо-гурті Dollores і був учасником української панк-сцени.

З 2013 року він жив у Києві.

Пізніше він грав у гурті Mashala Doza на грецькому інструменті бузукі та разом з дружиною активно співпрацював з Грецьким товариством "Енотіта" у Києві.

"Ігор неймовірно грав на бузукі. Мене завжди захоплювала його глибока цікавість до балканської та грецької музики, а особливо — до душевного й бунтарського жанру "рембетіко", – згадує Ніна Паскал з організації "Enotita".

Він досліджував традиційну музику та історію, зокрема кримськотатарську та каракалпацьку – тюркського корінного народу в Центральній Азії, представником якого був сам.

Друзі та знайомі згадують Ходжаніязова як інтелектуала, людину емпатичну, відповідальну, спраглу до життя, людину-енциклопедію. Як згадує його друг Тіхон Лютий, він любив історію Сходу, етнічну музику різних культур, вивчав історію, збирав рідкісні книги і попри таку велику кількість інтересів, він був "компетентним у всіх сферах, де він працював".

"Війна перериває не тільки життя, але й великі дослідження", – написала редакторка наукового журналу "Проблеми етномузики" Ірина Клименко. Вона поділилася останньою статтею Ходжаніязова про народно-інструментальну музику.

"Культура збідніла дуже, він мав ще стільки всього створити, написати, відчути і зіграти. Погугліть, якщо не мали щастя знати його, подивіться концерти на YouTube"

"Чоловік, образ якого для мене є вираженням поняття "гідність". Така непафосна, що проявляється у кожному кроці, жесті, погляді, посмішці. В його безпрецедентній уважності до людей, в його безкомпромісній вірності друзям та родині. В його високій етиці, чуттю такту і внутрішній цілісності. В глибині його проникнення та гостроті фокусу в дослідницькій діяльності. В широті наукових інтересів та блискучій здатності до аналізу та синтезу", – пише Люба Плавська.

"Ігор був одним з найкращих людей, яких я знав, і це не перебільшення. Таких людей роблять дуже рідко. Цьому світу буде дуже його не вистачати", – пише Тіхон Лютий.