Що робити, коли ваша дитина вас б'є

Багатьом батькам не доводиться переживати з приводу того, що на них може напасти агресивна дитина, але якщо таке трапляється, вони опиняються перед непростим вибором.

Просто піти - неможливо, а пошуки допомоги можуть мати наслідки для дитини. Дослідження показують, що досить часто проблема - у дітях, і набагато частіше, ніж ми уявляємо.

Минулого літа 10-річний Ейден вирішив вбити домашнього собаку. Він заманив його за диван сосискою, перш ніж вчепитися у його морду та шию.

"Найбільш незбагненна річ полягає в тому, що він насправді любить того пса більше за будь-кого, - розповідає Гейзел, мати Ейдена. - Але його ціль - ми двоє, і іноді він завдає шкоди собаці, щоб отримати від мене якусь реакцію".

Ейден б'ється і кусається. Він каже Гейзел, що ненавидить її та жадає її смерті. А відтоді, як з'ясував, де у неї з'являються сліпі плями (мати хлопця має вади зору), жбурляє у неї речами, коли вона не бачить.

Минулого разу це був чайник, який на щастя був холодним, але цього Ейден не знав.

"Його поведінка насильницька, - каже Гейзел. - "Я почуваюся так, ніби перебуваю у стосунках, в яких є домашнє насилля. Кажуть, що від чоловіка потрібно йти відразу ж після того, як вас вдарили вперше, але ж від власної дитини не підеш. Бо ви виступаєте одночасно і жертвою, і захисником дитини".

Після того, як Ейден озброївся кухонним приладдям, замислюючи напад на іншого члена родини, всі ножі від нього сховали. Але він знаходить будь-які гострі предмети, ножиці або навіть манікюрні інструменти.

"Його тягне до жорстокості і він бачить її у будь-якій ситуації, - каже Гейзел. - Ми навіть не можемо дивитися звичайні дитячі телевізійні програми, бо якщо там буде бодай найменший епізод насилля, він почне повторювати його знову й знову".

Ейдену було чотири роки, коли Гейзел та її чоловік всиновили його. Вони відразу ж зрозуміли, що у нього більше потреб, ніж вони думали.

"З першого ж дня ми зрозуміли, що у нього серйозні проблеми, - каже Гейзел. - Але ми думали, що так впливає на нього нове оточення або дитячий будинок позначився на його психічному здоров'ї... Побачимо, як буде".

Але події розгорталися не найкращим чином. Ейден відразу ж почав битися, плюватися і смикати за волосся. Гейзел із чоловіком сподівалися, що з часом його агресія мине, але вона лише посилювалася.

Вже у п'ять років Ейден двічі довів помічницю вчителя у спеціалізованому освітньому закладі до лікарні. Першого разу він вдарив її в обличчя, коли вона схилилась додолу, щоб підняти предмет, який Ейден розлючено викинув.

Персонал освітнього закладу проконсультували з приводу того, як поводитися з Ейденом, коли він проявляє агресію. Вона згадує, як вперше побачила Ейдена після "перетримки", яка тривала цілих 50 хвилин.

"Він сидів на диванчику у класі, роздягнений по пояс, тому що спітнів, а біля нього сиділа помічниця вчителя. Він весь тремтів - це було жахливо", - розповідає вона.

"Я сіла біла нього і він просто згорнувся калачиком у мене на колінах. Мені було прикро бачити його у такому стані".

Згадуючи ті часи, Гейзел розмірковує, чи дозволила б вона так поводитись з Ейденом, хоча іншого способу стримати його вона не бачить.

"Це, мабуть, завдало йому травми, але ж я знаю, як агресивно він поводився", - каже жінка.

"Я бачила синці на тілі помічниці вчителя і не знаю, що ще вони могли вдіяти, щоб уберегти себе".

Тоді у школі облаштували м'яку кімнату - безпечний простір, в якому міг перебувати Ейден, коли ніс загрозу собі та людям навколо.

"Але його відправляли туди кожного дня, - згадує Гейзел, - і це його так дратувало, що він тричі розбивав захисне скло на дверях".

Саме тоді школа повідомила Гейзел, що більше не може дати раду її сину.

У 2010 році науковці Оксфордського університету провели перше дослідження дитячої агресії до своїх батьків. Його результати виявили 1900 таких випадків у Лондоні за рік.

За оцінками професорки з криміналістики Рейчел Кондрі, яка очолювала дослідницьку групу, загалом по країні таких випадків десятки тисяч щороку, і більшість з них не зареєстровані.

"Це дуже прихована проблема. Багато батьків не можуть написати заяву у поліцію на власну дитину й не отримують допомоги", - каже вона.

Батьки розповідали дослідниці, що роками терпіли агресію з боку власних дітей перш ніж повідомити про це відповідні органи. Зверталися до поліції вони тільки тоді, коли дійсно відчували страх.

"Їхні переживання з приводу того, щоб не перетворити власну дитину на злочинця та щодо можливих наслідків, мають підстави", - додає вона.

До появи дослідження Кондрі тема агресії дітей щодо батьків не привертала багато уваги і про неї не було відомо широкому загалу.

"Про неї не згадували на жодному з офіційних сайтів, у жодній державній програмі - про неї просто ніде не говорили", - зазначає професор Кондрі.

"Але спілкуючись з тими, хто працював з дітьми та родинами у різних галузях, я чула, що з подібними випадками вони стикалися постійно. Тож це мовчання викликало у мене інтерес".

Родини можуть навіть не розповідати своїм друзям про те, що у них відбувається.

"У цій темі стільки сорому", - каже Гелен Боннік, колишня соціальна працівниця та авторка книги про дитяче насилля до батьків.

"Якщо ви - батьки, ваша роль полягає у тому, щоб виховати вашу дитину відповідальним членом суспільства - люблячою, турботливою людиною. А якщо щось йде не так, людям починає здаватися, ніби вони зазнали поразки. Вони дійсно не хочуть це обговорювати. А через те, що ніхто про це не хоче говорити, вам може здатися, що ви - єдині, хто проходить через це".

Так само як і домашнє насильство та жорстокість з боку партнера, дитяча агресія до батьків може торкнутися людей будь-якого соціального прошарку, і багатих і малозабезпечених. Отже, це не проблема лише дітей з дитячих будинків.

Так, наприклад, представниця благодійної організації, що займається проблемами дитячої агресії до батьків, Parental Education Growth Support, Мішель Джон, каже що до них частіше звертаються не прийомні родини, як і у випадку Гейзел. Частіше за все жертвою стають матері.

"Жінки частіше стають жертвами домашнього насилля будь-якого виду, і цей випадок не є винятком", - каже Рейчел Кондрі.

"І хоча таке може трапитися й з батьком, найбільш розповсюджена форма - агресія сина щодо матері".

Тепер Ейдена не хочуть брати до жодної школи - йому відмовили всі спеціалізовані заклади освіти. До найближчої школи їхати пів години, але там також не впораються зі складними потребами родини.

"Вони стримують його, але проблему це не вирішує, - каже Гейзел. - Дитині й досі важко".

В плані навчання він відстає від своїх однолітків на три-чотири роки, хоча і має гарний почерк.

Гейзел пройшла платні тренінги, щоб навчитися прийомів, як зменшувати агресію Ейдена й не постраждати самій.

Одна з тактик - підняти перед собою велику подушку з дивану, щоб захиститися від нього.

"Першого разу він вихопив її з моїх рук і вдарив нею, - каже Гейзел, - тож я подумала: Добре, треба міцніше тримати її. Наступного разу це спрацювало досить добре - мені вдалося втримати її між нами, а він бив кулаками і ногами і намагався дістатися мене, але йому це не вдалося".

Гейзел підкреслює, що її син не лихий, а його поведінка - результат травми, що сталася у минулому, і в цьому немає його провини.

"Навіть попри те, що може здаватися, що він агресор, насправді це не так - він нічого не може вдіяти", - каже вона.

"Він добрий хлопчик - дуже милий і смішний й ми дійсно любимо одне одного".

Але вся ця ситуація змусила її залишити роботу. Її здоров'я було підірване - у неї кілька разів з'являвся лишай, вона перехворіла на пневмонію торік, а тепер вживає антидепресанти. Погіршилися й стосунки з чоловіком.

"Коли ми вперше усвідомили, що маємо проблеми і все дуже складно, нам обом здалося, що ми припустилися помилки і не впораємося", - розповідає вона.

"Але проговорити це вголос означало б, що з цим треба щось робити, і тому кожен із нас мовчав. Ми просто не розмовляли шість місяців".

Коли поведінка дитини має насторожити?

Фахівці програми допомоги батькам Who's in Charge? зазначають, що коли дитина починає домінувати, погрожувати, залякувати або стає небезпечною, це не нормально. Батькам слід звернути увагу на такі ознаки:

Кілька років тому, після довгих роздумів, Гейзел була на межі радикальних дій.

"Я відчула, що все це дуже важко впливає на мою родину, і тому я вирішила взяти Ейдена й піти", - каже вона.

Чоловік Гейзел переконав її не робити цього. І хоча вона тепер визнає, що це, мабуть, було правильним рішенням, вона все одно відчуває провину через інших дітей у родині.

"Ми поставили під загрозу їхнє дитинство", - каже вона.

Родина Гейзел припинила ходити в гості задовго до пандемії. Вони не влаштовують великі сімейні свята. Гейзел бачить своїх батьків тільки коли Ейден у школі, тому що вони не можуть впоратися з ним.

Гейзел не йде на зустріч зі своїми друзями, якщо там будуть інші діти. Вони з чоловіком не можуть провести час самі або вийти кудись, тому що Ейдена не можливо ні з ким залишити.

"Це нас дуже ізолює", - каже жінка.

Але вона знайшла велику підтримку в інтернет-спільноті батьків, які мають таку ж проблему, як у неї. На форумах люди діляться історіями та способами, як впоратися з труднощами, і підтримують одне одного морально.

Це спілкування відкрило Гейзел очі.

"Таких сімей дуже багато, дуже", - каже вона.

Гейзел веде електронний щоденник, намагаючись відстежити, що спрацювало з Ейденом, а що - ні. Вона завжди намагається допомогти синові.

"Насильство між дітьми й батьками - це справа нічия й водночас кожного. У сенсі, що немає єдиної служби чи організації, яка б відповідала за цю проблему. І це погано", - каже Рейчел Кондрі.

Родина дуже сподівається відправити Ейдена до школи-інтернату, де займаються реабілітацією дітей з такими труднощами. Курс триває роки, після чого вони можуть повернутися додому, жити з сім'ями та відвідувати звичайні денні школи.

"Я дуже хочу, щоб він навчався у терапевтичній школі, яка дійсно допоможе йому", - каже Гейзел.

Але критерії вступу - суворі та складні, тому це - ще довгий етап.

Якщо Ейдена не візьмуть, Гейзел переживає, якою буде його доля.

"Він стане агресором у своїх майбутніх стосунках, він може мати проблеми з поліцією", - каже вона.

"Він може не втриматися й побитися - а потім потрапити у в'язницю".

Наразі вона й досі намагається приховувати проблему. Поки Ейден у школі, вона вигулює собаку і уважно готується до його повернення.

Він може раптом перекинути все догори дриґом, жбурнути в неї миску з фруктами або зістрибнути з карниза.

Або якщо це буде спокійний вечір, Ейден слухатиме аудіокниги, ту саму історію знову й знову, слідкуючи за словами на сторінці.

А коли прийде час лягати спати, двері внизу замкнуть, щоб він не турбував собаку, якщо раптом прокинеться вночі.

З міркувань конфіденційності імена у цій історії змінені.

Ілюстрації Овена Гента

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

ЧитайтеSarah McDermottу Twitter.