Вінтерберг. Як знайшли тунель смерті часів Першої світової

У Франції - найважливіше відкриття щодо Першої світової війни з 1970-х років.

У лісі неподалік від міста Реймс понад століття лежать тіла 270 німецьких солдатів, які загинули найстрашнішою смертю, яку тільки можна собі уявити.

Вони були забуті у плутанині війни. Це місце досі було загадкою, яку французька та німецька влада не поспішали розгадувати.

Але завдяки роботі команди місцевих істориків під керівництвом батька та сина, вхід до тунелю Вінтерберг на лінії фронту Шемен де Дам нарешті знайшли.

Але тепер постало питання - що робити далі?

Чи слід швидко підняти їхні тіла і поховати їх на німецькому воєнному кладовищі? Чи слід проводити повномасштабні археологічні розкопки, щоб ми могли дізнатись більше про ведення війни та життя людей, які у ній воювали?

Що має бути на цьому місці - меморіал чи музей?

Уряди двох країн обговорюють ці питання, але час тисне. Хоча розташування тунелю теоретично досі залишається таємницею, цю таємницю погано зберігають.

Коли я відвідав це місце, то виявив, що напередодні там вже побували "чорні археологи". Біля входу вирита триметрова яма, а колекція артефактів воєнного часу - сокири, лопати та ями, а також нерозірвані снаряди - лежали купою поруч.

Ми також виявили ліктьову кістку людини.

Мародерам не вдалося прорватися до тунелю - який лежить ще глибше - і те, що вони виявили, - це шматки та уламки, викинуті під час вибуху снаряда, який закрив до нього вхід.

Але немає сумнівів, що вони повернуться, бо той, хто першим потрапить у тунель Вінтерберг, знайде справжній скарб.

Навесні 1917 року французи розпочали приречений наступ, щоб відвоювати пагорби, що лежать на західно-східній лінії в декількох милях на північ від річки Ени. Німці утримували пагорб уздовж Шемен де Дам понад два роки і мали складну систему підземних оборонних споруд.

Поблизу селища Краонн з північного боку пагорба йшов тунель Вінтерберг, який мав довжину 300 метрів і був невидимий для французів - і виходив з південного боку, щоб забезпечувати першу лінію німецьких траншей.

4 травня 1917 року французи здійснили артилерійське бомбардування двох кінців тунелю, запустивши розвідувальний аеростат, щоб побачити північний схил пагорба.

І зробили вони це із загрозливою точністю. Снаряд, випущений з корабельної артилерії, потрапив у вхід до тунелю, спровокувавши нові вибухи боєприпасів, які там зберігалися, внаслідок чого хмара їдких випарів потрапила до тунелю. Ще один снаряд обвалив вихід із нього.

У пастці опинилися солдати з 10-ї та 11-ї рот 111-го резервного полку. Протягом наступних шести днів, коли закінчувався кисень, вони або задихалися, або вкорочували собі віку. Деякі просили товаришів їх убити.

Дивом троє чоловіків змогли протриматися доти, поки їх витягли рятувальники, буквально за день до того, як пагорб віддали французам. Один з них, Карл Фіссер, так описував ті події:

"Усі просили води, але марно. Смерть сміялася зі своєї здобичі, і смерть стояла на варті барикади, щоб ніхто не міг врятуватися. Одні марили порятунком, інші - водою. Один товариш лежав на землі поруч зі мною, він прохрипів, щоб хтось зарядив йому пістолет".

Коли французи взяли хребет, вони побачили хаос і руйнування. Розкопування тунелю не було їхнім пріоритетом, тому вони його полишили. Пізніше німці повернули Шемен де Дам, але на той момент у них також не було часу на пошуки загиблих.

Наприкінці війни ніхто не міг точно сказати, де саме був розташований тунель Вінтерберг. У ньому не було тіл французів, тож загиблих німців просто полишили там - так само як незліченні інші тіла, які досі не знайдені уздовж лінії Західного фронту.

Ліс знову відростав, а діри від снарядів стали просто нерівностями ґрунту. Сьогодні тут полюбляють вигулювати собак.

Але місцевий житель Ален Маліновський ніяк не міг викинути тунель з голови.

Працюючи у паризькому метро в 1990-х роках, він щодня їздив до столиці, а у вільний час відвідував військові архіви у Венсенському замку.

Протягом 15 років він збирав описи, карти та допити в'язнів - але безрезультатно. Пейзаж був надто понівечений бомбардуванням, щоб зробити якесь значуще порівняння.

Але у 2009 році він натрапив на сучасну карту, на якій був зображений не лише тунель, а й перетин двох доріг, які збереглися до сьогодні. Він ретельно виміряв кут і відстань і прибув на місце, де тепер був лише безіменний ліс.

"Я це відчув. Я знав, що був поруч. Я знав, що тунель був десь під моїми ногами", - сказав Ален Маліновський Le Monde.

Протягом 10 років нічого не відбувалося. Він повідомив про свою знахідку владу, але вони відмовились її досліджувати - чи то тому, що не повірили йому, чи тому, що не мали бажання відкрити масове поховання часів війни.

Аж ось до пошуків приєднався його син П'єр Маліновський, 34-річний колишній солдат, який колись працював на Жан-Марі Ле Пена, а наразі керує фондом у Москві, присвяченим відстеженню загиблих на війні - від часів Наполеона до інших епох.

Розлючений офіційною незацікавленістю, П'єр вирішив відкрити тунель самостійно. Це було незаконно, але він вважав, що це варто зробити.

Однієї ночі в січні минулого року він разом із командою привіз до місця, яке визначив його батько, екскаватор. Вони прорили чотири метри, і те, що вони виявили, довело, що вони справді знайшли вхід до тунелю.

Там лежав дзвоник, який використовували для сигналізації тривоги; сотні респіраторних коробок протигазів; рейки для транспортування боєприпасів; два кулемети; гвинтівка; багнети та рештки двох тіл.

"Це було як у Помпеях. Усе на своїх місцях", - сказав один із членів команди.

Потім П'єр Маліновський зарив яму, залишивши місце таким, яким його знайшов, і зв'язався з владою. Через десять місяців, знову розчарований повільною офіційною реакцією, він вирішив зробити розголос і розповів історію Le Monde.

Варто зазначити, що П'єр Маліновський - не надто популярна фігура в археологічних та історичних колах.

Вони вважають, що він не лише порушив закон. Не маючи на це жодних формальних прав та знехтувавши думкою про те, що загиблим краще спочивати там, де вони є, він також тиснув на уряд.

І своїм прикладом він заохотив інші самостійні розкопки - більшість з яких будуть проводити із суто мародерських мотивів.

Офіційне небажання продовжувати розслідування очевидно. Діана Темпел-Барнетт, речниця Комісії німецьких військових могил (VDK), сказала німецькому радіо: "Чесно кажучи, ми не дуже раді цьому відкриттю. Насправді ми вважаємо все це дуже прикрим".

Важко уявити, щоб Комісія Воєнних могил Співдружності обрала подібну лінію поведінки, якби були знайдені тіла 270 британських військовослужбовців. Але Першу світову війну в Німеччині часто називають "забутою війною".

Водночас зараз намагаються знайти нащадків тих, хто загинув у тунелі - і не без успіху. 111-й полк завербував чоловіків у районі Баден швабських Альп, і наразі ідентифікували дев'ять солдатів, які загинули 4 та 5 травня 1917 року.

"Якщо я можу допомогти хоча б одній родині відшукати свого предка, який загинув у тунелі, це буде вартим зусиль", - говорить Марк Бейрнаерт, генеалог та дослідник Великої війни.

"Я сподіваюся, що тіла можна підняти та ідентифікувати за допомогою солдатських жетонів. Після цього було б краще, аби вони покинули цю холодну моторошну могилу і були поховані разом як побратими", - каже він.

Так сталося з понад 400 німецькими солдатами, які загинули в аналогічному тунелі в Мон-Корнілле на схід від Реймса, яких знайшли у 1973 році.

П'єр Маліновський також хоче, щоб загиблі отримали належні почесті. "Це були фермери, перукарі, банківські службовці, які пішли на цю війну, а потім загинули так, що важко навіть усвідомити", - говорить він.

Він з повагою ставиться до людських останків. Тіла, які він знайшов, повернули до землі, і він не дозволив їх фотографувати. Але поряд із солідарністю солдата є й захоплення.

"Тіла будуть збережені, тож вони будуть як мумії, зі шкірою та волоссям та формою.

"Пам'ятайте, що тунель - місце, де жили ці солдати день за днем - там будуть усі їхні речі. У кожного солдата буде своя історія".

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber