Операція "Хамп". Як США рятували Китай і втратили 600 літаків

На північному сході Індії, в штаті Аруначал-Прадеш, відкрився музей, присвячений повітряному мосту через Гімалаї, який діяв під час Другої світової війни. США втратили на цьому небезпечному маршруті майже 600 літаків. Кореспондент ВВС Соутик Бісвас розповідає про цю операцію і про новий музей.

Це скорочений переклад статті. Оригінал англійською мовою можна прочитати тут.

Музей, в якому зібрали уламки розбитих літаків, речі їхніх екіпажів та спогади пілотів, що вижили, відкрився в мальовничому місті Пасігат в передгір'ях східних Гімалаїв.

У 1942–1945 роках, за три з половиною роки, упродовж яких діяв повітряний міст з Індії до Китаю, в Гімалаях розбилися майже 600 американських транспортних літаків. Загинули не менше 1500 людей — американських і китайських льотчиків, радистів і солдатів.

Коли японські війська увійшли до Бірми (нині М'янми) і підійшли до кордонів Індії, вони перекрили наземний шлях з британської Індії до Китаю. Китай воював з Японією і був союзником США, Британії та СРСР у Другій світовий.

У квітні 1942 року США запустили повітряний міст, яким постачали допомогу китайським військам в Куньміні та Чунцині на південному заході країни.

За весь час операції в Китай перекинули 650 тисяч тонн військової допомоги.

Останні 14 років індійсько-американські команди, що складаються з альпіністів, рятувальників, студентів та фахівців із судової археології, прочісували гірські джунглі на висотах до чотирьох з половиною кілометрів на кордоні з М'янмою та Китаєм. У пошуках брали участь і працівники американської військової служби розшуку військовополонених і зниклих безвісти (DPAA).

За допомогою місцевих племен ці експедиції знайшли місця аварії щонайменше 20 літаків та рештки кількох льотчиків, яких вважали зниклими безвісти.

Дослідникам і самим було нелегко: два дні в дорозі на автівках в гори, потім кілька днів пішки до місця аварії. Якось одна експедиція застрягла в горах на три тижні через сніжну бурю.

"Це складна місцевість: від заплавних рівнин до гір. Погода може бути проблемною, і зазвичай можна працювати тільки пізньої осені та ранньої зими", — каже учасник експедицій, антрополог-криміналіст Вільям Белчер.

Експедиції знайшли кисневі балони, кулемети, уламки фюзеляжів, взуття, годинники, черепи, кістки. Рештки відправляли на аналіз ДНК.

Деякі місця катастроф були вже розорені місцевими жителями: вони здавали алюміній на брухт. В одного місцевого мешканця знайшовся браслет загиблого льотчика з ініціалами.

Посол США в Індії Ерік Гарчетті на відкритті музею 29 листопада назвав його "подарунком не лише Аруначал-Прадешу та рідним загиблих, а й Індії та всьому світу".

Експонати музею нагадують, наскільки небезпечним був маршрут через східні Гімалаї. Американський пілот Вільям Тернер у спогадах описує, як літав своїм транспортним C-46 над селами на крутих схилах, над широкими долинами, глибокими ущелинами, гірськими потоками.

Пілоти часто були зовсім молодими, щойно навченими, засоби навігації примітивними, а погода на маршруті вкрай підступною. Вона, згадує Тернер, могла змінюватися щохвилини, кожної милі.

Східний потік міг кинути важко завантажений літак на півтора кілометра вниз, а потім інший — підняти назад майже так само швидко.

Поранених, які вижили в аварії, часто лікували жителі гірських сіл.

Тернер згадує, що літаки іноді настільки збивалися з курсу, що врізалися в гори за 50 миль від траси. Якось в одній бурі розбилися відразу дев'ять літаків, загинули 27 членів екіпажів і пасажирів.

Льотчики називали цей маршрут через Гімалаї "The Hump" - "хамп": перевал, горб.

"Ці люди "хампу" боролися з японцями, з джунглями, з горами та мусоном вдень і вночі, щодня і щоночі круглий рік, – писав про них кореспондент журналу Life Теодор Вайт, який сам п'ять разів літав маршрутом, щоб написати репортаж. — Весь їхній світ — це літаки. Вони щомиті чують їх, літають на них, ремонтують їх, проклинають їх. І невтомно відправляють і відправляють їх до Китаю".