Чим обернеться "війна міст і танкерів" між Москвою та Києвом

Українська армія влаштувала полювання на російські танкери та суховантажні машини в акваторії Азовського та Чорного морів і посилює удари по наземних об'єктах у глибині російської території. Слідом за атаками на НПЗ та нафтосховища почалися масовані нальоти на логістичні центри.

Російська армія теж посилює удари по тилових районах України, які вона завдає вже пʼятий рік війни, - атакує цивільні судна в районі Одеси, б'є ракетами та дронами по великих містах, бомбардує та обстрілює прифронтові населені пункти.

Внаслідок взаємного обстрілу все частіше гинуть мирні люди, а військовий конфлікт між Росією та Україною все більше нагадує ірано-іракську війну 1980–1988 років, а саме її етап, який отримав назву "війна міст і танкерів".

Через чотири роки після вторгнення до Ірану армії Саддама Хусейна на фронті склався позиційний глухий кут, і воюючі сторони перейшли до масованих ракетних обстрілів і бомбардувань тилової інфраструктури противника, розраховуючи виснажити його сили і змусити до капітуляції.

За час війни жертвами ударів по столицях, великих та портових містах, цивільних судах, у тому числі іноземних, нафтових терміналів та інших промислових об'єктів стали не менше 20 тисяч мирних жителів. Величезними були і матеріальні збитки з обох боків, але зламати противника ні Іраку, ні Ірану не вдалося.

Наскільки доречною є паралель між нинішнім етапом військового протистояння Росії з Україною та подіями 40-річної давності? Чим може обернутися так звана війна міст та війна танкерів у сучасних умовах? Чи можна вийти з неї переможцем?

Що відомо про втрати

За даними моніторингової місії ООН, тільки за червень цього року жертвами російських ударів по Україні стали щонайменше 293 мирні жителі, 1990 отримали поранення. Переважна більшість втрат серед цивільного населення сталася на підконтрольних Києву територіях, найбільше в Дніпрі, Запоріжжі, Херсоні та в самій столиці.

За тими ж оцінками, всього за перші шість місяців 2026 року кількість убитих і поранених серед цивільного населення України (1396 і 7978 відповідно) була на 37% вищою, ніж за той же період 2025 року (1122 убитих, 5734 поранених), і на 114% вищою, ніж за той же період 2024 року (940 убитих, 3442 поранених).

Основною причиною зростання втрат ООН називає розширення російських ударів ракетами та безпілотниками великої дальності по містах, а також дедалі активніше застосування невеликих дронів у прифронтових районах.

Точної інформації щодо загиблих мирних росіян від українських ударів за цей же період немає, оскільки в Росії не публікується загальна статистика втрат.

Орієнтовні дані навела на засіданні Ради Безпеки ООН 9 липня голова департаменту організації з політичних питань Розмарі Дікарло: вона повідомила з посиланням на російську владу про 250 загиблих і 1596 поранених цивільних осіб на території Росії за перше півріччя, проте зазначила, що ООН поки не може перевірити ці цифри.

Ще складніше оцінити матеріальні втрати сторін - офіційно і за рідкісним винятком як Росія, так і Україна або не повідомляють про військово-промислові та інші стратегічні об'єкти, що зазнали атаки, або надають дозовану інформацію, що не дозволяє судити про масштаби збитків.

Але приховати факти вибухів та пожеж, більшість яких відбувається на території чи в безпосередній близькості від великих населених пунктів, неможливо.

Нальоти на міста

За даними з відкритих джерел, з січня по липень ЗСУ завдали ударів по всіх 11 найбільших нафтопереробних підприємствах на європейській частині Росії, а також по двох НПЗ у Тюмені та Омську. Також українська армія атакувала кілька десятків сховищ палива, заводи, морські порти, нафтові термінали та інші важливі об'єкти.

Внаслідок пошкодження установок первинної переробки нафти російські НПЗ зупиняли роботу повністю або частково. У Росії фіксують зниження виробництва та експорту нафтопродуктів, завантаження окремих переробних заводів та дефіцит палива.

Незважаючи на серйозні перебої, нафтопереробка в Росії не паралізована повністю, експорт нафти триває, частина пошкоджених об'єктів згодом повертається до ладу, а владі поки що вдається перерозподіляти потоки сировини та палива між регіонами. Але судити про перспективи російської нафтової промисловості зараз складно, оскільки атаки продовжуються.

У липні в прицілі українських дронів з'явилися нові цілі – складські комплекси великих логістичних центрів. У ніч на 18 липня атакували маркетплейс Wildberries в підмосковній Електросталі та Котовську Тамбовської області, в результаті склад у Підмосков'ї вигорів майже повністю.

Наступного дня на одному із сайтів ЗСУ з'явився список 25 найбільших хабів європейської частини Росії як анонс майбутніх ударів. І удари справді продовжились.

20 липня після атаки безпілотників спалахнула пожежа в індустріальному парку "Південна Брама" в Домодєдово, повідомляли також про спробу нальоту на сортувальний склад Wildberries у районі підмосковного Подільська.

А в ніч на 22 липня українські дрони завдали ударів по логістичним центрам Wildberries у Краснодарі та Невинномиську Ставропольського краю. Роботу обох центрів призупинили, повідомили в компанії.

Росія також посилює атаки на українську тилову інфраструктуру. Насамперед від ударів російських дронів та керованих авіабомб страждають населені пункти у прифронтовій та ближній тиловій зоні, але дістається і містам у глибокому тилу.

Спалюються автозаправки, залізничні станції та локомотиви, автотранспорт, ферми, торгові центри та адміністративні будівлі, часто фіксують влучання в медустанови та житлові будинки.

Вже кілька років Росія вибиває термінали українського логістичного оператора Нова пошта. А в ніч проти 19 липня російська балістична ракета практично повністю знищила головний розподільчий центр компанії Amtel площею 100 тисяч кв. метрів під Києвом, який забезпечував доставку вантажів у всій країні.

Російська влада та державні ЗМІ, як правило, пояснюють удари по терміналах та логістичних центрах тим, що ці об'єкти нібито використовують не лише для цивільних перевезень, а й у військових цілях.

Так, у червні 2026 року Міноборони Росії заявило, що в атакованих логістичних центрах "Нової пошти" в районі Нового Коротича під Харковом та в Сумській області зберігали озброєння, зокрема безпілотники та їхні компоненти.

Російський z-блогер Fighterbomber критикує такі пояснення, на його думку, у таких випадках треба "******* [бити] мовчки".

"Ми самі собі копаємо яму і з двох ніг туди встрибуємо. Бо прийомом, зберіганням та розподілом товарів подвійного призначення займається той самий Валберіс, наприклад, удар по якому ми офіційно називаємо цілеспрямованим терактом", - пише він.

"Війна танкерів"

За кілька днів до початку ударів по російських логістичних центрах сторони, що воюють, розгорнули масштабну кампанію проти судноплавства в акваторії Чорного та Азовського морів.

За заявою українських Сил безпілотних систем, лише за період з 6 по 17 липня дрони вразили не менше 159 суден, пов'язаних із російською логістикою, з них 117 в Азовському та 42 у Чорному морі.

Серед заявлених цілей більшість - нафтові танкери, а також газовози, суховантажі, буксири та пором. Незалежного підтвердження, що всі вони були виведені з ладу на тривалий термін, немає, але щонайменше кілька з них сильно горіли або зазнали серйозних видимих ​​пошкоджень.

Минулої п'ятниці російська влада обмежила судноплавство в Азовському морі, яким проходить чверть російського експорту зерна, а цього тижня заборонили захід суден у порт Азов у ​​Таганрозької затоці і порт Кавказ у Керченській протоці.

"Тепер противник переніс удари на Чорне море у зв'язку зі значним скороченням трафіку в Азовському, - пише російський телеграм-канал "Военный осведомитель". - Як стверджують на основі SAR-знімків, кількість суден там скоротилася на 78%, а найбільші скупчення біля портів та Керченської протоки практично зникли".

У свою чергу, Міноборони Росії заявило 16 липня, що російські сили вразили одне морське судно та один швидкісний катер ЗСУ, яку прямували до портів Одеської області, Україна це не підтверджувала.

19 липня українська влада повідомила про удар по портовій інфраструктурі Одеси, внаслідок якого пошкоджено цивільне судно під прапором Антигуа та Барбуди.

А наступного дня українська сторона заявила, що російські війська завдали удару трьома крилатими ракетами по суховантажу Golden Leo під прапором Гвінеї-Бісау, який перевозив зерно біля узбережжя Одеси. Повідомлялося як мінімум про 10 загиблих членів екіпажу. Інцидент підтвердили Reuters, DW та низку інших міжнародних ЗМІ.

Історичні паралелі

Аналогії нинішньої ситуації з ірано-іракською війною простежуються і за часом переходу до цієї стадії бойових дій, і за інтенсивністю ударів, і за вибором цілей. Але є й важливі відмінності.

Війна міст і танкерів між Іраном та Іраком розпочалася майже одночасно - формально першим її розпочав Хусейн, коли стало зрозуміло, що ситуація на фронті складається не на його користь, але іранська сторона не забарилася з відповіддю.

У випадку з російсько-українським військовим конфліктом про перехід до стадії "війни міст" заговорили лише тоді, коли удари ЗСУ у відповідь стали особливо відчутними, хоча Росія по суті веде її пʼятий рік.

"Ще у 2022 році Росія винесла Україні всю нафтопереробку та основні нафтобази. Потім винесла газопереробку. Почала бити по видобутку", - нагадує український військовий оглядач Олексій Копитько, вказуючи, що Україна на той момент не мала адекватних засобів захисту та далекобійних засобів нападу.

"Росія тотально атакувала підприємства ОПК. Хімічні фабрики. Просто машинобудівний завод. Просто металургійні підприємства тощо. Здійснивши там, куди змогли дотягнутися, пріоритетну деіндустріалізацію, росіяни змістили акцент на порти, елеватори. Потім пішли атаки на логістичні центри, склади", - пише український експерт.

Є й інша відмінність. Зброя, яку використовували 40 років тому Іран та Ірак, не відрізнялася високою точністю, багато людей загинуло від невибіркових ударів і відхилень ракет від цілі.

Сучасні ракети та дрони, які застосовують Росія та Україна, набагато точніші, і хоча вони теж можуть промахуватися чи врізатися в невраховану програмою польоту житлову багатоповерхівку, найчастіше вони потрапляють саме туди, куди були запрограмовані.

Це означає, що, з одного боку, можна мінімізувати жертви серед мирного населення, якщо налагодити роботу цивільної оборони, насамперед систем оповіщення та механізмів евакуації.

Але з іншого - вберегти великі бази та виробничі майданчики від цілеспрямованих атак буде дуже важко. Особливо Росії з її централізацією виробництва та концентрацією зберігання.

В умовах затяжної війни засоби нападу починають помітно переважати над засобами оборони - ударні озброєння, як правило, простіші та дешевші у виробництві.

За даними українських військових джерел, з початку повномасштабного вторгнення в Україну російський ВПК утричі наростив випуск балістичних ракет "Іскандер", і ВСУ просто не має такої кількості дорогих протиракет, здатних їх збивати.

З іншого боку, Росія стикається з аналогічними проблемами - її ППО не здатна гарантовано знищувати сотні дешевих українських дронів, які щодня атакують об'єкти на величезній російській території.

При цьому російська армія теж масово запускає дрони по Україні, а ЗСУ все частіше почали застосовувати крилаті ракети і незабаром, можливо, використають і власну балістику.

З огляду на цю тенденцію перспективи продовження "війни міст" виглядають похмурими для обох сторін. Але якщо українці живуть у таких умовах уже п'ятий рік, то росіяни лише починають звикати до них.