Як розмова з хот-догами й пивом визначила хід історії і допомогла перемогти нацистів

У 1939 році, коли нацисти просувалися Європою, президент Рузвельт запросив короля Георга VI та його дружину відвідати свою заміську резиденцію. Це був перший випадок, коли британський монарх ступив на американську землю. Розмови, що велися за хот-догами й пивом, допомогли визначити хід історії.

На початку того року президент США Франклін Д. Рузвельт із дедалі більшою тривогою стежив за подіями в Європі. У березні нацистська армія вторглася до Чехословаччини, зруйнувавши Мюнхенську угоду, укладену лише за пів року до того. Спроба прем'єр-міністра Великої Британії Невілла Чемберлена забезпечити "мир для нашого часу" зазнала краху.

57-річний Рузвельт був переконаний, що незабаром Британія буде змушена дати збройну відсіч Адольфу Гітлеру, і що допомога США в цій боротьбі матиме вирішальне значення. Водночас американський президент розумів: більшість його співгромадян дотримуються політики суворого ізоляціонізму й не бажають мати нічого спільного з іще однією війною в Європі.

Яке рішення він знайшов? Рузвельт — або ФДР, як його часто називали за першими літерами імені, — запросив молодого короля Георга VI та його дружину, королеву Єлизавету, до свого улюбленого заміського будинку в штаті Нью-Йорк. Доти жоден правлячий британський монарх не відвідував США.

Президент прагнув організувати невимушену зустріч у дусі "простих людей", щоб показати американцям: королівське подружжя — це не якісь далекі й пишні фігури, а привітні представники демократичної нації, яка заслуговує на підтримку.

Центральною подією візиту мав стати пікнік в маєтку Рузвельтів, під час якого подавали хот-доги — улюблену літню страву американців, що аж ніяк не пасує до королівського статусу.

Як цей пікнік вплинув на хід історії — і чому він видається особливо значущою подією саме зараз?

Ця історична зустріч лягла в основу нової п'єси "Спрінгвуд", що поставили в лондонському театрі "Гемпстед".

Драматург Річард Нельсон назвав п'єсу офіційною назву будинку в селищі Гайд-Парк, що на Гудзоні, де 1882 року народився президент Рузвельт, і де на момент візиту британського королівського подружжя досі мешкала його літня мати.

Нельсон, який живе неподалік, раніше написав сценарій про ті червневі вихідні майже 100 років тому. За цим сценарієм зняли фільм "Гайд-Парк на Гудзоні" з Біллом Мюрреєм у ролі президента Рузвельта, що вийшов на екрани у 2013 році.

Драматург вирішив повернутися до цього матеріалу, оскільки "сьогодні ми опинилися в дещо схожій ситуації, як і в 1939 році — з огляду на війну в Україні".

"Тоді, як і тепер, у Сполучених Штатах значна частина суспільства дотримується ізоляціоністських поглядів", — розповів Нельсон в інтерв'ю BBC.

У його кіносценарії розповідь вела Дейзі Саклі — далека родичка й близька подруга Франкліна Д. Рузвельта. Нова п'єса Нельсона більше зосереджується на політичних — та емоційних — ставках для обох подружніх пар: королівської та президентської.

43-річний король Георг VI був схильний до сором'язливості й невпевненості в собі. Він зійшов на трон у грудні 1936 року після того, як його старший брат зрікся влади заради одруження з американкою Волліс Сімпсон, яка до того двічі розлучалася.

Георг почувався не надто готовим до ролі монарха, - до цього завжди готували його брата. Він мав ваду мовлення — затинався, через що йому було важко виступати на публіці. До того ж він побоювався, що програє на тлі свого попередника — колишнього короля, який після зречення отримав титул герцога Віндзорського.

"Особливо в Америці, — пояснює в коментарі BBC історикиня та викладачка Єльського університету Даян Кунц, — герцога Віндзорського вважали справжньою зіркою серед членів королівської родини — популярним і сучасним чоловіком, тоді як його молодший брат здавався дещо нудним і старомодним".

Як зазначає Кунц, королева Єлизавета, якій на той час було 38 років, також переймалася тим, як її сприйматимуть у США. Чи не викличуть у людей роздратування її королівський статус — роль, недоступна для колишньої місіс Сімпсон, а нині герцогині Віндзорської? До того ж вона не вирізнялася особливою вишуканістю вбрання. Чи вважатимуть люди, що вона має вигляд, гідний її становища?

Елеонора Рузвельт, виконуючи обов'язки першої леді, цілковито підтримувала мету свого чоловіка й розуміла його методи. У своїх мемуарах "Я пам'ятаю це" (This I Remember), виданих 1949 року, вона так писала про цей королівський візит:

"Мій чоловік завжди любив запрошувати додому людей, які йому подобалися. Гадаю, він відчував, що краще пізнає їх, коли вони побувають у Гайд-парку".

Однак Елеонора не була офіційною господинею того вікенду — ця роль належала її владній свекрусі, 84-річній Сарі Рузвельт. І, як це часто траплялося в її житті, першій леді довелося поступитися бажанням старшої жінки.

Бадьорий початок

Утім, часом президент усе ж відступав від усталених правил. Як йдеться в біографії короля, написаній Сарою Бредфорд (1989), коли королівське подружжя прибуло до Гайд-парку після виснажливої майже 150 кілометрової поїздки з Нью-Йорка, на них уже чекала таця з коктейлями.

Проте президент сказав королю: "Моя мати вважає, що вам варто випити чаю, вона не схвалює коктейлів".

Беручи коктейль, монарх відповів: "Моя мати — теж ні".

Це стало бадьорим початком вихідних, що минули в надзвичайно дружній та плідній атмосфері — саме так, як і планував президент Рузвельт.

Після вечері король і президент (у присутності прем'єр-міністра Канади Маккензі Кінга) обговорили міжнародну ситуацію та ідеї ФДР щодо надання допомоги Великій Британії без порушення американських законів про нейтралітет.

У п'єсі "Спрінгвуд" також описано ще одну приватну розмову між ними, під час якої вони обговорювали свої фізичні недуги: король мав проблеми із затинанням, тоді як ФДР не міг ходити після перенесеного у 39-річному віці поліомієліту.

Ця сцена — зворушливий і драматичний спосіб передати ту невимушеність і приязнь, які король відчув у товаристві президента. Раніше йому не доводилося обговорювати політику зі світовим лідером. Як він згодом писав, із ФДР було "так легко порозумітися, і він зовсім не змушував почуватися ніяково". Король ретельно занотовував думки та ідеї президента й носив ці записи із собою впродовж усієї війни.

"Свідомо величава"

Тим часом перша леді насолоджувалася товариством королеви. Згодом у своїх мемуарах Елеонора Рузвельт згадувала:

"Вона була бездоганною… привітною, обізнаною, вміла сказати слушне слово й була доброзичливою".

Утім, королева — мати Єлизавети II та бабуся короля Чарльза — справила на Елеонору враження особи, яка "трохи свідомо величава".

Пікнік відбувся наступного дня, 11 червня, після того, як Рузвельти та члени королівської родини відвідали недільну службу в церкві Святого Якова в Гайд-Парку.

Як зазначається в книжці Саллі Бедделл Сміт "Георг VI та Єлизавета: шлюб, що сформував монархію", Рузвельт власноруч відвіз короля й королеву до "Топ-Котеджу" — свого усамітненого будиночка за три милі від головної садиби — на автомобілі, спеціально обладнаному ручним керуванням.

Там уся компанія, до якої також долучилися працівники ферми Рузвельта та кілька сусідів, влаштувала трапезу просто неба, у затінку високих дерев.

Король зняв краватку, їв хот-доги, запиваючи їх пивом, і знімав аматорське відео. Згодом, як писала New York Times, він остаточно підкреслив невимушений характер зустрічі, пішовши плавати разом із президентом у басейні, що наповнювався джерельною водою. Королева, на відміну від чоловіка, їла свій хот-дог за допомогою ножа й виделки. Вона не плавала, а натомість відпочивала в затінку.

Того ж вечора королівське подружжя вирушило в дорогу: спочатку до Канади, а звідти — кораблем додому. У своїх мемуарах перша леді згадувала одну "надзвичайно зворушливу" сцену. Коли король і королева стояли на задньому майданчику вагона в сутінках, люди в натовпі на станції Гайд-Парк почали співати Auld Lang Syne — шотландську народну пісню про старі часи та давню дружбу. Президент вигукнув: "Хай щастить! Бажаю вам усього найкращого!"

Зі свого боку, королівське подружжя залишилося в захваті від візиту.

"Король і королева, які спершу дуже хвилювалися, залишали Гайд-парк із приємним відчуттям, що підкорили ворожу територію і більше не почуваються самозванцями, — розповідає Кунц в інтерв'ю BBC. — Цей візит додав королю впевненості в собі та у власній спроможності виконувати свої обов'язки".

Останнє виявилося вкрай важливим, коли лише за пару місяців Німеччина вторглася до Польщі й оголосила війну.

Бувають і такі президенти

"Моя п'єса — про прагнення до високої мети, — каже Нельсон про "Спрінгвуд". — Рузвельт був американським президентом, який усвідомлював свою відповідальність за захист безпеки та людяності у світі... Варто пам'ятати, що були й такі президенти".

Єдиним розчаруванням президента Рузвельта після цієї зустрічі стало те, що, попри прихильне ставлення американців до членів королівської родини, йому все ще доводилося долати серйозний опір на Капітолійському пагорбі, намагаючись домогтися надання прямої допомоги Великій Британії.

Конгрес зволікав і погодився на ухвалення закону про ленд-ліз лише через два роки — у березні 1941-го. Лише після нападу Японії на Перл-Гарбор у грудні того ж року вся міць Сполучених Штатів стала на бік союзників.

Утім, безперечним є те, що цей візит став поворотним моментом у відносинах між США та Великою Британією. Це був тріумф "м'якої сили", що заклав підвалини "особливих відносин". І — попри певні культурні відмінності — сформував почуття взаємної поваги між двома країнами.