"14 годин у смартфоні щодня". Як лікують від екранної залежності

Телефон Маріоса подає сигнал і спалахує. Він щойно отримав повідомлення у WhatsApp від мене з пропозицією поговорити перед підготовкою цієї статті.

Він хоче відповісти одразу.

Пізніше він розповідає мені, що цей потяг здається йому непереборним.

Однак зараз він на сеансі терапії від телефонної залежності. Тому відповісти він не може.

Він стримується. Але щойно зустріч закінчується, він знову бере телефон, і через годину ми зустрічаємося у відеодзвінку.

"Мені шкода, - кажу я. - Останнє, чого я хотіла, це завадити вашій терапії".

"Не хвилюйтеся, - зітхає Маріос. - Це відчуття переслідує мене багато років: ця неконтрольована потреба постійно бути в телефоні".

"Це як весь час носити із собою власного наркодилера".

"Мій наркотик завжди лежить у мене в кишені: блимає, подає сигнали й нагадує, що мені треба отримати чергову "дозу".

У невдалий день Маріос, персональний тренер із північного Лондона, може проводити понад 14 годин, дивлячись у свій екран. Він каже, що найбільша проблема для нього - інстаграм.

Але зараз він проходить курс із 12 приватних терапевтичних сесій, щоб спробувати контролювати цю нав'язливу потребу. На його думку, вона пов'язана із самотністю.

"Один погляд на статистику часу використання телефону показує мені, що вчора я перевіряв свій телефон 116 разів. Я також провів понад три години, бездумно дивлячись у нього", - каже чоловік.

Чи є Маріос залежним? Чи є залежною я?

Важко сказати.

Залежність від телефону поки що не визнають офіційним медичним станом, але в нещодавньому опитуванні 1000 дорослих, проведеному компанією Deloitte, 70% респондентів заявили, що проводять забагато часу у своїх телефонах.

Оскільки дедалі більше науковців попереджають, що смартфони змінюють хімію нашого мозку, фахівці з лікування залежностей кажуть, що бачать більше клієнтів, які повністю залежать від своїх пристроїв.

Минулого року кожен третій клієнт, який проходив лікування від наркотичної залежності у UK Addiction Treatment Centres (UKAT), що допомагає 3500 людям на рік, також мав додаткову залежність від телефону. У 2019 році таких було лише кожен десятий.

Деякі клієнти навіть відмовляються від лікування своєї основної залежності, бо не хочуть віддавати телефон, коли потрапляють до клініки, розповідають у UKAT.

Але де проходить межа між людиною, яка просто надто активно листується, і тим, кому вже потрібна професійна допомога?

Коли я під'їжджаю алеєю, обсадженою деревами, до Rainford Hall, мене зустрічають величезні вітражні вікна якобінської епохи, що виходять на доглянутий сад.

Я геть не так уявляла собі місце, де лікують людей із цифровою залежністю.

Реабілітаційний центр Steps Together у Сент-Геленс у графстві Мерсісайд, також приймає людей з іншими залежностями (зокрема від наркотиків, алкоголю та азартних ігор), але його терапевти дедалі частіше бачать людей, які не можуть відірватися від своїх пристроїв.

"Це може стосуватися будь-кого, незалежно від походження, - пояснює головна терапевтка Келлі Вотсон. - У всіх нас є телефони, у всіх схожа робота мозкових механізмів, і тому багато хто з нас може стати залежним".

За її словами, частина нашого мозку працює за системою винагороди. Ми отримуємо повідомлення, лайк у соцмережі або навіть просто читаємо нову інформацію на сайті - і тоді вивільняється дофамін (хімічний посередник у мозку, який регулює задоволення та мотивацію).

Зрештою, у деяких людей потреба отримати чергову "дозу" цього відчуття стає надмірною. Вона може почати керувати людиною, змушуючи її втрачати години - а іноді й дні - життя в онлайн-світі, пояснює вона.

Джеймс, який проходить лікування в іншому центрі Steps Together у Лестері, добре знає, як це відчувається.

48-річний чоловік спочатку звернувся по допомогу через алкогольну залежність, але незабаром стало зрозуміло, що його залежність від цифрових пристроїв також вийшла з-під контролю.

Після того як Джеймс втратив роботу, його дні почали складатися з безкінечного гортання соцмереж, перевірки новинних сайтів і нав'язливого стеження за тим, що відбувається в різних куточках світу.

Якщо він щось публікував у соцмережах, то прокидався серед ночі, щоб перевірити лайки та коментарі. Він каже, що відчував, ніби цифровий світ тримає його в заручниках.

Але будь-яке задоволення від користування телефоном зникло. "Я починав цього боятися, - згадує Джеймс. - Було таке відчуття, ніби з мене висмоктали частину душі, але я не міг зупинитися".

Вотсон каже, що коли клієнти вперше приїжджають до Rainford Hall, вони налякані, розгублені й не хочуть розлучатися зі своїми телефонами.

"Вони кажуть: "Але мені він потрібен для роботи, мені він потрібен, щоб підтримувати зв'язок із родиною".

"Я чую страх у їхньому голосі. Телефон - це їхнє безпечне місце".

Багато хто проводить у стаціонарному центрі щонайменше 28 днів. Там вони отримують групову та індивідуальну терапію, яка допомагає розібратися з причинами, що лежать в основі залежності, а також поступово позбутися надмірної прив'язаності до телефону.

Вотсон працює з ними над поступовим скороченням часу перед екраном і допомагає зрозуміти, які думки та почуття виникають, коли вони не користуються пристроєм.

"Часто саме в цьому і полягає проблема - життя може бути надто важким. Гортаючи телефон, люди можуть відсторонитися від реального світу", - пояснює вона.

А далеко від розкішного Rainford Hall люди по всьому світу об'єднуються, щоб підтримувати одне одного в боротьбі з цифровою залежністю.

У 2017 році кілька людей, стурбованих своїм використанням технологій та інтернету, об'єдналися і створили Internet and Technology Addicts Anonymous (ITAA) - міжнародну спільноту, натхненну програмою "Анонімних алкоголіків" (AA).

Дженні - одна з її учасниць. У період найбільшої залежності від телефону вона могла не спати кілька днів поспіль. Вона майже не їла і не пила, настільки сильною була її залежність.

"Я втрачала цілі періоди свого життя", - розповідає 30-річна жінка, яка не хоче, щоб BBC називала її справжнє ім'я.

Їй було байдуже, що саме з'являлося на екрані - фільм, серіал чи коротке відео, - головне, щоб вона щось дивилася.

"Я не усвідомлювала, наскільки сильно залежна, доки не почала відчувати "ломку" і не мусила попросити друзів та родину замикати мої пристрої", - згадує Дженні.

"Було настільки погано, що я думала: якщо я нічого не подивлюся, то помру".

Коли залежність поверталася, вона брала або "позичала без дозволу" ноутбук чи смартфон у членів родини.

А потім з'являлися почуття провини й сорому, і їй знову хотілося дивитися більше контенту, щоб не відчувати цих емоцій.

Після років "пошуку допомоги" вона знайшла ITAA і пройшла їхню 12-крокову програму. Зараз вона одужує і вже п'ять років нічого не стримить і не дивиться.

Дженні каже, що їй комфортно користуватися простим телефоном і виходити в інтернет лише для роботи. "Тепер я контролюю ситуацію", - каже вона.

Інший учасник ITAA, Том, каже, що його залежність завела його у дуже темні місця. Через телефон та інші екрани він міг втрачати цілі місяці життя.

"Я міг безперервно сидіти 10 годин - слухати музику, дивитися щось на YouTube, гортати соцмережі й грати у відеоігри - все одночасно.

"Потім я міг піти на двогодинну прогулянку і знову повернутися до цього. Так могло тривати місяцями".

Залежність від телефону стала такою сильною, що Том втратив свій бізнес і відчуття сенсу життя.

"У мене з'явилися суїцидальні думки", - каже він.

"Зараз я знову починаю отримувати справжню радість від життя. Я багато граю в піклбол, буваю на свіжому повітрі й ходжу до спортзалу".

Гільда Берк, психотерапевтка, акредитована Британською асоціацією консультування та психотерапії (BACP), нещодавно написала посібник для підтримки людей із залежністю від телефону - Phone Addiction Workbook.

Лікарка каже, що почала бачити дедалі більше клієнтів із цифровою залежністю.

Якщо ви переживаєте, що проводите забагато часу перед екраном, вона радить проаналізувати власну поведінку й подумати, що може стояти за нею.

"Поставте собі запитання: "Що відбувалося того дня? Чи чекав я, поки хтось мені відповість?"

Часто саме очікування відповіді на повідомлення викликає наш первинний дискомфорт, пояснює Берк. А це потім змушує нас використовувати телефон як спосіб відволіктися.

"Замість того щоб заходити в інтернет, можливо, зробіть щось інше, щоб переключитися. Зателефонуйте другу, підіть на пробіжку, почитайте книжку".

"І намагайтеся не відчувати провини чи сорому - краще подумайте, як ви могли б впоратися із цим наступного разу".

Компанії, що виробляють телефони, також запровадили функції, які допомагають людям відстежувати час використання екрана та обмежувати доступ до певних застосунків, намагаючись розірвати цикл залежності, у який багато хто з нас потрапляє.

Тим часом у північному Лондоні Маріос сподівається, що курс терапії допоможе йому подолати залежність від телефону. Він також поступово вивчає іспанську мову - завдяки різним застосункам у телефоні.

"Не все так погано", - каже він.

Але за секунду він машинально тягнеться до телефону. Але щойно він торкається його, ніби згадує про своє рішення й швидко прибирає руку.

"Щодня я ставлю собі за мету менше сидіти в ньому, і це дає результат, - каже Маріос. - І щодня я потроху знову починаю отримувати задоволення від життя. Це можливо, я впевнений".