Памуккале у Туреччині. Вхід у "царство тіней" античного бога смерті

Стародавнє місто Ієраполіс біля термальних джерел Памуккале у Туреччині століттями приховувало моторошну таємницю. Але сучасна наука знайшла пояснення давньоримській легенді про "браму у пекло".

Над рівниною біля міста Памуккале на заході Туреччини височіють величезні білі скелі. Вони спадають блискучими каскадами скам'янілого вапняку зі зморшками сталактитів та озерцями іскристої бірюзової води.

Це - травертинові тераси, що утворилися протягом 400 тисяч років із термальних джерел.

Стікаючи схилами пагорбу, збагачена мінералами вода залишає поклади яскраво-білого кальцію, майже 3 км завдовжки й 160 м заввишки.

Травертини є в різних місцях світу - у заповіднику Хуанлун у Китаї або в Єллоустонському національному парку в США. Але у Памуккале вони найбільші за розміром і найвидовищніші.

Памуккале входить до об'єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, а його назва з турецької перекладається як "бавовняний замок".

До пандемії понад 2,5 мільйони людей щороку приїжджали сюди з Ізміру чи Стамбула. Вони виходили з автобусів на вершині сліпучого плато і розходилися білосніжними схилами як мурахи на гігантській купі цукру.

А потім прямували до пляжів Бодруму або історичних руїн Ефесу.

Але ті, хто лише занурюють стопи у яскраві мінеральні басейни та роблять селфі на тлі природних колон, втрачають дещо важливе. На вершині білих скель Памуккале лежить захоплива історична пам'ятка: руїни стародавнього міста Ієраполіса.

Його заснувала наприкінці II століття до н.е. грецька династія Атталідів, яка правила Пергамом. А з 133 р. н.е. Ієраполіс захопили римляни, перетворивши його на термальний курорт. Помилуватися краєвидом і скупатися у нібито цілющих водах сюди приїжджали з усієї імперії.

Про популярність міста свідчить приголомшлива аркова брама на в'їзді, головна вулиця з колонадою та чудово відреставрований амфітеатр.

Його стіни збудовані з місцевого травертину, який виблискує золотом на гарячому турецькому сонці.

"Термальні води - одна з основних причин заснування міста", - каже доктор Сара Йоманс, археолог з Університету Південної Каліфорнії, яка спеціалізується на Римській імперії.

"До середини II століття Ієраполіс був мальовничим і жвавим курортним містом. Він, вочевидь, був динамічнішим і різноманітнішим за інші римські поселення через велике число відвідувачів".

Однак місто також мало й зловісну таємницю, про яку розповідали легенди в усьому давньоримському світі. Казали, що воно розташоване біля "Брами у пекло", порталу до підземного царства.

Звідти сочилося отруйне дихання триголового Цербера, який забирав життя людей на догоду своєму господареві, богу підземного світу Плутону.

На цьому місці звели храм Плутону - Плутоніон, куди приїжджали паломники з усього регіону, щоби принести жертву володарю "царства тіней".

Письменники того часу, як-от Пліній Старший та грецький географ Страбон, описували ці жертвоприношення як жахливе видовище.

Священник заводив у храм тварину, вівцю чи бика, і вона, наче звалена рукою бога, миттєво падала мертва, але сам жрець повертався цілим і неушкодженим.

"Я кинув на вівтар горобців, і вони одразу впали знесилені", - писав Страбон у 13-й книзі своєї енциклопедії "Географія", явно вражений тим, свідком чого він став.

Коли заходиш у Плутоніон сьогодні, важко уявити весь драматизм тих сцен. Розкопана та відновлена будівля тепер сповнена спокою. Прямокутний резервуар на 25 см наповнений прозорою водою з невеликою аркою з одного боку.

Над нею - східчасті сидіння для глядачів і копія статуї Плутона, що доброзичливо дивиться на арену. Як це могло бути місцем смерті? Усе це, напевно, вигадки. Як виживали жерці, якщо тварини гинули?ї

Це питання також зацікавило німецького біолога-вулканолога Гарді Пфанца з університету Дуйсбурга-Ессена. Він вивчає геогенні гази, що вивільняються під час геологічних процесів.

"Коли я прочитав описи давніх письменників, я замислився про наукове пояснення цього явища, - каже він. - Я подумав, чи могла бути ця Брама в пекло вулканічним отвором?"

Прагнучи перевірити свою теорію, Пфанц повернувся до Ієраполіса у 2013 році. "Ми взагалі не були впевнені, що щось знайдемо. Це ж могли бути звичайні вигадки", - посміхається він.

Але відповідь прийшла миттєво. "Ми побачили біля входу десятки мертвих істот: мишей, горобців, дроздів, жуків, ос та інших комах. Принаймні одразу стало зрозуміло, що легенда не бреше ".

Коли Пфанц виміряв повітря біля вентиляційного отвору за допомогою портативного газоаналізатора, він зрозумів причину: токсичний рівень вуглекислого газу.

Звичайне повітря містить лише 0,04% СО2, але прилад дослідника показав цілих 80%. "Такої кількості вуглекислого газу достатньо, щоби вбити усе живе за кілька хвилин", - каже Пфанц. І отже, це місце - справді смертоносне.

Високий рівень вуглекислого газу спричинила та ж геологічна система, що створила гарячі джерела та драматичні травертинові тераси поруч.

Ієраполіс побудований на розломі Памуккале, 35-кілометровій активній тектонічній зоні. Тріщини у земній корі дозволяють багатій мінералами воді та смертоносним газам виходити на поверхню. Одна з тріщин розташована під центром міста та храмом Плутону.

"Вибір місця для храму майже напевно пов'язаний зі сейсмічними газовими отворами", - каже Йоманс.

"Підземне царство та божества, які його населяли, складали велику частину релігійних вірувань давніх греків та римлян, а тому не дивно, що вони будували храм там, де зв'язок з цим світом здавався найбільшим".

За таку близькість до сил природи доводилося платити. В активній сейсмічній зоні трапляються землетруси, й вони кілька разів зрівнювали з землею місто: у 17 і 60 роках н.е., а потім у XIV і XVII століттях. Зрештою мешканці залишили Ієраполіс.

Однак Пфанца непокоїло одне питання - якщо місце було таким отруйним, як жерці Плутоніону залишалися в живих?

Наступного року він повернувся до Ієраполіса і дослідив концентрацію газу у різний час доби. "Ми помітили, що вдень, коли тепло й сонячно, вуглекислий газ швидко розсіюється", - каже дослідник.

"Але він важчий за повітря, і вночі, коли стає прохолодніше, він осідає внизу, утворюючи смертельне газове озеро на підлозі".

Таким чином, тварини, голова яких розміщена ближче до землі, задихалися отруйними парами, а жерці дихали повітрям на більшій відстані від землі, де концентрація газу була меншою.

Чи було це приголомшливе видовище хитрим трюком і зароблянням на довірливих вірянах? Чи священники й справді вірили, що спілкуються з богами?

"Немає сумніву, що Плутоніон в Ієраполісі був великим бізнесом, - каже Йоманс, - але важко сказати, чи розуміли жерці насправді, що відбувається. Дехто, можливо, вірив, що виживає за волею божества, а хтось спостерігав за цим як загадковим природним явищем, яке певною мірою можна передбачити".

Сьогодні Плутоніон замурований, але навколо нього є доріжка, щоби оглянути легендарну арену, не наближаючись до джерела смертоносного газу.

Гуляючи навколо храму важко не замислитися про грецьких і римських паломників, які ходили тут століттями. У місці, де стикаються міфологія й реальність, де стародавні боги простягали руку, щоби торкнутися смертних.

"Коли я вперше усвідомив, що дихання міфічного Цербера насправді є вуглекислим газом, я стояв ось тут перед аркою", - розповідає Пфанц.

"Я відчув, що ми розгадали стародавню таємницю, і це було неймовірно".

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Travel.

Хочете поділитися з нами своїми життєвими історіями? Напишіть про себе на адресу questions.ukrainian@bbc.co.uk, і наші журналісти з вами зв'яжуться.

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

--