Як Конан Дойл спілкувався з духами мертвих

Навіть творець Шерлока Холмса був жертвою містифікацій. Його приклад показує, як легко ілюзії вводять в оману нашу пам'ять і сприйняття.

21 березня 1919 року у невеличкій квартирі в лондонському районі Блумсбері зібралася комісія: дослідник паранормальних явищ, віконтеса, телепат, детектив зі Скотленд-Ярду і коронер.

"Я багато років виступав разом із медіумами-шахраями у різних кінцях світу, щоб розвінчати спіритуалізм, - проголосив господар. - Тепер я нарешті зустрів справжнього медіума!"

До кімнати увійшла жінка, нижню частину її обличчя приховувала вуаль. Вона розпочала спіритичний сеанс з "ясновидіння".

Кожного члена комісії попросили принести з собою маленьку особисту річ або рукописний лист. Ще до появи медіума все це склали у торбинку, яку потім замкнули у скриньці.

Ясновидиця поставила замкнену скриньку на коліна і, під пильним наглядом комісії, не лише назвала сховані там предмети, а й описала їх у найменших деталях.

Зокрема вона "побачила", що у скриньці був перстень, який належав покійному синові дослідника паранормальних явищ, і навіть "прочитала" поблякле гравіювання на ньому.

Далі відбулася "матеріалізація духа". Члени комісії прив'язали медіума до її крісла і приглушили світло у кімнаті.

Жінка, схоже, увійшла у транс, і за її спиною з'явилася "хмаринка зі світла". Один з членів комісії потім стверджував, що хмаринка набула обрисів старої жінки. Вона поплавала кімнатою, час від часу ніби проходячи медіума наскрізь, а потім попрямувала до протилежної стінки і там розчинилась.

Чи справді комісії вдалося зазирнути у потойбічний світ? Думки її членів розділились. І хоча з більшістю із них ви незнайомі, ви майже напевно чули про пана дослідника паранормальних явищ. Його звали сер Артур Конан Дойл.

Творець Шерлока Холмса проголосив, що дуже вражений демонстрацією ясновидіння. Що ж до привиду, він волів би побачити його ще раз, перш ніж свідчити про його паранормальність.

Лікар за фахом, Конан Дойл найбільше відомий як автор детективів - та він також захоплювався паранормальними явищами, часом не розпізнаючи очевидного шахрайства.

Зокрема він вірив у автентичність "фей із Коттінглі" - серії фотографій, підроблених юними дівчатами Френсіс Гріфітс і Елсі Райт. Як спіритуаліст, Конан Дойл стверджував, що бачив на власні очі спілкування медіумів із духами мертвих.

"Жінка у вуалі" врешті-решт виявилася шахрайкою. Це один з двох випадків, що видаються найцікавішими мені як експериментальному психологу і фокуснику. Вони добре ілюструють когнітивні ілюзії, властиві більшості із нас, і дещо виправдовують Конана Дойла у його легковірності.

В обох випадках ми маємо справу з фокусниками. На відміну від "медіумів" у спіритуалізмі, вони називали себе "чесними брехунами" і демонстрували ілюзії заради розваги. Очікувалося, що їхня публіка свідома того, що спостерігає ретельно відпрацьовані трюки.

Багато фокусників, зокрема й приятель Конана Дойла Гаррі Гудіні, категорично заперечували паранормальні явища.

Деякі навіть активно викривали медіумів-шахраїв - окрім служіння суспільству, таким чином вони ще й робили собі рекламу.

Перший із згаданих мною випадків - експеримент, проведений фокусником на ім'я Вільям Марріотт.

Поза сценічною кар'єрою під псевдонімом "доктор Вілмар" пан Марріотт плідно розвінчував махінації медіумів-шахраїв. Він досліджував найрізноманітніші паранормальні явища, такі як явлення привидів, письмо під диктування духів та читання думок.

Та особливо його цікавило фотографування духів, що ґрунтувалося на твердженні, нібито духи мертвих можуть проявлятися на фотознімках.

Пан Марріотт мав на меті показати, що багато з нібито "справжніх" фото були сфальсифіковані.

Хоча спіритуалісти, такі як Конан Дойл, визнавали, що серед фотографій духів трапляються підробки, вони сподівалися унеможливити шахрайство, суворо контролюючи фотографування, обробку і друк відбитків.

Їхня аргументація нагадувала слова Шерлока Холмса: "Моя давня засада - відкидати все неможливе; те, що зостанеться, - навіть найнеймовірніше, - і буде правдою".

5 грудня 1921 року пан Марріотт спробував довести, що "відкинути неможливе" насправді набагато складніше, ніж хотілося вірити Конану Дойлу.

Для цього він вирішив зняти та обробити кілька фотографій великого письменника на очах у трьох інших свідків, включно з професійним фотографом. Усі підтвердили, що не зводили погляду з пана Марріотта й не помітили нічого такого, що відхилялося б від стандартного фотопроцесу.

Проте на першій із надрукованих світлин проступив напівпрозорий привид, а на другому - феї, що танцюють у колі. Ясна річ, під час фотографування їх у кімнаті не було. (Те, що Марріотт зупинив вибір на феях, вочевидь, було насмішкою над вірою Конана Дойла у "фей із Коттінглі").

Британська газета Sunday Express надрукувала обидва фото, разом зі свідченнями свідків та власним зверненням пана Марріотта. Той запевняв, що спритно підробив фей і привида.

Конан Дойл сприйняв цю справу добродушно і з радістю залишив собі на згадку фото з феями.

Він написав: "Пан Марріотт явно довів, що вмілий ілюзіоніст навіть під критичним і пильним поглядом трьох пар очей може сфабрикувати картинку на фотопластині. Це, безумовно, слід визнати".

Втім, далі він пояснив, що його віра у можливість фотографування духів лишається непохитною. У манері Шерлока, він закликав читачів роздивитися руки Марріотта. "Ілюзіоніст, - писав він, - має певні фізичні особливості", такі як "довгі знервовані пальці митця".

Натомість у медіумів, які фотографували справжніх духів, пальці були "короткі, товсті й натруджені", вважав Конан Дойл.

Згадана на початку історія про "ясновидицю у вуалі" - ще драматичніший приклад того, як сильно Конану Дойлу хотілося вірити у потойбічне. Тут його збила з пантелику не фотомайстерність, а "жива" вистава, вміло інсценована кількома акторами.

Зустріч була організована професійним фокусником Персі Томасом Тібблзом (сценічне ім'я - П. Т. Селбіт), а медіума грала перспективна ілюзіоністка Моллі Вінтер, яка вже закріпила за собою амплуа "фальшивих медіумів".

Пані Вінтер видавала себе за справжнього медіума, а пан Селбіт - за її менеджера. Поки Вінтер описувала предмети у замкненій скриньці, а привид "матеріалізувався" на очах у глядачів, ніщо не натякало на те, що це лише розіграш. Лише згодом фокусники роз'яснили свої методи.

У сцені "ясновидіння" Вінтер ховала під вуаллю не лише частину обличчя, а й радіоприймач. Хоча члени комісії були переконані, що скринька з предметами ні на мить не зникала з їхнього поля зору, її все ж підмінили: на колінах у пані Вінтер стояла копія, тоді як асистент у сусідній кімнаті відкрив справжню скриньку й описав її вміст у навушник.

Щодо "матеріалізації", то у ролі привиду був інший таємний асистент. Уже після того, як комісія оглянула кімнату, акробат у чорному костюмі пробрався у неї через вікно.

Як потім пояснили фокусники, "привидом" насправді був шмат марлі, пофарбований фосфоресцентною фарбою; акробат витяг його з кишені і розмахував ним навколо.

На підкріплення своїх слів ілюзіоністи повторили цю демонстрацію ще раз, перед більшою комісією. І тут Конан Дойл повівся насамперед дивно - став ще гарячіше відстоювати свою хибну думку.

На першому сеансі відбувалося зовсім не те, що потім описали фокусники, наполягав він і додавав: навіть якщо другий сеанс був розіграшем, "це ще не доказ того, що і перший був несправжнім". Він протиставив скептикам скепсис.

Можливо, фокусники насправді мали паранормальні здібності, заявив він, але зловмисно їх приховували. Він також розніс пресу за те, як вона висвітлила цей інцидент.

"Лише час підтвердить нашу правоту, - писав він. - Час також покаже тим, хто збиткується над нами, що вони заграють з вогнем. Насправді не їм судити Невидиме. Невидиме судитиме їх".

Здається мені, що ми і сьогодні читаємо подібні заяви у твіттері.

Мислити про мислення

У пізнішому відеоінтерв'ю сер Конан Дойл спробував пояснити свої погляди: "Говорячи на цю тему, я говорю не про те, у що вірю або про що думаю. Я говорю про те, що я знаю".

"Повірте, є величезна різниця між "вірити" і "знати"; я розповідаю лише про те, з чим я мав справу, що бачив, що чув на власні вуха. Зауважте - завжди при свідках. Я не лишаю шансу галюцинаціям. У більшості моїх експериментів разом зі мною були шість, вісім чи десять свідків - і всі вони бачили й чули те саме, що і я".

З такою логікою, хочеться дати негативну оцінку науковим і детективним якостям Конана Дойла; втім, я переконаний у його таланті.

Окрім визначної літературної діяльності, він успішно вів ще й правозахисну. Його "шерлоківські" прийоми допомогли повернути свободу і чесне ім'я кільком несправедливо засудженим в'язням.

Реакція Конан Дойла на шахрайство медіумів явно проблематична, але вона ілюструє психологічний феномен під назвою "метакогнітивні ілюзії".

"Метакогніцію", або "метапізнання", можна приблизно описати як "мислення про мислення". Відповідно, метакогнітивні ілюзії з'являються тоді, коли люди дотримуються хибних переконань щодо власної системи пізнання.

Всі ми схильні вважати себе експертами, якщо йдеться про наше власне сприйняття і пам'ять. Зрештою, більшу частину нашого повсякденного життя ми сприймаємо та запам'ятовуємо адекватно.

Однак у багатьох випадках наші уявлення про власну систему пізнання щонайменше ненадійні. Ми далеко не завжди такі спостережливі, як вважаємо, а наші спогади на диво нестійкі.

Наприклад, більшість із нас вважає, що пам'ять працює на кшталт відеозапису - але це метакогнітивна ілюзія. Згідно з сучасними теоріями, людська пам'ять не відтворює, а реконструює події. Іншими словами, згадуючи, ми скоріше складаємо нову оповідь, аніж вмикаємо ментальну платівку.

У своєму відомому експерименті психолог Елізабет Лофтус продемонструвала, що у процесі пригадування подій люди можуть помилково включати до спогадів уявні елементи - і ці елементи відчуваються ними точно так само, як і справжні. Декого вдається переконати навіть у тому, що вони скоїли злочин.

Неусвідомлена сліпота до змін

Інша приголомшлива метакогнітивна ілюзія, яка, напевно, була й у Конана Дойла, - це неусвідомлена сліпота до змін.

Що мається на увазі? "Сліпотою до змін" назвали феномен, коли спостерігачі не помічають змін у візуальній картинці (часом доволі суттєвих).

Один із способів це продемонструвати - так званий "експеримент із мерехтінням", в якому на екрані почергово мерехтять дві схожі картинки з деякими розбіжностями. Глядачам на диво важко помітити, що щось змінюється.

Тепер сліпота до змін - визнане поняття у психології. Науковці додатково говорять про її "неусвідомленість" - схильність людей не помічати чи навіть заперечувати свою сліпоту до змін.

Та задовго до розробки цих психологічних термінів сліпотою аудиторії до змін уже користувалися Марріотт, Тібблз, Вінтер та інші фокусники.

Сучасні психологи активно використовують у своїх експериментах фокуси та ілюзії. Зокрема, Дженіффер Ортега та її колеги з Національного університету Колумбії у Боготі присвятили нещодавнє дослідження ролі метапізнання у магії.

За допомогою кількох простих фокусів з монетами та гральними картами дослідники показали, що глядачі систематично переоцінюють свою здатність виявляти "секрети", що стоять за фокусами.

Люди іноді вбачають у цих даних доказ того, що людське сприйняття "криве", а пам'ять - "дірява".

Та насправді це лише невеличкі прогалини у загалом адекватній когнітивній системі, яка щодня ефективно переробляє великий обсяг складної та суперечливої інформації.

Хоча людська пам'ять і сприйняття дещо обмежені, а часом і химерні, це не заважає нам високо їх цінувати; так само, можна шанувати творчість Конана Дойла, навіть не поділяючи його захоплення езотерикою.

Реальність дивніша, ніж ми думаємо.

Метью Томпкінс - експериментальний психолог і професійний фокусник. Нещодавно вийшла друком його книжка "Спектакль ілюзій" (The Spectacle of Illusion).

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Future.

Хочете поділитися з нами своїми життєвими історіями? Напишіть про себе на адресу questions.ukrainian@bbc.co.uk, і наші журналісти з вами зв'яжуться.

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

--