"За кілька днів я втратила п'ятьох найближчих людей". Розповідь мешканки Маріуполя

За даними нових супутникових знімків, проаналізованих BBC, на місці масового поховання поблизу Маріуполя з'явилися понад 1500 нових могил.

У полі на північний захід від міста, за словами українських чиновників і свідків, поховані тисячі тіл.

Маріуполь, портове місто поблизу кордону з Росією, був головною стратегічною ціллю для росіян. З початку війни по місту невпинно били з повітря і з землі. До того моменту, як у травні Маріуполь повністю захопили росіяни, тисячі мирних жителів загинули, а значна частина міста була зруйнована.

Останні супутникові знімки Maxar показують, що три ділянки масових поховань поблизу Маріуполя, у Старому Криму, Мангуші та Виноградному, постійно збільшувалися з весни.

Центр інформаційної стійкості проаналізував знімки зі Старого Криму для програми BBC Panorama і дійшов висновку, що з часу останнього аналізу зображень у червні тут було викопано 1500 нових могил. Зараз, за оцінками Центру, на цьому місці викопано понад 4600 могил, хоча визначити точно, скільки людей тут поховано, наразі неможливо.

Українська влада вважає, що під час бойових дій у Маріуполі загинули щонайменше 25 тисяч людей, 5-7 тисяч із них загинули під завалами під час бомбардувань їхніх будинків.

Свідки в Маріуполі розповіли BBC, що протягом останніх місяців вони бачили, як російська влада діставала тіла з-під уламків зруйнованих будівель у місті та відвозила їх для поховання.

Страшна історія Ольги Сагірової проливає світло на те, через що пройшли багато жителів Маріуполя. Вона була єдиною людиною у своєму будинку, яка вижила, коли його розбомбили росіяни. Її чоловік і батьки загинули, як і багато з тих, хто зараз втік з міста, вона не знає, де їхні тіла.

48-річна бухгалтерка проживала з чоловіком Валерієм у двоповерховому будинку із садом у спальному мікрорайоні Маріуполя. Двоє її дорослих дітей жили в іншому місці.

На початку березня в її районі було досить тихо, попри інтенсивні обстріли в інших частинах міста. Однак щоночі вони з чоловіком спали в підвалі.

"Я весь час плакала, чоловік намагався мене заспокоїти, - розповіла Ольга. - Він казав, що не треба хвилюватися, що ми переживемо це".

Увечері 10 березня, на 15-й день російського бомбардування, у двері постукали. То були перелякані батьки Ольги, яким було за 80.

В їхній будинок влучив снаряд і він палав. Ольга привела їх до себе і попросила спати з нею у погребі. Але вони не хотіли і залишились у спальні в головному будинку.

Близько 22:30 Валерій піднявся з підвалу нагору, тому що обстріли вщухли і він хотів трохи відпочити. Він заспокоїв Ольгу, сказавши, що повернеться, якщо щось станеться.

О 03:30 вона прокинулася і почула звук літака. Раптом увесь будинок обвалився.

"Усе сталося вмить. Будинок обвалився", - каже жінка.

"Мої ноги притиснуло і я не могла поворушитися. Коли потроху повернувся слух, я почула десь голос чоловіка: "Ольга, допоможи мені, викопай мене, - сказав він. - Я біля сходів".

Ольга бачила Валерія лише за кілька метрів, але не могла до нього дотягнутися. Він опинився під завалами глибше, ніж вона.

Все, що вона могла зробити, це продовжувати з ним розмовляти. "Через деякий час я почула, як він хрипить, - розповідає жінка. - А потім він замовк".

Ольга залишалась одна у темряві, вона спробувала кричати, але її ніхто не чув. Згодом вона побачила факел, який рухався до неї. З-під завалів її намагалися витягти сусіди. Коли їм це не вдалося зробити, вони пообіцяли повернутися зі сходом сонця.

Ольга знову залишилася сама, а її чоловік, який промовив останні слова, лежав під завалами біля неї.

Години під завалами

Коли почало розвиднятися, Ольга змогла роздивитися навколо. Вона побачила над собою бетонну плиту, яка небезпечно нахилилась і могла впасти на неї.

"Я знала, що більше ніщо не має значення. Я вмирала", - каже вона. У той момент, за її словами, вона намагалася вкоротити собі віку.

Згодом її сусіди повернулися з іншими та спробували її викопати. Їм вдалося звільнити одну ногу Ольги, а друга залишалась під бетонною плитою.

Ще шість болісних годин вони намагалися звільнити її праву ногу. Зрештою вони вирішили обмотати ногу Ольги тросом і сильно потягнути.

"Я дуже боялася, що вони не зможуть витягти мою ногу і я залишуся без ноги", - розповідає Ольга.

Після трьох спроб Ольгу звільнили. Обидві її ноги були зламані в кількох місцях, і вона не могла ходити майже п'ять місяців. "Моя права нога була повністю роздроблена", - каже вона.

Тієї ночі Ольга втратила не лише чоловіка, а й батьків, які спали в основній частині будинку, коли його розбомбили.

Але її випробування на цьому не закінчилися.

Поки Ольгу доглядали в сусідньому підвалі в Маріуполі, вона дізналась інші жахливі новини.

Її сестра і зять також загинули у своєму будинку трьома днями раніше.

"Вони пили каву у своєму саду, коли на будинок впала бомба", - розповіла Ольга.

"За кілька днів я втратила п'ятьох найближчих людей".

Коли я познайомилася з Ольгою, вона жила у Хейзені поблизу Амстердама, у безпеці зі своїми двома дорослими дітьми. Тепер вона знову може ходити після кількох місяців в інвалідному візку.

Вона вивчає англійську мову і любить гуляти та дивитися на квіти і сади, які нагадують їй про дім.

Приємна, елегантна і м'яка жінка з дружньою посмішкою. Ольга каже мені, що вона рада, що залишилася жива, і вірить, що їй судилося жити.

Коли я днями привітала її з днем ​​народження, вона відповіла: "Хоч там як, життя триває, і я розумію, що треба жити!"

Але більшу частину дня вона провела в сльозах.

До середини літа вона змушувала себе не спати до світанку, щоб відігнати кошмари, у яких вона знову переживала цей жах. Вона постійно переглядає фотографії зі свого колишнього життя і каже, що ще не усвідомила повністю те, що з нею сталося.

У своїх двох дорослих дітях вона бачить чоловіка. Вона так сумує за Валерієм, що насилу переносить. Раніше вони разом ходили на пляж, раз на тиждень влаштовували вечірки, тепер Ольга живе в маленькій квартирі на чужині.

Ольга не змогла отримати інформацію про тіла своїх близьких, вона підозрює, що вони все ще залишаються під уламками їхнього будинку.

Влітку їй розповіли, що в руїнах її будинку бачили тіло загиблого.

Гробар

Ольга - лише одна з багатьох маріупольців, які не можуть знайти тіла зниклих безвісти рідних.

Декого поховали у братських могилах у центрі Маріуполя, які під обстрілами копали українці, щоб поховати тіла людей, що лежали на вулицях і в будинках.

На початку березня Ваагн Мнацаканян, місцевий еколог, намагався знайти місце, щоб поховати свого батька, який загинув у боях. Із жахом Ваагн виявив, що морги заповнені.

Він звернувся до місцевої влади із питанням, де йому поховати батька, і усвідомивши, скільки інших людей опинилися у такій самій ситуації, зголосився взятися за організацію термінових поховань.

Він почав збирати бригади з місцевих жителів, щоб викопати три масові могили у центрі Маріуполя. Протягом п'яти днів у березні він зі своєю командою збирав тіла з околиць Маріуполя під інтенсивними обстрілами.

Тіла поспіхом скидали в траншеї, часто навіть без мішків для трупів. "У деякі жахливі дні нам казали, що потрібно зібрати понад 100 тіл - іноді 150 тіл, - розповідає чоловік. - Їх було так багато, що ми не могли забрати всіх".

"Одного разу в мій бік полетів снаряд, і мені довелося стрибнути в братську могилу, щоб укритися. Я опинився біля трупів, але був радий, що залишився живий", - каже Ваагн.

Шукаю сина

Тетяна, яка втратила сина під час бойових дій, відчайдушно прагнула його знайти і цього літа відвідала місце масового поховання у Виноградному під Маріуполем.

Жінка каже, що не знає, що сталося з 26-річним Ярославом, який любив автомобілі та мріяв мати власну справу.

Але вона каже, що їй розповіли, що його вбив снайпер.

"Якщо його немає в живих, ми хочемо поховати його по-людськи", - каже Тетяна.

"Ми нарахували понад 800 свіжих могил [на Виноградному]", - розповідає жінка, попросивши не називати її прізвище. Багато жителів окупованого Росією міста не хочуть відкрито говорити про масові поховання, побоюючись розправи з боку нової влади.

Вона сфотографувала місце на Виноградному. Багато могил на цьому місці позначені маленькими табличками з номерами та статтю, але без імен. "Більшість тіл не опізнали", - каже вона.

Інші люди, з якими поспілкувалась BBC, розповідали, як приходили цього літа у тимчасові морги, аби знайти своїх близьких. Вони казали, що їм довелося переглядати десятки тіл, які лежали просто на вулиці без охолодження.

"Люди повинні знати правду про ці жахи, - каже Тетяна, - щоб це ніколи не повторилося".

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!