Чи можна "заїсти" втрату близької людини?

Найскладніше та найважче в житті кожного - це втрата близької людини.

Чи може їжа допомогти подолати біль втрати?

Правильне харчування - важливий елемент боротьби зі стресом смерті. Але глибока туга часто позбавляє апетиту.

Ліндсі Остром з Міннесоти, що на Середньому Заході США, знає не з чуток, що це таке.

Вона народила сина Афтона передчасно, на п'ятому місяці вагітності. Наступного дня хлопчик помер.

Жінку охопив нестерпний біль, який вплинув на неї як фізично, так і емоційно. Вона плакала ночі поспіль, а дні проводила у піжамі і майже нічого не їла.

"Я думала лише про те, що втратила сина. Це все, що мене цікавило", - розповідає Ліндсі.

Пані Остром - кулінарна блогерка. У своєму блозі A Pinch of Yum вона поділилася гірким досвідом: розповіла, що їжа втратила аромат, а шлунок не сприймає нічого, окрім невимовного горя.

"Нудило від самої думки про їжу. Те, що зазвичай викликало апетит, почало викликати відразу, - розповідає вона. - Я з тих, хто любить гостру їжу з яскравими ароматом і смаком, але тоді я могла проковтнути лише звичайний картопляний суп або білий хліб з вершковим маслом".

Щоб якось підтримати Ліндсі, друзі й родичі приносили їй свіжоспечений хліб, запечені і тушковані страви.

"Це стало своєрідним рятівним жилетом, - розповідає Ліндсі. - Я могла з'їсти цілу миску за один раз. Це повертало мене до життя, відновлювало сприйняття реальності".

Пані Остром зрозуміла, наскільки важливими можуть бути прості страви, якщо приготувати їх з любов'ю. Вона взяла у родичів та друзів рецепти і поділилася ними у серії кулінарних дописів.

Тема отримала розвиток в Instagram, де під гештегом #feedingabrokenheart почали з'являтися фото страв, що допомогли іншим людям подолати їхнє горе.

На початкових стадіях шоку після тяжкої втрати часто виникає первинна психологічна реакція "бийся або тікай", тому ми втрачаємо апетит, каже Ліза Шульман, професорка неврології з Університету Меріленду в США.

Через свою професійну діяльність, пані Шульман неодноразово була свідком суїцидальної поведінки. Однак смерть власного чоловіка просто розчавила її. Це змусило її написати книгу "До і після втрати", де жінка розповідає, як пережити горе від втрати близької людини.

Вона хотіла зрозуміти вплив горя на організм людини - і як їжа може цьому зарадити.

Під час травматичної втрати мозок виступає як своєрідний охоронець, пояснює Ліза Шульман, блокуючи наші найболючіші спогади і дозволяючи робити лише те, що ми можемо емоційно "переварити".

"Коли ми сумуємо, виникає враження, що між нами і навколишнім середовищем існує якийсь простір, і це "вимикає" нашу сенсорну систему, - говорить вона. - Гадаю, що це, ймовірно, також впливає на сприйняття смаку їжі".

За словами професорки Шульман, щоб одужати, потрібно поступово відновлювати свої позитивні спогади, і їжа може відіграти в цьому не останню роль.

"Я зосередилася на продуктах, які повертають теплі спогади. Наприклад, обирала рецепти, котрі любив мій чоловік. І це мене втішало".

Ось ще одна історія.

Коли кілька років тому Емі втратила батька, і саме їжа допомогла їй відчути себе ближче до нього.

Він був єврейсько-румунським мігрантом, який працював архітектором, а у вільний час продавав пастрому (м'ясний делікатес з яловичини).

Був один продукт, що миттєво відновлював спогади Емі про тата. Це сира цибуля.

"Він додавав її майже до всіх страв", - розповідає жінка.

І хоч смак сирої цибулі не викликає у неї особливого захоплення, Емі почала їсти її кілька разів на тиждень.

"Я їм за тата", - ділиться враженнями вона.

А ще батько любив коржики, і Емі також почала їх їсти, щоб зрозуміти, що ж татові так подобалося в них. Їжа стала для неї особистим ритуалом.

Ідея возз'єднання з мертвими через їжу не нова. Наприклад, у Стародавньому Римі на могилі розливали вино, щоб втамувати спрагу небіжчика, і ставили їжу, щоб наситити його.

А офіційна жалоба індусів передбачає вживання лише рослинної їжі протягом 12-ти днів.

В Японії похорон зазвичай проводять за буддистськими обрядами.

Вважається, що після смерті небіжчик не покидає свою родину, а продовжує бути її членом. Тому біля його портрету ставлять чашу з рисом та палички, які розміщують вертикально в мисці.

А в Мексиці під час 9-денної жалоби на столі має бути шоколадний гострий соус молі.

Кенді Кенн з Бейлорського університету каже, що традиція приносити їжу мертвим нині змінюється в традиційних суспільствах.

"Наприклад, в Китаї на могили раніше приносили апельсини, хурму, ананаси. Нині там можна часто побачити американські страви: картоплю фрі, шейк, бургери, - розповідає вона. - Іноді це їдять ті, хто прийшов "відвідати" небіжчиків, або прибирають працівники цвинтарів".

Такі практики рідше зустрічаються у західному світі - але на півдні США є їжа, яка має символічне значення.

Там на поминках зазвичай пригощають запеченими або тушкованими стравами: у Новому Орлеані це, приміром, джамбалайя, а у Техасі - запечена картопля.

Ідея в тому, щоб об'єднати людей під час спільної трапези без небіжчика.

Тож, хоч померлі й пішли з нашого життя фізично, але продовжують жити у наших спогадах, коли ми їмо те, що вони любили.

Кенді Кенн додає, що часто відчуття горя вважають ненормальним, і люди поспішають "рухатися далі".

Але якщо ми створимо свої харчові ритуали, це, можливо, допоможе не втрачати зв'язок з важливими для нас людьми, яких вже немає поруч.

І втрата буде не такою гострою, і нам стане легше.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!