Встигнути набутися разом: "Найважливіше - наприкінці" Галини Вдовиченко

Читацька рецензія на книгу Галини Вдовиченко "Найважливіше - наприкінці", яка увійшла до довгого списку Книги року BBC.

Мабуть, кожен з нас часом питає себе: на що я витрачаю свій час? Чи є це щось справді важливим? Чи не пошкодую колись про те, що так і не зробив чи не сказав? Або ж навпаки - чи не говорив тих речей, що з розряду "занадто"? Чи не розмінюю своє єдине життя на дрібниці?

Відповіді ж приходять не завжди вчасно - тоді, коли доля сипле "сюрпризами". Щось не так з роботою. Проблеми набирають обертів. Раптові і такі неочікувані негаразди. Або ж от рідні… з якими стається. Така собі примусова і часом вкрай жорстка переоцінка.

Героїня нового роману Галини Вдовиченко "Найважливіше - наприкінці", Галя (теж?!) - так само питається. Чоловік пережив інсульт. 35 років шлюбу, діти, стільки всього позаду… відповіді ж - попереду.

Шукає їх: через складний свій шлях, часом обертаючись назад, на ті 35 таких різних років. Як у всіх - зі сварками, сумнівами та тимчасовими прощаннями. Хапається за моменти, що є Тут і Зараз - не зазираючи у майбутнє, що неможливо передбачити. Тільки б набутися разом.

Авторка розповідає про те, що відгукнеться в серці кожного читача, бо це було в кожному житті. Є. Або ще буде - хочемо ми того чи ні. Лікарняними стінами, вже хронічними обстеженнями і такими різними припущеннями лікарів Вдовиченко веде свого читача до тих самих відповідей і не менш важливих висновків.

Доки чоловік героїні "балансує" між здоров'ям та невтішними прогнозами, жінка вчиться. Розуміння, прийняття, прощення - вони слідують за сімейними війнами та перемир'ями, співчуттям та переживанням, усвідомленням швидкоплинності життя.

Відверта і дуже чесна книжка. Окремо хочеться сказати про стан героїні, бо він здається мені напрочуд справжнім, таким, в який віриш. Без зайвої драматизації чи надриву, Вдовиченко розкриває свою Галю - через піклування і смажені сирники, ходіння пішки і самостійність, небажання (чи може незручність?) розділяти з кимось складні часи.

Порожня і переповнена водночас голова, коли наче й не думаєш (бо сил на те немає), просто вдивляєшся в своє відображення у вікні маршрутки (як це часто робить Галя). В той же час, ледь не потоки свідомості, флешбеки у минуле, листи до хворого чоловіка (чи прочитає?) - постійне і по-людськи мазохічне копання в недрах мозку.

Якась автоматика дій, що буде знайома кожному, хто вже жив таким життям, коли замість офісу - лікарняні коридори щоденно. Замість буденних покупок в маркеті - аптеки і довгі списки таблеток. А замість звичної рідної людини - хтось інакший, підбитий хворобою. Ти ж намагаєшся жити далі, штучно запевнюючи себе - все буде добре.

Дуже легкий для читання, але не завжди приємний і часом складний для усвідомлення текст. У Галі є чоловік, кохана людина. Читач же зрозуміє її навіть з іншою "роллю". Бо тема роману (як би цинічно це не звучало) універсальна, з кожного життя. Була, є, буде.

Може з інакшим розвитком, протилежним "ендом", та кожен зможе прожити цю історію разом з героїнею. І, сподіваюся, віднайти ті самі відповіді.

"Найважливіше - наприкінці" - це про переосмислення себе, своїх почуттів та дій. Свого життя та важливості того Тут і Зараз. Мудрості, цінностей, прощення. Про боротьбу, особисту війну, перемога в якій від тебе не залежить. Про втрату...і можливість знов віднайти - себе, свою душу і життя, в кінці кінців.

І Любові - тієї, що може не дуже романтична і "книжкова", але довготерпить і милосердствує. Щемка книга, світла і щира, хоч часом болюча, як відкритий нерв. Така цінна - для кожного з тих, хто продовжує жити (чи намагається це зробити). І з вкрай влучною назвою - бо про Найважливіше.

Орфографію, пунктуацію і стиль автора збережено.

Стежте за перебігом конкурсу на Facebook-сторінці Книги року BBC, а також на сайті bbc.ua