Чи варто змінювати минуле: рецензія на новий роман Кідрука

Читацька рецензія на книгу Макса Кідрука "Доки світло не згасне назавжди", яка увійшла до довгого списку Книги року BBC.

Для мене книга "Доки світло не згасне назавжди" - це перше знайомство з творчістю Макса Кідрука. І хоча я чув багато гарних відгуків про його романи, зокрема моя дружина перечитала абсолютно усі книги (окрім першого "Бота", звісно), але сам я не поспішав. І ось кілька днів тому я відчув - час прийшов.

Найперше, що вражає у "Доки світло…" це інтерактивний додаток та обкладинка. Хоча ти спочатку не розумієш, що саме вона означає, проте ще не відкриваючи книгу отримуєш потужний та атмосферний поштовх до того, що тебе чекає перегорнувши першу сторінку.

Друге, що мене вразило - це суміш жанрів. Для мене цей роман знаходиться на перетині психологічного трилеру, соціальної драми, наукової фантастики та горору з містикою.

Наприклад перші двісті сторінок книги - це більше соціальна драма. Далі починається містика та горор, а наприкінці розкривається саме наукова фантастика. Психологічний трилер присутній узагалі постійно.

Отже, ближче до сюжету. Початок книги та перші дві сотні сторінок ми споглядаємо за життям Рути та, у меншій мірі, її сестри Індії. З першої ж сторінки автор кидає Руту, а заразом і читача, головою у самісіньке багно. І чим далі ти йдеш, тим це багно густіше, смердючіше та глибше.

Іноді навіть здається, що скидаючи на голову своїй героїні все нові і нові, мислимі та немислимі проблеми, автор грається зі своїм читачем, немовби каже йому (а може й головній героїні): "А, що ти скажеш, якщо я ще таке зроблю з нею? Що, і це стерпів? А якщо ще отак?".

Особисто я на деякому етапі головним антагоністом для Рути вважав самого Кідрука. Проте увесь цей хід дуже крутий і він покликаний наочно показати нам основний життєвий принцип - проблеми ніколи не приходять поодинці. Якщо вже в твоєму житті сталася якась дупа то чекай, що за нею прийдуть інші.

І коли Рута (а заразом і читач) знаходяться на стадії близькій до тотального відчаю, вона розуміє, що може впливати на реальність у своїх снах.

І усі проблеми, які здавалися кінцем її особистого існування - можна дуже легко виправити. Після етапу заперечення приходить розуміння і прийняття, а разом з цим і спокуса. Адже відтепер немає нічого неможливого. Будь-що можна виправити, якби не одне але…

З цього моменту книга переходить у фазу горору. Адже з великою силою приходить велика відповідальність. І небезпека. Після кожної зміни реальності у снах Рути з'являються химерні тіні, що полюють на неї, та морок, що прагне поглинути саму дівчину.

Тож чи варто змінювати минуле навіть якщо ти знаєш, що тебе чекає неминуча розплата? Сам Кідрук каже що ні, а я вам пропоную прочитати книгу та дати власну відповідь.

Наукова фантастика у книзі представлена грамотним та деталізованим описом медичних аспектів роботи людського мозку. І за це Макс Кідрук вартий окремих оплесків. Адже він спеціально консультувався з лікарем-анестезіологом та прочитав цілий стос науково-популярних книг про роботу мозку.

І це дало свої плоди, наукова складова тут гармонійно вписується у сюжет та пояснює багато незрозумілих моментів. Але породжує звичне для таких ситуацій питання - яка ймовірність, що описані події можуть статися у реальному житті?

Паралельний світ представлено як сіру, струхнявілу та пусту версію реальності. Так, ніби увесь світ водночас покинули всі люди і він просто руйнувався. Цей світ дуже гарно розкриває нам той стан, у якому знаходиться сама Рута, адже він є її віддзеркаленням. Особисто мені цей сомнамбулічний світ нагадав Сайлент Хілл.

Почвари, що мешкають у ньому, спочатку не дуже лякають. Але коли ти заглиблюєшся у книгу та переживання Рути - стає збіса моторошно.

Починаєш озиратися по сторонах та навіть у себе вдома боїшся пересуватися у сутінках. Про пересування вночі порожніми та неосвітленими вулицями можна взагалі на деякий час забути, хіба що у вас є безлімітний запас підгузків.

Кінцівка роману дуже динамічна. На кожній наступній сторінці ти боїшся побачити ці кляті штрихові позначки біля номеру розділу, але вперто гортаєш сторінку за сторінкою, щоб дізнатися що ж буде далі. І заспокоюєшся, коли їх там не виявляється. Але дарма, бо біля наступного розділу знову є ці чортові позначки.

Фінал роману я б назвав відкритим. Адже комусь він видасться щасливим, комусь навпаки. Але тут вже багато залежить від самого читача. Я схильний бачити у цьому якщо не хепі-енд, то принаймні надію.

Також хотілось би відмітити інтерактивну складову роману. Для книги такого масштабу це дійсно величезний крок уперед. Тепер можна не лише читати текст та уявляти собі події, але й побачити де саме вони відбуваються.

Прочитати побічні гілки сюжету, що краще розкривають персонажів. А можливість поспілкуватися з Марком - то взагалі круто. Після цього мені закортіло почитати інші книги Кідрука, і наступною буде саме "Не озирайся і мовчи".

На кількох презентаціях Кідрука, які я відвідав, він казав що зараз краще починати знайомитися з його творчістю саме з останніх книг, бо якщо сподобаються вони - то і наступні книги будуть до смаку.

І от особисто я розумію, що мені дуже подобається творчий шлях, що обрав для себе Кідрук. І тому з нетерпінням чекаю наступних книг, а поки що маю час заповнити прогалини попередніми книгами.

Орфографію, пунктуацію і стиль автора збережено.

Стежте за перебігом конкурсу на Facebook-сторінці Книги року BBC, а також на сайті bbc.ua