"Тільки не перепічка!" Чи є у Києві достойна вулична їжа

Ані слова про київську перепічку. Цей "смаколик" всі кияни знають з дитинства, а завдяки туристичним гідам у черзі за ним часто можна зустріти іноземців. Але на смаженій перепічці довго не протягнеш. Чи є в Києві пристойна вулична їжа?

Із завзяттям дослідника я вивчала пропозиції моноресторанів і кіосків сумнівної якості. І ось мій путівничок.

"All you need is shawa"

Ціни на шаурму коливаються від 35 грн за мініпорцію в кіоску до 200 грн у модних ресторанах. Я обираю нижчий ціновий сегмент і отримую двох фаворитів.

Мережа "Біг-Бург" має кіоски біля багатьох станцій метро і навіть веде Instagram. Там на вибір є курча і телятина, а лаваш роблять дуже ніжний, аж тане в роті.

Інше популярне місце, де завжди товчеться черга, — "БПШ" ("Біляш, пончик, шаурма") відомого ресторатора Дмитра Борисова, який останнім часом відкрив багато закладів формату 1 євро (коли кожна позиція коштує плюс-мінус цю суму).

Хорошого в цій шаурмі — розмір і соковитість. Сам заклад на Льва Толстого має кілька залів і можна не тільки взяти шаурму на виніс, але й спокійно посидіти, закусивши пончиком.

Заклад просто кричить про модність шаурми, кумедно поєднуючи дешеву студентську їжу з неоновими вивісками на кшталт "All you need is shawa".

Закінчуючи оду шаурмі, нагадаю, що споживати м'ясо, яке довго нагрівалося, шкідливо, тому будьмо помірними у шаурмоманії.

Фалафель у пошані

Фалафель у Києві люблять, поціновувачі навіть склали мапу фалафельних точок міста. Як на мій смак, найкращий - біля центральної синагоги у кошерному кіоску "Кіпіш".

Подається в піті, заправлений хумусом, з акуратними ніжними нутовими котлетками. В суботу кіоск не працює, бо шабат.

Якщо шукаєте хардкор, їдьте на станцію метро Лісова: на шляху до секонд-хенду шукайте "фалафельну Хасана". Там фалафель зроблять у половинці батону: це буде ситно, не дуже корисно та сумнівно гігієнічно.

Ціни за фалафель приблизно такі самі, як на шаурму: в середньому, 40-50 гривень за порцію.

Супи по-київськи

Нещодавно спробувала суп на винос у закладі "Супкультура", який зараз знаходиться у будівлі "Київпроекту". Тут супи подаються у їстівних хлібних стаканчиках. Ціна — близько 60 грн за порцію.

Плюси — це дружній до екології фастфуд без пакування (із пакування там тільки паперовий пакетик, у якому подається суп), вегетаріанський, тобто їстівний для всіх, поживний (всі супи насичені білком — грибний, сочевичний, сирний, нутовий).

Мінус — хліб на білому борошні. Щоб зробити його кориснішим, було би доцільно готувати на цільнозерновому, але невідомо, чи рецептура це дозволяє. Заклад має власні машини з приготування хлібних стаканів, тому це ще й інноваційно.

Супи можна спробувати й у інших закладах, як-от у популярному веган-кафе "Orangutan" на Січових Стрільців та Петлюри. Там готують дійсно смачно, але вся їжа подається в одноразовому пакуванні, геть не дружньому до екології.

Спробувати цікаво, але постійною клієнткою не стану саме через це. Наступного разу спробую купити суп у власну термочашку.

Як чебурек, тільки янтик

І король київського стрітфуду — янтик! Впевнена, що всі, хто читає цей текст, куштували чебурек. Янтик — це те саме, але замість смаження на олії, його запікають на розжареній поверхні або в духовці без використання жиру.

Раніше янтики можна було скуштувати тільки в кримськотатарських ресторанах, але після 2014 року, коли низка кримських бізнесів переїхала до Києва, янтики доступні на виніс.

Рекомендую "намолений" кіоск "Софра" біля Житнього ринку. Там можна скуштувати янтики з м'ясом або сиром по 25 грн. Розраховуйте час, бо через популярність закладу майже завжди доведеться почекати хвилин десять, бо янтики готують прямо при вас. І бережіть одяг! Янтики настільки соковиті, що обляпатися простіше простого.

Віднедавна ще один кіоск "Софри" працює біля метро Олімпійська. З недоліків — лише те, що кіосків по місту так мало.

Краще, ніж в Європі

Я свідомо не брала до уваги фестивальні фудкорти. Залишила за кадром млинці у парку Шевченка, мережу з продажів круасанів та пиріжкові (хоча у легендарну пиріжкову "Ярослава" на Золотих Воротах зазирнути варто).

Не включила до огляду екзотичні смаколики на кшталт бань бао — парових булочок з рисового борошна з начинкою у в'єтнамському ресторані на Бессарабському ринку. Бо ж, будьмо відверті, хто з нас чув про бань бао?

Вивчала, що можна скуштувати на київських вулицях на бігу в будній день. Висновки — невтішні. У нас немає такого розмаїття цікавої і здорової вуличної їжі, як у Південно-Східній Азії, наприклад.

Але все не так погано, як у Західній Європі. В Іспанії на ходу можна купити хіба що тістечко. А ще скрізь доступні турецькі дьонери: аж настільки, що вважаються традиційною берлінською стравою.

Можливо, я дочекаюся часів, коли традиційні українські страви будуть переосмислювати не лише шеф-кухарі, але й ентузіасти вуличної їжі. І тоді ми зможемо придбати борщ у власну еко-чашку або купити вареник на паличці.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!