Теорія прихильності. Що це таке і як вона формує наші любовні стосунки

Для Ліззі стосунки завжди закінчувалися однаково.

"Я доходила до другого або третього побачення й знаходила в людині щось не таке", - каже вона.

Щойно все починало здаватися справжнім, той зв'язок, якого вона так прагнула, раптом починав викликати дискомфорт, навіть страх.

І вона віддалялася.

Упродовж багатьох років вона не могла пояснити чому - аж поки не дізналася про теорію прихильності.

Саме опис так званого тривожно-уникного типу - одного з чотирьох стилів прихильності - здався їй напрочуд знайомим.

Він описує людину, яка прагне близькості, але боїться, що люди в її житті зрештою відкинуть або покинуть її.

"Це було так, ніби я знайшла відсутню частину пазла, який намагалася скласти роками", - каже Ліззі.

Вона не єдина.

Теорія прихильності стрімко увійшла в суспільну свідомість.

У TikTok відео з хештегом #AttachmentTheory набрали сотні мільйонів переглядів.

А в популярній культурі її використовують для пояснення всього - від стосунків Маріанни та Коннелла з популярного роману й телесеріалу "Нормальні люди" до тексту пісні Rein Me In Сема Фендера та Олівії Дін, яка очолила чарти.

"Коли я вперше її послухала, то почала плакати", - каже Ліззі.

Для неї ця пісня озвучила обидві сторони уникної прихильності: страх, через який кохання може здаватися нестерпним, і розгубленість партнера, якого залишають.

Які існують чотири стилі прихильності?

Теорія прихильності, яку вперше розробив у 1950-х роках британський психіатр Джон Боулбі, стверджує, що зв'язки, які ми формуємо з тими, хто доглядав за нами в ранньому дитинстві, впливають на наші очікування від стосунків.

Якщо підтримка була доступною й послідовною, ви з більшою ймовірністю сприйматимете інших як надійних людей.

Якщо ж турбота була непередбачуваною або емоційно відстороненою, ви можете розвинути стратегії, спрямовані на захист від розчарування або душевного болю.

Існує чотири стилі прихильності - тривожний, уникний, тривожно-уникний і безпечний.

Простими словами їх можна описати так:

Дослідження свідчать, що люди з безпечним стилем прихильності, як правило, краще дають раду не лише романтичним стосункам, а й життю загалом.

Вони ефективніше керують стресом, легше переживають невдачі, такі як відмова чи втрата, а також є кращими колегами й керівниками на роботі.

І те, що починалося як спосіб зрозуміти стосунки, дедалі більше впливає на те, як люди їх будують.

У соціальних мережах стилі прихильності використовують для переосмислення дружби, пояснення сімейних конфліктів або відсіву потенційних партнерів.

А консультанти зі стосунків обіцяють розкрити приховані ознаки емоційної недоступності партнера чи способи подолання тривожної прихильності.

Помилкові уявлення про теорію прихильності

Доктор Паскаль Вртічка, доцент психології Університету Ессекса, майже два десятиліття досліджує прихильність.

Він каже, що ця теорія пропонує "одне з найкращих пояснень" відмінностей у тому, як люди шукають підтримку та зв'язок з іншими.

І хоча він радий, що вона стала доступною для ширшої аудиторії, його непокоїть те, що спосіб її тлумачення може бути "застарілим, хибно поінформованим і, у найгіршому випадку, шкідливим".

"Гадаю, одна з проблем полягає в тому, що люди надто узагальнюють її та використовують у контекстах, де вона може бути не найкращою моделлю для пояснення нашої поведінки", - каже він.

Частина проблеми, пояснює він, полягає в тому, що початкові припущення теорії прихильності еволюціонували з часу її створення.

За словами Вртічки, одна з найбільших помилок полягає в тому, що стилі прихильності є незмінними.

Хоча дослідження показали, що вони можуть демонструвати певну стабільність із часом, Вртічка каже, що зміни можливі.

"Добра новина полягає в тому, що дані свідчать: безпечна прихильність є найбільш стабільною. Це означає, що коли ви досягаєте безпечного стилю, то зазвичай зберігаєте його", - пояснює він.

Він каже, що прихильність часто змінюється під час перехідних періодів, особливо в підлітковому віці, коли молоді люди починають формувати близькі стосунки поза межами родини.

Пізніші події в нашому житті - нові стосунки, розрив, втрата близької людини - також можуть мати вплив.

Але Вртічка наголошує, що зміни відбуваються поступово, і людям із більш усталеними моделями прихильності, ймовірно, знадобиться професійна допомога.

Саме ця багатогранність, каже Ліззі, часто губиться в обговореннях теорії прихильності.

За її словами, деякі люди можуть "надто швидко припускати найгірше" й навішувати ярлики.

Водночас вона вважає, що до людей із небезпечними стилями прихильності слід ставитися з більшою емпатією, хоча й визнає важливість самоусвідомлення.

"Щодо мене, то я знаю, що мої уникні схильності токсичні, і було б несправедливо, якби я зараз із кимось зустрічалася", - каже вона.

Проте, додає Ліззі, це не означає, що люди з небезпечною прихильністю не здатні будувати здорові стосунки.

"Від вас залежить усвідомити це і працювати над зціленням".

Як набути безпечної прихильності?

Мало хто відіграв важливішу роль у популяризації теорії прихильності, ніж доктор Амір Левін.

Його книжка Attached, написана у співавторстві з Рейчел Геллер, уперше вийшла друком у 2010 році й відтоді розійшлася мільйонними накладами по всьому світу.

Однак у своїй новій книжці Левін зміщує фокус із визначення стилів прихильності на інше питання: як стати людиною з безпечною прихильністю?

Частина відповіді, стверджує він, полягає в тому, що він називає "SIMIs" (seemingly insignificant minor interactions) - на перший погляд незначні дрібні взаємодії.

Повідомлення від друга із запитанням, як минули вихідні.

Усмішка незнайомця.

"Мозок постійно відстежує дрібні взаємодії, - каже Левін. - Саме в цьому суть прихильності. Це система моніторингу безпеки".

І, за його словами, саме такі взаємодії поступово формують те, чого мозок очікує від стосунків.

Позитивний досвід створює докази того, що людям можна довіряти й покладатися на них, допомагаючи людині рухатися до того, що він називає "режимом безпеки".

Але так само затримка з відповіддю або друг, який не виконав обіцяне, можуть спричинити незначні стресові реакції нервової системи.

Важливо, що, за словами Левіна, людина може мати різні стилі прихильності з різними людьми.

Тому він радить визначити ті стосунки у своєму житті, які вже дають відчуття безпеки й розуміння, і використовувати їх "як інструмент для того, щоб загалом стати більш убезпеченою людиною".

Ідея про те, що убезпеченість можна розвинути через нинішні стосунки, відображає ширший відхід від уявлення про прихильність лише як про наслідок дитячого досвіду.

Для декого знайомство з теорією прихильності означає переосмислення сімейних стосунків, що потенційно може викликати образу.

Але Левін каже: "Йдеться не лише про те, з чого ви почали, а й про те, що відбувається потім".

"Якщо такий спосіб мислення допомагає вам зрозуміти себе й рухатися вперед, він корисний, - каже він. - Але якщо змушує вас почуватися застряглими чи зламаними, то це не зовсім вірно, тому що люди справді можуть змінюватися".

Левін також стверджує, що небезпечні стилі прихильності самі по собі можуть бути сильними сторонами.

За його словами, тривожні люди часто надзвичайно уважні до стосунків і помічають тонкі зміни в настрої, тоні голосу та поведінці, які вислизають від уваги інших.

Тоді як люди з уникним стилем можуть бути надзвичайно незалежними та добре діяти під тиском.

Однак Вртічка, погоджуючись із тим, що стилі прихильності не слід вважати ані хорошими, ані поганими, наголошує, що вони "супроводжуються певними ризиками та труднощами", які не варто ігнорувати.

Проте обидва погоджуються, що теорія прихильності найбільш корисна тоді, коли допомагає людям зрозуміти закономірності, а не визначати себе через них.