"Думала звільнитися, але як там мої пацієнти?" Історія терапевтки, яка втратила чоловіка на війні

"Коли я дізналася про його загибель, у голові утворився вакуум. Пустота. Попри це постійно виринало питання: "Як там мої пацієнти? Що з ними роблять?" Адже я пішла раптово, а там лишилися важкі хлопці".

Ці слова належать Катерині Маліновській. Вона — фізична терапевтка в реабілітаційному центрі МВС України в Пущі-Водиці. Понад три роки допомагає військовим знову рухатися та відчувати тіло. Продовжує це робити попри біль втрати чоловіка, який загинув на війні.

Катерина прийшла у реабілітаційний центр після роботи у приватних клініках та аптеці. Найбільше ж хотілося допомагати саме військовим.

"В мої обов'язки входить огляд пацієнта, первинна консультація, а далі це або відновлення втрачених функцій, або адаптація до нових можливостей тіла. Моя основна задача - повернути людину до життя максимально повноцінно", - каже дівчина.

Історію Катерини Маліновської слухайте у подкасті BBC News Україна "Я тебе врятую":

"Іноді пацієнт зривається"

Реабілітаційний центр розташований серед лісу. Тут співають пташки і доноситься звук трамвая, що їздить в Пущу-Водицю з київського Подолу.

У центральному корпусі - палати, схожі на невеликі квартири. Домашня атмосфера, каже Катерина, допомагає пораненим почуватися більш затишно. Тут також можуть жити їхні родини.

Для маломобільних пацієнтів передбачені спеціальні адаптовані палати під крісла колісні, обладнані регульованими ліжками та протипролежневими матрацами.

Катя працює в окремому корпусі фізичної терапії, що складається з двох просторих залів.

Тут є бігові доріжки, велотренажери, орбітреки, гребні тренажери, мультистанції, апарати для розробки колінних, гомілкостопних та плечових суглобів, пасивний велосипед, який самостійно крутить ноги пацієнтам зі спінальними травмами чи після інсульту.

У залі від ранку до вечора стоїть гамір - кожен пацієнт займається за власною програмою. Тиша настає хіба в обід, коли всі ідуть до їдальні.

Катя - тендітна, тому працювати з чоловіками, які переважно набагато більші і важчі за неї - непросто.

"Щоб, наприклад, зігнути коліно, іноді треба прям всією вагою тиснути, всіма силами. Я мовчу вже про піднімати.

Буває таке, що і пальці настільки погано гнуться, а їх треба розробляти, що ти там мокра сидиш, колінками впираєшся в кушетку, викручуєшся крокозяброю над тою рукою, щоб хоть трошечки воно розігнулося", - розповідає терапевтка.

Окрім цього вона працює з пацієнтами, які мають порушені когнітивні навички - в центр також потрапляють військові після черепно-мозкових травм.

"До нас раз на тиждень приїжджає контактний зоопарк. Пацієнтів вожу, особливо от з когнітивними порушеннями, ми ходимо дивимось, які тваринки до нас приїхали, якого кольору, яка текстура. На наступний день я перепитую, як кого звати, такого плану", - розповідає дівчина.

Часто складно не лише фізично, а і морально.

"Іноді пацієнт зривається. Хлопці теж в різному стані потрапляють. Особливо, коли людина повноцінно рухалась, жила, воювала і тепер не може підвестися з ліжка... Але я дуже адаптована до цього, не сприймаю це на свій рахунок".

Як працювати далі

Катерина Маліновська часто повторює, що почувається тут на своєму місці.

Однак, після загибелі чоловіка, вона думала, що вже не зможе повернутися до роботи з військовими.

Костянтин Завадський, чоловік Каті, загинув на війні у січні 2024 року біля селища Білогорівка Луганської області під час евакуації поранених.

Вони були разом сім років. Про трагедію дівчина дізналася, коли була на роботі.

"Першим ділом я хотіла звільнитися, перша реакція була така, бо я не розуміла, як я зможу працювати далі. Пам'ятаю, що всередині була лише порожнеча. І серед неї в мене періодично в голові проскакувало питання: "А як там мої пацієнти?"

Через 40 днів після смерті Кості Катя повернулася на роботу.

"Мій чоловік не отримував поранення. Він одразу загинув. Звісно, добре, що хлопці вижили. Але з ними треба працювати. Я переживала, чи не буде в мене постійно оцих думок, прокручувань.

Але вийшла на роботу. Не можу сказати, що стало легше, але я віднайшла сенс чому я прокидаюся вранці. Знаю, що мене чекають пацієнти, в нас багато роботи", - каже Катерина.