Вони закохалися, а потім порушили закон, щоб упевнитися, що не брат і сестра

"Проблема полягає в тому, що коли не знаєш, хто твій донор, то можеш уявити, що ним є будь-хто", - впродовж багатьох років Артур Кермальвезен, зачатий за допомогою донорської сперми, вбачав потенційних батьків у кожному зустрічному.

“Я уявляв, що це може бути мій учитель, люди, яких я бачив в автобусі... і я дуже злився, бо так жити неможливо".

Коли вже в дорослому віці він закохався в Одрі — дівчину з Парижа, яка також була зачата за допомогою донорської сперми, — це питання стало ще гострішим.

Одрі описує момент їхньої зустрічі як "кохання з першого погляду", але чи був цей зв'язок романтичним почуттям, чи генетичним потягом?

На момент їхнього народження в Парижі діяли лише два банки сперми, а багато чоловіків здавали біоматеріал неодноразово, тож існувала цілком реальна ймовірність того, що вони — зведені брат і сестра.

Перш ніж будувати спільне життя, Артуру й Одрі потрібно було дізнатися, чи є вони родичами. Однак у Франції закони, що регулюють генетичне тестування та анонімність донорів, робили пошук відповіді надзвичайно складним завданням.

У Франції лише науковці, лікарі або судді можуть призначати генетичні тести та контролювати їх проведення, а за володіння набором для домашнього тестування передбачено штраф, що перевищує 3500 євро. Як наслідок, такі компанії, як 23andMe, Ancestry та MyHeritage, не пропонують свої набори до продажу у Франції.

Прихильники цього закону, що діє з 1994 року, стверджують, що він запобігає передачі конфіденційних генетичних даних комерційним компаніям і мінімізує ризик сімейних конфліктів, спричинених несподіваними результатами.

Однак Артур зазначає, що Франція — єдина країна в Європі, де використання таких тестів переслідується за законом.

Знайомство завдяки громадській кампанії

Ще до того, як батьки вже в дорослому віці розповіли їй, що вона була зачата за допомогою донора, Одрі встигла здобути фах юристки, спеціалізуючись на праві у сфері біоетики. Завдяки цьому вона добре розуміла: французьке законодавство, що діяло понад 30 років, гарантувало анонімність донора — навіть після його смерті.

Однак Одрі була зачата у 1979 році — ще до появи таких законів.

Шукаючи інших людей, народжених від донорів до 1994 року, вона натрапила на Артура. Він написав книгу, в якій детально описав своє прагнення дізнатися більше про власне біологічне походження.

Одрі розповідає, що її вразило, наскільки влучно він висловив почуття, які їй самій було важко сформулювати. Обоє мали люблячі родини, проте обох не полишали думки про тих невідомих людей, завдяки яким вони з'явилися на світ.

Коли вони зустрілися особисто, між ними одразу виникла особлива хімія. Так само швидко постала й проблема.

Їм було необхідно дізнатися правду про своїх батьків, але ніхто з офіційних осіб не бажав її розкривати.

У пошуках правди

Після місяців пошуків вони знайшли лікаря на півдні Франції, який за 900 євро, сплачених готівкою, провів генетичний тест. Результати підтвердили, що Одрі та Артур не є родичами. Однак вони не були впевнені, чи можна довіряти лікареві. "Ми хвилювалися, що він шарлатан", — каже Одрі.

Вони розглядали можливість скористатися набором для домашнього тестування, щоб підтвердити результат, але Одрі, як юристка, була сповнена рішучості діяти виключно в межах закону.

Тож із 2010 року вона почала оскаржувати дії французької системи в судовому порядку.

Вона хотіла дізнатися, чи живий її донор і, якщо так, чи бажає він і надалі зберігати анонімність. Чи могла вона отримати інформацію, що не розкриває особу донора, але дає уявлення про кількість його донацій і про те, чи може Артур бути її зведеним братом?

Усі її зусилля виявилися марними.

У 2015 році найвищий адміністративний суд Франції відхилив її останню апеляцію.

Незадовго до народження їхньої першої дитини лікар погодився перевірити, яка інформація існує про їхніх донорів. За французьким законодавством, медичний працівник має повний доступ до таких відомостей про своїх пацієнтів, але не має права ділитися ними з ними.

Лікар з'ясував, що їхні донори народилися в різні роки, а отже, це не могла бути одна й та сама людина. Це була інформація, що змінила їхнє життя, але дізнатися її вдалося лише завдяки тому, що лікар погодився порушити правила.

"Це цілковитий абсурд, — каже Одрі, — адже виходить, що лікар може знати більше за мене... про мене саму".

Навіть маючи цю нову інформацію, Артур усе одно переймався, чи не є вони двоюрідними братом і сестрою або іншими родичами, тому, попри тривалі вагання, вони зрештою вирішили зробити домашній ДНК-тест.

Активісти стверджують, що французька заборона майже не стримує людей від використання домашніх тестів. За оцінками правозахисної групи DNA Pass, такі тести вже пройшли понад мільйон французів. Багато хто замовляє їх через друзів у країнах, де вони доступні легально, або ж користується послугами служб пересилання в сусідніх державах.

Результат тесту показав, що вони не є родичами.

Пошук батьків

Результати ДНК-тестування невдовзі відкрили нові можливості. Після 30 років роздумів про те, ким може бути його батько, Артур зв'язався зі своїм донором сперми на Різдво 2017 року.

Однак найбільшим потрясінням це стало для Одрі. Серед осіб, з якими в неї виявився генетичний збіг, була жінка на ім'я Софі, чиї інтереси Одрі раніше представляла в суді. Обидві жінки боролися за одні й ті самі юридичні права.

"Я дізналася, що Софі — жінка, справу якої я вела в суді, — була моєю біологічною сестрою", — розповідає Одрі.

Одрі та Артур пройшли ДНК-тестування разом із вісьмома іншими активістами, народженими завдяки донорству, які виступали за право дізнатися про своє походження. З-поміж цієї десятки четверо виявилися дітьми одного й того самого донора: Одрі, її брат Пітер, Софі та брат Софі Девід. Це яскраво продемонструвало, наскільки реальним завжди був ризик того, що в людей може бути спільний донор.

Безцінний дар

Через багато років завдяки збігу генетичних даних Одрі зрештою знайшла свого донора — чоловіка на ім'я Філіп, — але той на той час уже помер.

Мати Одрі написала листа родині Філіпа, подякувавши їм за його "дар", який вона назвала "неоціненним".

Родина запросила Одрі в гості. "У всіх на очах були сльози", — згадує Одрі. Сестра її біологічного батька навіть не знала, що він був донором.

Це відкриття дало Одрі відповіді, які вона шукала десятиліттями. Вона дізналася подробиці про медичну історію своєї біологічної родини. Вона побачила фотографії та старі відеозаписи з Філіпом:

"Я можу дивитися на нього, бачити, як він рухався, і чути його голос".

Боротьба Одрі в правовому полі та книжка Артура разом сприяли змінам у французькому законодавстві щодо донорства репродуктивних клітин: тепер люди, зачаті після квітня 2025 року, зможуть отримати інформацію, що дозволяє ідентифікувати донора, коли вони досягнуть повноліття.

Однак наразі Франція залишається однією з небагатьох країн Європи, де домашнє ДНК-тестування досі заборонено.

А це означає, що для Одрі боротьба триває.

"Кожна людина має право знати своє походження та свою історію", — каже вона.

За матеріалами епізоду програми The Gift на радіо BBC Radio 4.