Росіяни активізувалися біля Куп'янська та Лимана. Чи здатні вони на велику операцію?

На тлі повільного просування українських частин на Запоріжжі та під Бахмутом Росія створює загрози у відповідь на інших ділянках фронту.

Останніми днями вона помітно активізувалася на північному заході Луганської області, між кордоном та Кремінною. У деяких військових телеграм-каналах висловлюють думку, що російська армія розпочала чи готується до масштабного наступу на північному напрямку.

Чи спроможна вона на велику наступальну операцію в нинішніх умовах і які цілі може переслідувати?

Коротко про ситуацію на фронтах

У середу міноборони РФ повідомило про взяття залізничної станції Мовчанове у Харківській області.

Мовчанове розташоване на околиці невеликого села Лиман Перший на Харківщині (не плутати з містом Лиман у Донецькій області), на східному березі річки Оскол і залізничній гілці, що нині не діє, яка з'єднувала український Куп'янськ і російські Валуйки.

Російські удари йдуть на кількох напрямках – на Куп'янськ та Борове, на Кармазинівку та Невське, на Торське, Серебрянський ліс та Білогорівку. Всюди ведуться запеклі бої, найбільшого тактичного просування – приблизно на 1,5-2 км – російським військам вдалося досягти на північ - північний схід від Куп'янська, тобто в районі Лимана Першого.

Небагато просунутися їм вдалося і на південний схід від Куп'янська, у напрямку села Стельмахівка. На інших напрямках російська армія не має успіхів.

Тим часом українські частини продовжують атаки на північ і на південь від Бахмута. У середу речник генштабу ЗСУ Андрій Ковальов повідомив, що росіян вибили з позицій біля Оріхово-Василівки на північному фланзі.

На південному фронті російське командування вводить резерви на рубіж біля села Старомлинівка (Бердянський напрямок), аби зупинити просування українських військ, які зав'язали бої вже біля другої лінії російської оборони. Атаки ЗСУ з невеликими успіхами продовжуються і на інших ділянках на Запоріжжі.

Не вщухають активні бойові дії в районі Донецька – під Авдіївкою та Мар'їнкою. Там значних територіальних здобутків не має жодна сторона.

"Вони чекають слушного моменту"

У понеділок, 17 липня, спікер Східного угруповання військ ЗСУ Сергій Череватий заявив, що Росія стягнула до межі Луганської та Харківської областей понад 100 тисяч осіб особового складу, понад 900 танків, 555 артилерійських систем, 370 ракетних установок залпового вогню - "свої найкращі десантні та мотопіхотні підрозділи, резервістів із БАРС, територіальні війська, ПВК, "Шторм-Z" - аби перейти в наступ і прорвати українську оборону".

На той момент російська армія вже щонайменше десять днів вела активні наступальні дії в напрямку Куп'янська, а спроби ліквідувати або хоча б відтіснити Сіверський виступ ЗСУ, що загрожує Кремінній, Сєвєродонецьку, а тепер і Бахмуту, не припиняла ще з минулого року.

Про зосередження великого російського угруповання на Куп'янському та Лиманському напрямках було відомо ще задовго до виступу Череватого. Приблизно так само, навіть дещо вище, оцінювали його чисельність українські військові експерти, зокрема добре обізнаний про склад і технічне оснащення обох сторін Костянтин Машковець.

Він відзначає не тільки високу концентрацію російських військ у 120-кілометровій смузі (майже тисяча солдатів на один кілометр фронту - за нинішніх часів, це досить багато), але й велику кількість бронетехніки, насамперед танків, що говорить про наступальну конфігурацію.

"Вони чекають слушного моменту… і дуже сподіваються, що їхні "колеги" на півдні змусять Залужного "розпакувати" основну масу своїх резервів… І ось коли українські резерви почнуть рвати на півдні "головну лінію" і застрянуть там, вони сподіваються вдарити", - писав він 15 липня.

Чого прагне Росія?

Судячи з напрямів ударів, її найближчі цілі зрозумілі. Російська армія хотіла повернути собі частину позицій, втрачених у результаті контрнаступу ЗСУ восени минулого року.

По-перше, встановити лінію фронту по річці Оскол і зняти загрозу просування українських сил на Сватове і далі вглиб Луганської області.

По-друге, ліквідувати плацдарм ЗСУ біля села Торське на лівому березі річки Жеребець, який створює загрозу Кремінній, а відповідно, і всій Сєвєродонецько-Лисичанській агломерації.

І по-третє, але тільки в разі реалізації другого задуму, можлива спроба штурму Лимана і Ямполя, а також наступ на Сіверський виступ — потужний український форпост, звідки є небезпека удару ЗСУ відразу по кількох напрямках (зараз звідти йдуть атаки на південь, на Соледар).

Чи є передумови успіху можливого російського наступу?

Російська армія накопичила на Куп'янському і Лиманському напрямках справді вражаюче військове з'єднання - за сумарною чисельністю друге після угруповань "Днепр" і "Восток", які тримають оборону у Херсонській, Запорізькій та Донецькій областях, але за щільністю та концентрацією воно перевершує решту.

Завдяки близькості російського кордону і підконтрольної Москві Луганської області, що перебуває в тилу, у ВС РФ досить непогано з логістикою на цій ділянці.

Своєю головною ставкою на літню кампанію 2023 року командування ЗСУ зробило наступ на Запоріжжя, багато сил потребує й операція зі звільнення Бахмута. Київ змушений економно витрачати резерви на інших напрямках.

Ще одним сприятливим фактором для російської армії на Куп'янському напрямку може стати відсутність у ЗСУ мотивації боротися до останнього за плацдарми на східному березі Оскола. У разі серйозної загрози українська армія може повторити херсонський маневр Суровікіна, відступивши на вигідніші позиції за природною водною перепоною.

З якими труднощами може зіткнутися російська армія?

Тисяча людей, 9-10 танків, п'ять артилерійських стволів і 3-4 РСЗВ на кілометр фронту - це серйозно. Але за даними відкритих джерел, українські війська на Куп'янському та Лиманському напрямах не поступаються російським за чисельністю, а кількісна перевага в танках і артилерії компенсується більш сучасним і високоточним західним озброєнням.

У плані озброєнь російській армії нема чим здивувати супротивника, тоді як ЗСУ постійно отримують від західних союзників щось нове, що часто змінює баланс сил на полі бою і впливає на тактичні рішення.

Наочну інфографіку з розташуванням сил і засобів обох сторін можна побачити, наприклад, на польському військово-історичному порталі Martinn (@martinnkaaaa).

Час можливого початку великої російської операції не виглядає вдалим. Ймовірно, зібране на півночі велике угруповання планували залучити набагато раніше, коли російська армія володіла ініціативою під Бахмутом, і синхронізувати перехід у наступ з півночі зі взяттям міста і подальшим просуванням на Краматорськ і Слов'янськ. Але як відомо, операція із захоплення Бахмута забуксувала і розвитку не отримала, а тепер уже російські війська змушені щосили стримувати натиск українців на флангах і з північного сходу.

До того ж, північ Луганської та Харківської областей, як і Донецької - це не голий степ, де реалізація танкової переваги у разі прориву основної лінії оборони - справа техніки. Там складна пересічена місцевість з великою кількістю водних перешкод і природних укриттів - тож можливостей для оборони багато.

Немає сумнівів, що українська армія, яка восени минулого року вийшла на рубежі на схід від річки Оскол, встигла за цей час створити потужні оборонні споруди на достатню глибину. Звичайно, прорвати чи продавити можна все, але якою ціною? У ЗСУ є перевірена стратегія - перемелювати супротивника в обмін на втрату невеликих територій.

У ситуації, коли на Запорізькому напрямку йдуть запеклі бої, втрати зростають, резерви російських угруповань "Днепр" і "Восток" швидко тануть, і те ж саме відбувається на Бахмутському напрямку, ще одна масштабна операція, та ще й наступальна, може коштувати Москві дуже дорого.

Головне питання: а чи вистачить резервів на все?

Резюме

Тож чи здатна Росія провести великомасштабний наступ на Куп'янському та Лиманському напрямках?

Враховуючи чисельність російських військ, їхню технічну оснащеність, доступність складів і наявність маршрутів поставок - швидше так, ніж ні.

Чи здатна вона домогтися суттєвого просування?

З урахуванням вищевикладених факторів - скоріше ні, ніж так.

А чого вона може добитися?

Може скувати українські війська, змусити їх перекидати резерви на північ, а не на південь, де йдуть найнапруженіші і значні бої, тим самим виграти час і, можливо, зберегти позиції - хай навіть ціною величезних втрат.

Однак потім перед російським військово-політичним керівництвом неминуче постає питання: за рахунок чого заповнити ці втрати? Втім, Москві не вперше відкладати ухвалення таких рішень на останній момент.