Новий альбом Тейлор Свіфт The Tortured Poets Department і його загадки

Зі своїм останнім альбомом The Tortured Poets Department Тейлор Свіфт доєдналася до традиції, що сягає корінням стародавньої Греції.

Немає сумнівів, що новий альбом Тейлор Свіфт The Tortured Poets Department ("Відділ змучених поетів") був для неї своєрідним катарсисом. На концерті в Мельбурні в лютому вона назвала його "рятівним"

"Те, через що я проходила, і те, про що я писала, нагадало мені, чому написання пісень - це те, що допомагає мені в житті, - сказала вона. - З жодним іншим альбомом у мене не було такої потреби у написанні пісень, ніж із Tortured Poets".

Тейлор Свіфт - людина року за версією Time. У чому її секрет

Феномен Тейлор Свіфт. Найпопулярніша співачка планети, про яку вже пишуть наукові роботи

Концерти Тейлор Свіфт викликали маленький землетрус у Сіетлі

Журнал Rolling Stone назвав цей альбом найбільш особистим за всю її кар'єру.

Ви могли чути принаймні деякі з чуток, що оточують альбом - що він пов’язаний із закінченням її шестирічних стосунків з актором Джо Алвіном, її короткочасним романом зі співаком гурту The 1975 Метті Гілі або ж її нинішнім романом із зіркою американського футболу Тревісом Келсі. Звучали припущення про депресію, зраду та розрив заручин.

Чи мають ці припущення впливати на те, як ми інтерпретуємо її пісні? Раніше критики відкидали твердження про те, що стиль написання пісень Свіфт є своєрідною "сповіддю", і називали їх лише підґрунтям для таблоїдних пліток.

Однак назва її нового альбому, безсумнівно, натякає на тисячолітню традицію авторів, які творили мистецтво зі своїх розбитих сердець.

Зрештою, дебати навколо автобіографічного характеру точилися довкола найвидатніших літературних творів в історії, і деякі емоційні рефлексії щодо музики Свіфт більше кажуть про нашу культуру мізогінії, ніж про її пісенний талант.

Хто її надихнув

Архетипом "закатованого поета" може бути Сафо - лірична поетеса, яка творила в Стародавній Греції близько 2600 років тому. Її твори, покладені на музику, були настільки популярними у стародавньому світі, що її іноді називали "десятою музою". Її віршів збереглося небагато, але фрагменти, що дійшли до нас, віддзеркалюють складні стосунки як із чоловіками, так і з жінками:

Я просто хочу померти.

Плачучи, вона залишила мене

Зі сльозами і сказала:

Як погано у нас все склалося.

Сафо, клянусь, проти волі я покидаю тебе.

Ми не можемо знати достеменно, чи була це реакція на реальні стосунки, однак історичні записи свідчать про те, що багато стародавніх читачів припускали, що її вірші були автобіографічними.

Ця невизначеність не применшила її репутації як справжньої закоханої поетеси: за легендою, вона стрибнула зі скелі й розбилася на смерть після того, як їй відмовив коханий – сцена, яка надихнула незліченні твори мистецтва та літератури протягом століть.

Подібні спекуляції існують і щодо поезії Петрарки (1304-1374), чия канцоньєра (збірник пісень) описує його страждання через нерозділені почуття до жінки на ім’я Лаура протягом 40 років.

"Кохання заскочило мене без обладунків для бою / Мої очі — відкрита дорога до серця", - написав він, коли вперше її побачив.

Сучасники Петрарки та пізніші вчені вважали Лауру вигаданим персонажем. Сам поет, однак, був непохитний у твердженні, що вона існує і що його душевний біль був справжнім.

"Мені б хотілося, щоб ти жартував щодо цієї теми, - писав він своєму другові Джакомо Колонна, — і щоб вона справді була вигадкою, а не божевіллям".

Нащадки могли б заощадити багато чорнила та паперу, якби так само збереглося листування Шекспіра. Очевидний любовний трикутник у серії його сонетів про "темну леді" та "молодого чоловіка" був предметом нескінченних припущень щодо потенційних прототипів цих персонажів та характеру їхніх стосунків із автором.

"Погано замасковані" факти

Розвиток ЗМІ у 20-му та 21-му століттях лише посилив спекуляції щодо джерел натхнення сучасних авторів.

Боб Ділан рішуче заперечував, що писав про свій особистий досвід. Багато критиків припускали, що альбом Blood on the Tracks 1975 року розповідав про розпад його шлюбу з Сарою Лоундс.

"Я не пишу сповідальних пісень", - писав він пізніше. - Це тільки здається, як здається, що Лоуренс Олів’є - це Гамлет".

В інтерв’ю, однак, він визнав, що певна частина його емоційних переживань могла влитися в тексти пісень, а його колишня дівчина стверджувала, що You’re Gonna Make Me Lonesome When You Go розповідає про їхні стосунки.

Інші, наприклад Джоні Мітчелл, більш охоче визнавали автобіографічність своїх творів.

"Я почувалася, як целофанова обгортка на пачці сигарет, - казала вона про написання свого альбому Blue (1971). - Мені здавалося, що я не маю жодних таємниць від світу, і я не можу вдавати, що я є сильною у своєму житті. Або щасливою. Але перевага для музики полягала в тому, що в ній також не було жодних захисних механізмів".

Таке ставлення не завжди поділяли критики - деякі з них вважають, що надмірне покладання на особистий досвід знецінює творчий талант письменника. І ці аргументи частіше висувають щодо жінок, ніж чоловіків, і вони можуть мати сексистське забарвлення.

Нора Ефрон писала про це в есе про свою книгу "Печія", опубліковану в 1983 році. Підґрунтям для її написання став роман її колишнього чоловіка Карла Бернштейна з дружиною британського дипломата, тоді як Ефрон була вагітна другою дитиною.

"З роками я помітила, що слова "погано замасковані" застосовують переважно до книг, написаних жінками, - написала вона. - Подивімося правді в очі: Філіп Рот і Джон Апдайк книгу за книгою розбирали скелети своїх попередніх шлюбів, але, наскільки мені відомо, їм ніколи не закидали "погано замасковані" натяки".

Критика нового альбому Тейлор Свіфт

Свіфт, звичайно, активно заохочувала чутки щодо джерел натхнення її пісень численними прихованими підказками та "пасхалками", що неодноразово викликало гнів журналістів.

"Тейлор Свіфт розповідає свої любовні секрети… і заходить занадто далеко", - йшлося у статті The Atlantic у 2010 році.

Автор блогу у The Paris Review дотримувався подібної думки - за його словами, приклад Тейлор Свіфт - це "досконале втілення найзаповітнішої мрії кожного письменника: різко й голосно накинутися на тих, хто нас образив, а потім невинно зазначити, що наші наміри були виключно чистими й поетичними".

Як і Ефрон, Свіфт відкидала спроби звести її творчість до автобіографічного змісту пісень.

"У попередні роки я стала мішенню засудження за "поведінку повії" - настільки інтенсивного та невблаганного, що якби це сталося сьогодні, то спричинило б шквал критики", - написала вона під час нещодавнього перезапису свого альбому 1989, який вийшов у 2014 році.

"Жарти про кількість хлопців, з якими я мала стосунки. Тривіалізація моїх пісень, наче я була хижачкою чи схибленою на хлопцях психопаткою. І ЗМІ підтримували цей наратив. Мені довелося це припинити, бо мені вже ставало справді боляче".

Наташа Ланн, авторка "Розмов про кохання" та бюлетеня "Теорія Свіфт", стверджує, що Свіфт зараз намагається повернути це собі на користь.

"Є щось потужне в тому, що вона так впевнено дійшла до цього моменту й не побоялася, що написання альбому про розставання призведе до того, що деякі критики знецінюватимуть її талант, - каже Ланн. - На цей момент їй нема чого доводити.

На думку Ланн, ми повинні цінувати талант, необхідний для аналізу складних стосунків.

"Вона вміє поділитися своїм дуже особистим досвідом розбитого серця зі світом у первозданному та прекрасному вигляді та дати нам усім можливість відчути те, чого ми могли раніше соромитися", - додає вона.

Наразі альбом отримав схвальні відгуки. Сайт Metacritic, який об’єднує рейтинги з різних ЗМІ, дає "Змученим поетам" середній бал 84 зі 100, що, на думку авторів, свідчить про "всесвітнє визнання". Водночас дехто критикує "злагодженість" альбому й твердить про те, що він містить пісні неоднакової якості, особливо в розширеному виданні Anthology, яке включає 15 додаткових треків.

Деякі рецензенти також висловили розчарування відсутністю експериментування під час створення альбому.

Наразі альбом отримав схвальні відгуки. Сайт Metacritic, який об’єднує рейтинги з різних ЗМІ, дає "Змученим поетам" середній бал 84 зі 100, що, на думку авторів, свідчить про "всесвітнє визнання". Водночас дехто критикує "злагодженість" альбому й твердить про те, що він містить пісні неоднакової якості, особливо в розширеному виданні Anthology, яке включає 15 додаткових треків.

Деякі рецензенти також висловили розчарування відсутністю експериментування під час створення альбому.

Про що співає Тейлор Свіфт

Вважають, що Свіфт сформувала ліричний зміст альбому навколо "п’яти стадій горя" – теорії, яку вперше представила швейцарсько-американська психіатриня Елізабет Кюблер-Росс у 1960-х роках. Напередодні виходу альбому Свіфт склала п’ять плейлистів зі своїх попередніх пісень, кожен з яких уособлював одну зі стадій – гнів, заперечення, торг, депресію та прийняття. І в її останніх піснях також легко почути відлуння цих тем - від збентеженого заперечення Fortnight до гніву The Smallest Man Who Ever Lived і тихого смутку loml.

Багато текстів пісень – зокрема Fresh Out the Slammer – насичені образами клаустрофобії та замкнутості. Але Свіфт поєднує свій душевний біль з гумором – My Boy Only Breaks His Favorite Toys, безумовно, одна з її найдотепніших пісень – і характерною самосвідомістю. Здається, важко заперечити, що її алюзії на "змучених поетів" мають відтінок іронії, коли вона співає: "Я сміялася тобі в обличчя і сказала/ Ти не Ділан Томас, я не Патті Сміт/ Це не Готель Челсі, а ми сучасні ідіоти".

Проте там також є багато літературних алюзій, які заслуговують на серйозне прочитання, починаючи з біблійних образів у Guilty as Sin? до легенди про Кассандру в однойменному треку. І цілком можливо, що у пісні So Long, London вона посилається на нескінченне покарання Сізіфа: "Мій хребет тріснув, коли я несла нас на пагорб". Становище Сізіфа здається ідеальною аналогією для людини, яка відчуває, що постійно бореться за збереження проблемних стосунків.

У розширеній версії альбому також є видатний трек - The Prophecy. Ця молитва про вічне кохання неймовірно схожа на "Оду Афродіті" Сафо – її єдину поему, що збереглася повністю. Незалежно від того, чи можна деталі в обох творах сприймати буквально, вони безперечно виражають справжні почуття, які пережили обидві жінки.

Тим часом цікаво уявити вчених, які розмірковують над незмінними фрагментами поезії Свіфт через два з половиною тисячоліття, коли навколо них не буде усіх таблоїдних статей про її особисте життя. Коли – як співає сама Свіфт в останньому треку антології – "єдине, що залишилося - це рукопис".