За лаштунками саміту НАТО: що побачила кореспондентка ВВС Мирослава Пеца

В Анкарі завершився саміт НАТО, який можна вважати успішним для України.

Про те, з чим приїхав до Туреччини і з чим поїхав з неї Володимир Зеленський, про зустріч із Дональдом Трампом, що залишилося за лаштунками саміту, а також про свої враження від нього, розповідає кореспондентка ВВС News Україна Мирослава Пеца.

Мої питання Трампу

Поговорити з американським президентом - це завжди складна, не гарантована історія.

Цього разу нам це вдалося в останній день саміту, на зустрічі Володимира Зеленського з Дональдом Трампом. Це дуже цікава зустріч, дуже цікава розмова, дуже цікава атмосфера і, мабуть, найпозитивніша зустріч, на якій я була - а я була вже на п'ятьох.

Мені вдалося поставити питання, хоча конкуренція серед журналістів зашкалювала.

Моя головна ідея була запитати про ліцензії на виробництво ракет для систем ППО Patriot, але буквально переді мною це питання поставила американська журналістка з президентського пулу - Дональд Трамп всіх їх знає на ім'я і він захотів від неї це почути.

Тому я стала ставити інші питання. Трамп кілька разів зазначав, що Путін хоче завершення війни. Тож я його спитала, якщо Путін не завершить війну - чи готовий він тиснути на Росію, чи готовий застосувати санкції.

Трамп відповів, що він вважає, що на Росію вже чиниться тиск, і якщо чесно, я би тут, мабуть, навіть трохи з ним погодилась - не до кінця, але рішення про передачі ліцензії для виготовлення систем Patriot і ракет до них, це і є американським тиском на Росію.

Росія розуміє, що Україна отримуватиме більше оборонної зброї від Америки, це не дуже швидкий процес, але це надважливе рішення, це рішення, я би навіть так сказала, про яке Україна ще вчора не могла мріяти.

Зеленський просив про це рік тому на саміті НАТО в Гаазі, і Америці знадобився рік, щоб ухвалити таке рішення - це, звісно, величезний успіх для України.

І він стався тоді, коли у Росії палає не тільки прикордонна територія, а палає Москва і Петербург, звичайно, це все помічає Вашингтон і прагне допомагати сильнішим.

Загалом Дональд Трамп як завжди почувався зіркою цього брифінгу, зіркою саміту НАТО, він вже на багато питань відповів і в якийсь момент він вочевидь захотів передати слово Володимиру Зеленському.

Але він переплутав імена, він називав Зеленського Путіним, журналісти почали йому кричати у відповідь, що це не Путін, а Зеленський, і тоді Трамп запитав, хто має питання до Путіна - і тут я запитала, коли він завершить війну.

Трамп відповів, що це гарне питання - але під час усіх своїх розмов із Путіним він жодного разу не поставив йому це питання - головне питання. Я була шокована.

Атмосфера зустрічі Трампа із Зеленським

Якщо ж говорити про атмосферу на цій зустрічі, то я би сказала, що вона була розслаблена - хоча зазвичай зустрічі Зеленського з Трампом напружені

Трамп відчуває кон'юнктуру, він відчуває, що Європа підтримує Україну, що король Чарльз підтримує Україну, а він буває строгий, занадто може строгий з українським керівництвом - тому в інших зустрічах він намагався шукати якийсь баланс.

Володимир Зеленський був зібраний, але трошки напружений, тому що це надважлива зустріч, на кожну зустріч з Трампом українці дуже готуються, і на саміті НАТО це була головна подія для української делегації, для українського президента.

А Трамп був грайливий, веселий. Він став на бік Зеленського, коли говорив про те, що Путін хоче, щоб Зеленський приїхав до Москви, він роздавав компліменти направо і наліво українцям - наприклад коли побачив генерала Палісу, сказав "це мій улюблений український військовий".

Саме Паліса заніс тубус з мапами в Білий дім (під час зустрічі президентів у серпні 2025 року), і це звісно справило враження на Трампа, коли йому показують на пальцях, на мапах, що відбувається, скільки території Росія змогла завоювати за чотири роки війни.

Водночас ми маємо розуміти, що американці люблять підтримувати сильних, люблять підтримувати людей і держави, які стоять на своїх двох ногах міцно. В Америці абсолютно чітко зчитується сигнал, який зараз надсилає Україна ударами по Росії.

Міністр закордонних справ Андрій Сибіга розказував напередодні зустрічі Зеленського з Трампом, що це легітимні цілі, це інфраструктурні об'єкти, які допомагають Росії вести війну проти України, це дозволяє статут ООН. На відміну від того, що чинить Росія, коли обстрілює мирне населення України.

І Америка бачить, що відбувається з нафтовою галуззю в Росії, бачить бензинові черги, бачить економічний стан - і, звичайно, в цій ситуації вони відкалібровують свої позиції.

Вони більше не говорять, що потрібно віддати Донбас і йти на всі можливі поступки росіянам, бо вони, якщо не сьогодні, то завтра, вас завоюють. Зараз вони бачать, що не завоюють.

Це комплексна історія, і ми зі своїх джерел дізналися, що є така ймовірність - і цього стосувалося моє третє питання до Трампа - що американці в якийсь момент мало чи не були готові закрити небо над Україною в рамках гарантій безпеки мирної угоди між Росією і Україною.

Я перепитала про це - і відповідь Трампа дала зрозуміти, що так, Америка про це думає. Що якщо Росія ще раз нападе, Америка готова збивати російські літаки, збивати російську зброю над Україною - по суті входити у війну.

Зміна настроїв щодо України

Загалом різниця між цим самітом і торішнім, і навіть між Мюнхенською конференцією з безпеки, яка була менш як пів року тому, у лютому, була разючою.

Тоді панував песимізм, і всі європейські партнери, члени НАТО і ЄС ходили понурені, вони не бачили кінця цієї війни, вони не розуміли, що робити, це все відбувалося на тлі претензій США на Гренландію.

Цього ж разу, на тлі успіхів України на полі бою, на тлі ударів по НПЗ, всі якось стали бадьорими, оптимістичними. І це читалося як у перший день саміту в Анкарі, коли відбувався форум оборонних технологій НАТО, так і в другий день, коли я спілкувалася з представниками військових кіл або оборонних компаній.

На оборонному форумі усі казали компліменти Україні, яка оборонна сфера України крута. Як змінюється історія воєнного мистецтва, як стає реальністю те, про що ніхто не міг і мріяти ще пів року тому.

Для нас це насправді очевидна історія, тому що ми знаємо, як Україна тяжко бореться, як вона готувалася до всього цього, як вона розробляє зброю, як вона продумує всі свої кроки. А для європейських сусідів України це щось нове.

Мабуть, жоден лідер в Анкарі не отримував такої підтримки, як Володимир Зеленський, це, до речі, відмітив на зустрічі з ним Дональд Трамп.

Коли Зеленський прийшов оголошувати промову, просто вся зала встала, встали всі політики, військові, журналісти, стояли й аплодували йому, як представнику українського народу, який бореться з Росією, захищає себе від цієї величезної навали і робить це ефективно.

Трамп вже бачив такі зустрічі Зеленського - наприклад, коли ховали папу Франциска у Ватикані, коли був прийом у соборі в Парижі. І Анкара знову проявила, як насправді світ, як захід, як НАТО бачать Україну.

Зрозуміло, що Україні потрібна допомога, є величезні проблеми - все-таки, Україна зараз посеред страшної величезної війни - але завдяки своїй інноваційності, завдяки власній стійкості і життєздатності, українці показують всьому світу неймовірні результати, і не бачити це неможливо.

Трамп - зірка саміту

Але Трамп, звичайно, все одно був головною зіркою цього саміту. На пресконференції він був у гарному настрої, він любить спілкуватися з пресою, любить увагу.

Нове загострення з Іраном, війна на Близькому Сході відволікли увагу від України - майже всі питання американців стосувалися саме Ірану, тому що для них це їхнє головне питання. І загалом із того, як взагалі влаштований цей саміт, було зрозуміло, що дуже багато всього робилося саме під Трампа.

Йому сподобалося в Анкарі, йому сподобалося, як його прийняв Ердоган, йому сподобалися всі ці палаци, тут все дуже пишно, я впевнена йому також сподобалась кухня - я не пам'ятаю жодної події у світі взагалі, де було би навколо стільки їжі.

На пресконференції у Трампа було кілька питань, які стали вірусними, - наприклад, його питали, чи не боїться він, що за ним полюють, і він дуже так весело відповідав, що він до цього звик, що у нього ризик загинути набагато більше, ніж у гонщика. І що він такий супергерой, який не здається.

І загалом Трамп - на відміну від багатьох світових лідерів - дуже доступний для журналістів. І щоразу, коли ми збираємося відрядження, я ніколи не знаю, вдасться нам поговорити з ним чи ні, для мене це завжди загадка, але я завжди просто дуже сподіваюся, що моїх зусиль вистачить, що зусиль нашої команди вистачить, що це спрацює.

Серед інших політиків на саміті я б також відзначила Джорджу Мелоні - вона така "леді-бос", тобто вона куди приїжджає, там порядок наводить. Вона не боїться розставляти кордони - навіть із Дональдом Трампом.

Це приклад для дуже багатьох жінок-політиків - вона задає тон, вона вчить дівчат, як поводитися.

Саміт, що перевершив очікування

Загалом маю відзначити, що очікування від цього саміту і його результатів були нижчими, ніж виявилося насправді.

Як журналістка я хвилювалася, що у нас просто не буде доступу до спікерів, я не знала, як Туреччина організує цей саміт - тому що, наприклад, на конференції з безпеки у Мюнхені специфіка така, що журналісти окремо, лідери окремо, є кілька агенцій, які висвітлюють, це і ти тільки можеш підійти до дверей, якщо тобі пощастить, або домовитись про інтерв'ю, і тоді в тебе буде спецдоступ.

Наприклад, перед останньою поїздкою до Сполучених Штатів я відправляла запит на спілкування з Ліндсі Гремом, так само так само перед Мюнхеном. Він не відповів.

А тут, в Анкарі, я приходжу вранці в перший день на подію і бачу - сидить Ліндсі Грем, доїдає сніданок. І кажу Дімі, моєму колезі - ідемо писати інтерв'ю з Ліндсі Гремом, отак просто, і ми ідемо і робимо інтерв'ю.

Загалом організація була на найвищому рівні - хоча були моменти дуже цікаві, які відображають, мабуть, турецький менталітет і той авторитаризм, в якому зараз перебуває Туреччина. Наприклад, на два дні просто зупинився аеропорт в Анкарі - літаки приймали тільки від делегації, більше ні від кого.

Як я вже згадувала, також нас вразила їжа - її було дуже багато і всюди. Багато випічки, рахат лукуму, багато фруктів, овочів, багато м'яса - хто що хотів, той те і міг 'їсти.

Також Туреччина - країна котів, є навіть багато таких сторінок, наприклад стамбульські коти, і люди з усього світу їх фоловлять.

І тут теж, виявляється, що у приміщенні Національної бібліотеки, поруч з президентським палацом, де розташували медіацентр - теж живуть коти, мама з кошеням. Ось такі моменти, якісь суто турецькі.

Якщо ж говорити про підсумки цього саміту - то, по-перше, варто зазначити, що Україна приїхала сюди не прохачем на колінах, а державою, яка забезпечує трансатлантичну безпеку на східному фланзі НАТО - і це зафіксовано в підсумковій декларації, і це дуже важливо.

Раніше до України часто могли зневажливо ставитися, це читалося також в Овальному кабінеті під час спілкування між Трампом і Зеленським, буцімто ось, вам тільки гроші потрібні.

Цього вже немає, багато країн навпаки усвідомлюють, що краще давати гроші Україні, щоб вона могла і далі оборонятися, ніж воювати з самими з Росією, тому що Україна робить це суперефективно.

Зеленський приїхав уже не прохачем, але попри це Україна, мені здається, отримала все, що хотіла, абсолютно все. Вона отримала суб'єктність, вона отримала повагу, і гроші.

Як сказав президент Фінляндії Александр Стубб, це вже більше схоже не на "формат 32" - тому що в НАТО 32 члени - а на "32 плюс один", на що Володимир Зеленський сказав, що 33 - це дуже гарна цифра.

Україна отримала гроші, про які досить довго хвилювалися, 140 млрд на наступні півтора року фінансової і воєнної допомоги. Це велика перемога України.

Також велика перемога - ліцензії на виробництво Patriot, про що торік благав Володимир Зеленський у Гаазі, але тоді не отримав.

А зараз отримав - але є момент, а на тлі чого відбувається. А відбувається це на тлі того, що Україна сама розробляє балістику, сама розробляє протидронову систему, протиракетний щит для всієї Європи.

На Заході бачать спроможності України і розуміють, що з цими людьми треба дружити, вони дуже сильні, вони суб'єктні, а в якомусь сенсі Україна стає тим, чим довгий час для Сполучених Штатів була Польща - такою дуже зубастою, сильною потугою на сході Європи.

Стосунки з Польщею

Що стосується Польщі, це теж важливо. Саме тут, на полях саміту, Володимиру Зеленському вдалося навіть двічі поговорити з Каролем Навроцьким, президентом Польщі, на тлі серйозного загострення відносини між нашими двома країнами. Це важливо, бо Польща - це другий торговельний партнер України, після Китаю.

До речі, після цього всього загострення, після Ордена Білого Орла тощо, Навроцький виглядав досить миролюбно, і сам факт, що вони годину цілу проговорили, це дуже важливо.

Звичайно, це він зчитував цю атмосферу, як усі зустрічали Зеленського, це був перший саміт НАТО для Навроцького, і він раніше на таких подіях не був, він приїхав і сам на власні очі все побачив і все зрозумів.

Загострення між Україною і Польщею відбувається на ті зростання українських військових спроможностей - і Польща це розуміє. Вона розуміє, що Україна, яка має євроатлантичні прагнення і хоче вступити в Євросоюз, буде великим конкурентом для Польщі і це також є частиною цього конфлікту.

Тому те, що Анкара дала не тільки Patriot, не тільки 140 мільярдів, не тільки усвідомлення суб'єктності України, але й дала можливість заспокоїти ситуацію з Польщею, дала можливість Володимиру Зеленському поговорити з прем'єр-міністром Угорщини Мадяром - це дуже важливо.

Дивлячись на "сімейний портрет" після саміту, де Олена Зеленська стоїть поруч з Каролем Навроцьким,а Володимир Зеленський стоїть поруч із Петером Мадяром, можна також зробити висновок, що Україна здобула, мені здається, більше, ніж очікувала.

Цей саміт був надпродуктивний, ця зустріч з Дональдом Трампом була надзвичайно позитивною.

Звичайно, все може дуже швидко змінитися - Дональд Трамп казав, що збирається поговорити з Путіним, і обмовився, що він частіше говорить з ним, ніж із Зеленським.

Хто знає, що скаже йому Путін, хто знає, як далі відбуватимуться події, але те, що можна, як кажуть, покласти в кишеню - це ліцензії і гроші на наступні півтора року війни.

Це і є той тиск, про який говорила Україна, коли готувалася до саміту, це і є та мова дипломатії, яка допоможе Києву впливати на ситуацію не тільки на полі бою, але і в дипломатичному полі, коли буде далі йти мирний процес.