Івана Купала й ігри кохання. Якими були сексуальні традиції наших пращурів

У свято Івана Купала в Україні здавна відбувалися народні гуляння та різні обряди, знайомі чи не кожному українцеві - плетіння вінків, пускання їх на воду, стрибання через вогнище. А ще пошук квітки папороті, яка, за легендами, цвіте лише один раз на рік. Цього року Купальську ніч святкують з 23 на 24 червня.

Через перехід у 2023 році Православної церкви України та УГКЦ на так званий новоюліанський календар, святкування Івана Купала змістилося на 13 днів раніше. Проте частина православних і далі відзначає Купала у ніч із 6 на 7 липня.

Текст містить опис сцен еротичного характеру.

Однак значно менше відомо про те, що це язичницьке свято у давнину мало й ще один бік: більшу свободу для інтимних стосунків молоді, яку православна церква називала навіть днем "узаконеної розпусти".

Але давні слов'яни сприймали це не як "розпусту" у сучасному розумінні, а як священний ритуал плодючості. Свято припадало на період літнього сонцестояння - час найвищого розквіту сил природи. Купальська ніч була часом для вільного вибору партнера без суворого контролю батьків, а символічне єднання чоловічого (вогонь) і жіночого (вода) начал переносилося і на людей.

Проте архіви етнографів початку XX століття та сучасні дослідження дають нам ширшу картину української сексуальної традиції не лише під час якихось конкретних народних свят і зокрема Івана Купала. До тілесних проявів у давнину ставилися дещо інакше, ніж сьогодні.

Квітка папороті й еротика

"Молодь жартувала до зорі,

Доки не стало виднесенько на дворі".

У цих рядках з народної пісні є очевидний еротичний та сороміцький підтекст. В українському фольклорі народні гуляння молоді до світанку майже завжди були натяком на дошлюбні любовні ігри та сексуальність.

В цьому ж контексті варто розглядати й купальські обряди. Попри їхню відому магічну символіку, для сільської молоді Купала було насамперед одним із найважливіших молодіжних свят року, адже на цю подію збиралася молодь з кількох сіл, а отже - було більше можливостей для знайомства.

Тому значна частина купальських звичаїв прямо або опосередковано стосувалася тем кохання, статевих стосунків і шлюбу.

Плетіння вінків і пускання їх на воду - це було ворожіння на судженого, а стрибки через вогнище не лише очищали. Вважається, що перестрибнувши через полум'я за руку з коханою людиною, пара буде разом.

Особливе місце займали вірування, пов'язані з пошуком квіткою папороті.

Легенди про її пошук поєднували уявлення про багатство, надприродні знання, щастя, але водночас у фольклорі "піти шукати квітку папороті" нерідко було евфемізмом романтичного усамітнення пари, еротизований контекст таких пошуків.

Але загалом Купальська ніч у народній уяві була не стільки про секс, скільки про пробудження кохання, тілесності, родючості та парування.

Тому дорослі та малі не могли брати участь у святкуванні, щоб дати можливість молоді уникнути соціальних суперечностей.

Можна і не можна

Довго нав'язувалася думка про виняткову цнотливість української молоді у давнину, особливо дівчат. Але чи так це було насправді?

В українському селі існували своєрідні сексуальні традиції, були певні дозволені межі прояву юнацької сексуальності, коли молоді люди самостійно шукали баланс між "можна і "не можна".

Знання про дозволене передавалася від старших дівчат і парубків молодшим.

Фактично це була вулична освіта, де, як велика таємниця, передавалися знання про підліткову фізіологію та статеві стосунки.

Говорити про інтимні моменти між батьками і дітьми було не заведено. Коли вечорниці за радянської влади зникли як культурне явище, перервалася і традиція ділитися між собою способами задовольняти свої сексуальні потреби без проникнення, яке до шлюбу не було дозволене.

Інтимні забави парубків та дівчат сприймалися як щось природне, не варте прискіпливої уваги дорослих, і навіть як обов'язковий процес дорослішання.

Та й ніхто б 100 років тому не засудив би молодицю, побачивши, як заховавшись від полуденної спеки під копицею сіна, вона додає собі рукою трохи радості в житті.

На дитячу та підліткову дівочу мастурбацію теж дивилися крізь пальці - то діти бавляться. Дівчатка ховалися від дорослих очей, лягали одна на одну, задерши спідниці, і терлися лоном, доки не отримували оргазму. Якщо таку картину застав батько чи дід, він би тільки кишнув на дітей, мов на курей.

Втім, усе це не означало повної сексуальної свободи. Для традиційного українського села важливими залишалися репутація, шлюб і родина, тому при дорослих молодь поводилася дуже цнотливо.

З настанням теплих літніх ночей дівчат виселяли спати далі від хати, у клуню чи на сінник, щоб до них могли вільно приходити хлопці. Дівчина мала спати з хлопцями, і чим більше їх було, тим бажанішою вважали наречену.

Це було для дівчини величезним викликом: проводити багато часу з хлопцями на самоті й лишатися при цьому незайманою.

Рівень знань про жіночу і чоловічу фізіологію був дуже примітивним, тому не всі давали з цим раду. При певних сексуальних іграх могла відбутися еякуляція і настати вагітність без статевого акту.

Бувало, що хлопці, переважно не місцеві, а ті, що приходили в село на заробітки, дурили дівчат, обіцяючи навчити, як правильно "грати в притулу" - так у давнину називали дошлюбну сексуальну практику без проникнення, але іноді це був повноцінний статевий акт. За втрату незайманості до шлюбу дівчину суворо засуджувала громада.

І навпаки, після шлюбної ночі, переконавшись у цнотливості нареченої, йшли дякувати батькам, які правильно виховали доньку.

Для селянської громади парування молоді мало цілком зрозумілу мету - шлюб. Тож купальські гуляння чи інші еротичні залицяння були не лише розвагою, а й своєрідним ярмарком наречених. Так складалися пари, які після завершення польових робіт могли отримати батьківське благословення.

Українське село не було ані царством розпусти, ані світом суцільної цнотливості. Воно існувало між цими крайнощами, підтверджуючи природність людського потягу.