Байден випустив з тюрми Леонарда Пелтієра. Хто він і чому за нього переживав СРСР

Перед тим, як покинути посаду президента США, Джо Байден пом'якшив покарання Леонарду Пелтієру – активісту руху за права американських індіанців.

Пелтієра засудили до двох довічних термінів за звинуваченням у вбивстві двох агентів ФБР і він провів у в'язниці майже 50 років. Пікети на його підтримку регулярно проходили біля Білого дому, а радянські школярі писали листи з вимогою його визволення.

Леонарда Пелтієра заарештували у лютому 1976 року, у квітні 1977 року суд міста Фарго (Північна Дакота) засудив його до двох довічних термінів.

20 січня 2025 року президент США Джо Байден своїм указом замінив Пелтієру ув'язнення на домашній арешт.

80-річний активіст, як і раніше, формально залишається ув'язненим, але залишок життя проведе вдома.

Боротьба за права корінних американців

На 1970-ті роки у США припала кульмінація боротьби корінних американців за свої права.

1968-го громадянські активісти створили "Рух американських індіанців" (American Indian Movement). Спочатку РАІ та дружні їй організації обмежувалися мирними протестами - проводили марші та пікети, виступаючи за перегляд відносин федеральної влади та індіанців. Представники племен вимагали повернути їм землі, відібрані (або взяті в оренду) у XIX столітті.

Але незабаром активісти перейшли від слів до прямої дії.

1969 року група, яка називала себе "Індіанці всіх племен", захопила покинуту в'язницю на острові Алькатрас і утримувала її майже два роки. Активісти посилалися на договір 1868 року між урядом США і племенем лакота. Згідно з ним усі федеральні землі, що не використовуються, мають повернути корінним народам, які колись їх займали.

Захоплення Алькатраса змусило Вашингтон піти на переговори та пообіцяти корінним народам ширшу автономію.

Активність на Алькатрасі зійшла нанівець на другий рік захоплення: якщо спочатку індіанцям допомагали зірки Голлівуду (наприклад, Джейн Фонда та Марлон Брандо), то потім громадська підтримка зійшла нанівець. У червні 1971 року поліція вигнала активістів, що залишилися, з острова.

Однак Алькатрас став важливим прецедентом: усі наступні акції надихалися саме цими подіями.

У 1972 році "Рух американських індіанців" провів марш під назвою "Стежка порушених договорів". Караван вийшов із Сент-Пола (Міннесота) і до листопада прибув до Вашингтона. Активісти зайняли будівлю Бюро у справах індіанців, після чого почалися зіткнення з поліцією. Протистояння тривало тиждень, а потім влада погодилася з частиною вимог протестувальників.

Не минуло й кількох місяців, як почалася ескалація. У лютому 1973 року "Рух американських індіанців" захопив поселення Вундед-Ні в резервації Пайн-Рідж (Південна Дакота). Приводом став внутрішній конфлікт у племені оглала, але невдовзі протистояння вийшло на федеральний рівень.

Поліція та ФБР оточили поселення, озброєні активісти чинили опір. Перестрілки тривали три місяці, двох людей, зокрема одного з лідерів оглала Бадді Ламонта, вбили федеральні агенти.

Події у Вундед-Ні тоді викликали широкий резонанс: наприклад, на знак протесту Марлон Брандо не прийшов на вручення премії "Оскар", натомість відправив замість себе активістку Сашин Літтлфезер.

Вбивство двох агентів ФБР

Обстановка у резервації Пайн-Рідж залишалася напруженою. Плем'я оглала очолював Річард Вілсон, який мав підтримку федеральної влади. У 1970-х він створив збройне ополчення, яке розправлялося з політичними опонентами, зокрема з членами "Руху американських індіанців".

26 червня 1975 року в Пайн-Рідж в'їхали два автомобілі без розпізнавальних знаків. Ними керували агенти ФБР Рональд Вільямс та Джек Коулер, які приїхали шукати підозрюваного у крадіжці. За нез'ясованих обставин між агентами та активістами РАІ почалася перестрілка, в якій загинули обидва представники влади та один місцевий житель.

Головним підозрюваним став відомий активіст Леонард Пелтієр: слідство дійшло висновку, що саме з його гвинтівки застрелили федеральних агентів.

Пелтієр раніше вже перебував у розшуку за підозрою у вбивстві (згодом ці звинувачення зняли через відсутність доказів).

Після смерті агентів ФБР він утік із Південної Дакоти до Канади, але потім його затримали та екстрадували до США. 1977 року суд виніс обвинувальний вирок.

"Свободу Леонарду Пелтієру!"

У справі Пелтієра було чимало білих плям. Ключовий свідок заявила, що дала свідчення через погрози ФБР; балістична експертиза встановила, що рушниць було кілька; двох інших підозрюваних відпустили через брак доказів.

Пелтієр усі ці роки заперечував свою провину. Він не приховував, що брав участь у перестрілці, але стверджував, що не вбивав особисто агентів ФБР.

За ті майже 50 років, що Пелтієр провів у в'язниці, за нього заступалися і міжнародні правозахисні організації (наприклад, Amnesty International), і багато знаменитостей світового масштабу: Нельсон Мандела і мати Тереза, Далай Лама, Стінг і Мадонна, Джорджо Армані та Йоко Оно .

При цьому в СРСР ця підтримка вийшла на рівень усієї країни.

У Радянському Союзі створили Комітет підтримки Леонарда Пелтієра, у пресі регулярно друкували статті, які звинувачували американську владу в расизмі та закликали негайно звільнити борця за права індіанців, школярі та студенти писали листи на захист Пелтієра.

У СРСР приїжджала дружина Пелтієра Стефані, якій влаштовували зустрічі з піонерами та трудовими колективами.

Після розпаду СРСР про Пелтієра в Москві вже не згадували. Іноді тільки МЗС Росії включало його ім'я у свої доповіді про права людини в США в розділ "Переслідування інакодумців".

Водночас акції на підтримку Пелтієра до останнього часу регулярно проводили активісти в США: учасники пікетів біля Білого дому вимагали негайного звільнення активіста, якому 2024 року вже виповнилося 80 років.