Вбив няню своїх дітей і зник. Таємнича справа британського аристократа, яку не розкрили

Лорда Лукана визнали винним у вбивстві Сандри Ріветт 19 червня 1975 року - однак на той момент він уже зник.

BBC взяла інтервʼю у його дружини в 1980 році.

Справа лорда Лукана є дивною та жахливою, але, на перший погляд, послідовність подій у ній здається очевидною.

У ніч на 7 листопада 1974 року британський аристократ лорд Лукан, ймовірно, сховався в темряві в підвальному кухонному приміщенні свого будинку в лондонському районі Белгравія.

Він планував вбити свою дружину, з якою він вже не жив разом, але помилково забив до смерті 29-річну няню своїх дітей Сандру Ріветт, сплутавши двох жінок.

Після цього він напав і на саму леді Лукан. Але вона змогла втекти й підняти тривогу. Тим часом лорд Лукан утік і, як припускають, стрибнув у море біля Нью-Гейвена та потонув. Чоловіка так і не знайшли, хоча згодом з'являлися повідомлення про його можливі появи по всьому світу - на всіх континентах, окрім Антарктиди.

Докази та той факт, що граф утік після того, що сталося, свідчать сильно проти нього. 19 червня 1975 року під час розслідування смерті Ріветт суд коронера за 31 хвилину визнав лорда Лукана винним у вбивстві. Проте якщо розібратися глибше, виникає більше запитань, ніж відповідей.

Чому людина, яка, за свідченнями, була чутливою до виду крові, обрала такий жорстокий і насильницький спосіб? Як він міг переплутати Ріветт зі своєю дружиною під час тривалого нападу? І чому леді Лукан довго не зверталася по допомогу і лише через деякий час побігла до найближчого пабу й вигукнула: "Він убив няню, допоможіть мені"?

Усе це складає одну з найбільших нерозкритих кримінальних загадок в історії Великої Британії.

Обидві версії подій тієї ночі - як лорда, так і леді Лукан - є "сумнівними", вважає історикиня Алекс фон Тунцельманн, ведуча подкасту The Lucan Obsession.

"Складається враження, що в центрі цієї історії майже немає нічого, на що можна спертися, і тому вона дуже відкрита для теорій… Це одна з тих загадок, яка залишається нерозкритою і, думаю, її вже неможливо розв'язати".

Ця історія також багато розповідає про британську класову структуру.

Річард Джон Бінгем, сьомий граф Лукан, одружився з Веронікою, колишньою моделлю та секретаркою, у 1963 році. Він був випускником Ітона, але також професійним гравцем, який, попри прізвисько "Лакі" ("Щасливчик"), мав великі борги й був на межі банкрутства на момент убивства.

Після його зникнення з'явилися припущення, що йому допомогли втекти заможні друзі, відомі як "група Клермон", названа на честь казино, яке вони відвідували на Берклі-сквер.

Одна з найбільш екстравагантних теорій стверджувала, що він наклав на себе руки з умовою, щоб його тіло віддали левам у приватному зоопарку його друга - власника клубу Клермон Джона Аспіналла.

Шлюб, який став кошмаром

Захоплення цією справою підтримує її неоднозначність.

"Фактів рівно стільки, щоб створити наратив, але при цьому залишити величезні, спокусливі зони сумніву", - каже історикиня Розмарі Гілл.

Якби сьогодні відбувався судовий процес, вирок "не обов'язково був би очевидним", вважає фон Тунцельманн.

Однією з причин, чому справа так захопила увагу публіки, стало те, що вона дуже наочно показала шлюб, який повністю зруйнувався.

"Це були надзвичайно погані стосунки, усе було дуже заплутано, що б там не відбувалося", - каже фон Тунцельманн.

Пара розійшлася в січні 1973 року, і лорд Лукан переїхав із сімейного будинку до квартири неподалік. Він вів запеклу, але невдалу боротьбу за опіку над трьома дітьми, що разом із загрозою банкрутства могло бути мотивом для вбивства.

Втім, є й інша сторона історії. Вероніка протягом усього життя мала проблеми з психічним здоров'ям, а через кілька років після зникнення чоловіка у неї забрали опіку на дітей.

"Мій чоловік досі живий, і у мене немає причин думати інакше, оскільки його тіло не знайшли", - сказала леді Лукан в інтерв'ю BBC Newsnight у 1980 році.

Про події листопада 1974 року вона заявила: "Для мене це була лише коротка подія, яку я забула. Я відновилася після цього. Це була просто сімейна сварка". Вона залишалася відчуженою від своїх дітей до смерті у 2017 році.

Сьогодні, вважає фон Тунцельманн, "до її версії могли б поставитися більш критично. Я не стверджую, що вона щось зробила - лише що, можливо, вона не розповіла всю правду".

Водночас журналіст і письменник Джеймс Фокс писав у листі до London Review of Books, що леді Лукан "дуже детально описала мені, як вона врятувалася від чоловіка… Вона ніколи не змінювала й не прикрашала свою версію протягом років. Одна деталь була такою незвичайною, що її неможливо було вигадати. Коли він вхопив її за горло, вона змогла прохрипіти: "Не смій торкатися моїх перлів".

Спекуляції щодо подій ночі вбивства Ріветт супроводжуються не меншою кількістю теорій про те, що сталося з Луканом після цього.

Його останній підтверджений слід зранку наступного дня був у будинку друзів у Сассексі - родини Максвелл-Скоттів. Там він писав листи, у яких наполягав на своїй невинуватості, називаючи ту ніч "травматичною ніччю неймовірного збігу обставин".

У листах він стверджував, що випадково проходив повз свій колишній будинок і побачив там зловмисника, тому зайшов усередину, щоб допомогти дружині. Побоюючись, що леді Лукан звинуватить його в нападі, він вирішив "сховатися".

Його орендований автомобіль Ford Corsair знайшли покинутим у Нью-Гейвені на південному узбережжі через три дні. Усередині були сліди крові, що збігалися з кров'ю Ріветт і леді Лукан, а в багажнику виявили свинцеву трубу, схожу на знаряддя вбивства.

Допомога впливових друзів

Дехто вважав, що заможні друзі Лукана згуртувалися, щоб його захистити.

Детектив поліції Сассексу Дерек Вілкінсон сказав BBC: "Я відчуваю, що хтось інший привіз машину сюди й залишив її. Думаю, це був відволікаючий маневр".

З'явилися припущення, що так звана "група Клермон" могла допомогти лорду Лукану уникнути арешту. У пресі сформувався образ того, що Daily Express назвала "щільно згуртованим колом" із "масонським типом зв'язку".

Джон Аспіналл у своїх інтерв'ю лише підкріплював це враження, заявляючи BBC у 1994 році: "Я б зробив для нього те, про що він попросив", і що якби Лукан попросив притулку, "він би його отримав".

У 2012 році людина, яка назвала себе колишньою особистою помічницею Аспіналла, повідомила BBC News, що вона бронювала авіаквитки до Африки для двох старших дітей Лукана десь між 1979 і 1981 роками, щоб їхній батько міг побачити їх без їхнього відома.

"Він міг спостерігати за ними здалеку - просто дивитися, як вони ростуть. Було зрозуміло, що він не мав наміру з ними зустрічатися чи говорити або відкриватися їм".

За даними британського видання Tatler, "за деякими версіями, графа швидко вивіз із країни один із членів "Клермонської групи"… і він і досі нібито "безтурботно проводить час на колоніальних курортах".

Ця версія підсилює майже карикатурний образ лорда Лукана - привілейованого втікача-аристократа, прапрадід якого командував під час атаки легкої кавалерії під Балаклавою в Криму, і який проводив час за керуванням моторними човнами, бобслейними перегонами та купівлею скакових коней.

Але в центрі цієї історії, заплутаної у міфах і гіпотезах, залишається жертва.

"Сандра Ріветт повністю позбавлена голосу в цій справі, - каже фон Тунцельманн. - Її зазвичай просто називають нянею, навіть не згадуючи імені, і вся увага зосереджена на цій надзвичайно дисфункціональній аристократичній родині".

"Але історикам і журналістам важко це змінити, бо ми не маємо її слів. Ми не можемо почути Сандру, її думку чи реакцію. У нас немає її версії подій".