Градус напруги між Польщею та Україною знижується: головні висновки після річниці Волинської трагедії

На тлі виняткової кризи в польсько-українських відносинах у Варшаві пройшли два антиукраїнські марші, а на політичний протест перетворилося навіть формальне покладання квітів під памʼятником загиблим у Волинській трагедії.

Про те, яка була атмосфера у Варшаві, хто прийшов на так званий "Волинський марш", і чому надія на польсько-українське поєднання все ж є, розповідає кореспондентка ВВС News Україна Вікторія Калімбет з Польщі.

Бекграунд

Я жила у Польщі 6 років, і всі ці 6 років я уникала демонстрацій польських націоналістів, які вони традиційно організовували 11 листопада на День незалежності. Так мені радили спершу мої одногрупники, а пізніше й колеги – мовляв, "ці люди не люблять українців", тож для мене це може бути небезпечно.

"Волинські марші" збирали в рази менше людей, і тому зазвичай майже не привертали уваги. Та цьогоріч це змінилося: зокрема через напад на магазин, продавчиня якого висловила свій протест проти антиукраїнських гасел.

Те, що організатори називали "вшануванням памʼяті жертв", перетворилося на демонстрацію нелюбові до українців.

Тож мені було нервово туди йти. Крім того, три останні роки я провела в Україні та дещо втратила вправність у польській мові – це могло би не сподобатися співрозмовникам з числа учасників антиукраїнського протесту.

День 1. Річниця Волинської трагедії

11 липня у Польщі відзначають річницю Волинської трагедії, яку поляки називають геноцидом польського народу, який "вчинили ОУН і УПА на східних землях ІІ Речі Посполитої".

Жодна міжнародна організація не визнавала геноцидом.події на Волині 1943-1945 років. Польща залишається єдиною державою, що дала їм таку оцінку – таке рішення її парламент ухвалив у 2016 році.

Україна визнає, що окремі підрозділи УПА вчиняли злочини під час Другої світової війни, так само як і підрозділи польської Армії Крайової – збройних сил польського підпілля. Для України УПА переважно є символом боротьби народу за незалежність, а передусім – протистояння Росії та комуністичному режиму..

В суботу по всій Польщі відбулося офіційне вшанування жертв: міністр оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш приїхав на Волинь, президент Кароль Навроцький – у село Радруж у східній Польщі, де на початку ХХ століття жили здебільшого українці. У Варшаві церемонію організував Інститут національної памʼяті, а серед присутніх були родини тих, хто вижив, історики, політики та урядовці. Україну представляв посол Василь Боднар.

Вони мали урочисто покласти квіти під памʼятником жертв трагедії у Волинському сквері – я не очікувала нічого більше ніж так званий "паркет", тобто офіціоз і формальність.

Та вшанування памʼяті загиблих фактично перетворилися на політичний протест. Коли урядовці говорили про польсько-українське поєднання та прогрес, зокрема в процесі ексгумації жертв, їх висвистували, кричали їм "ганьба" та називали брехунами. Найбільше дісталося міністру ветеранів, який, крім всього, мав необережність назвати українські прізвища, зокрема міністра закордонних справ Андрія Сибіги (його у Варшаві не було), який також працює над розвʼязанням цієї кризи.

Втім учасники цього протесту критикували не всіх. Представника інституту нацпамʼяті (який раніше очолював президент Кароль Навроцький), наприклад, вони зустрічали оплесками. Тепло вітали й колишнього премʼєра Матеуша Моравецького, одного з лідерів консервативної партії "Право і справедливість", який не виступав із промовою, але якого важко було не помітити серед присутніх.

Хайлайтом дня для мене стала розмова з керівником цього протесту – чоловіком із великим польським прапором на плечі, який першим і найгучніше критикував спікерів. Спершу він розповів, що спеціально приїхав із Гданська, бо Україна "фальсифікує історію".

Коли я запитала його, чи це добре місце і час – вшанування загиблих – щоб влаштовувати політичну демонстрацію та взагалі торкатися політичних тем, він обурився, заявив, що я перекручую його слова і він не буде зі мною говорити. Спостерігачі, які оточили мене щільним колом, почали також мене критикувати, казали вчити історію. Одна жінка навіть йшла за мною через весь натовп, щоби висловити своє невдоволення.

Утім чимало людей були налаштовані позитивно: навіть 91-річний Здзіслав Журовський, який дитиною пережив масові вбивства поляків у селі Янова Долина, що на Рівненщині. Хоча він категорично вважає, що українці не знають історії, ані в його словах, ані в його доньки не чути ненависті до України.

Тим часом навіть президент Польщі Кароль Навроцький знизив градус своїх промов. Виступаючи у польському селі Радруж (де у 30-х роках жили переважно українці), куди він поїхав з нагоди річниці Волинської трагедії, він жодного разу не назвав прізвища президента України і не говорив про підрозділ ЗСУ, названий "імені Героїв УПА". Він згадав про "тих, хто шанує червоно-чорні кольори у ХХІ столітті", але, здається, не намагався вчергове ескалувати ситуацію.

Крім того, як пише кореспондент BBC News Святослав Хоменко, польський президент чітко визначає головний об'єкт критики, і він конкретний – це червоно-чорний прапор. Навроцький прямо асоціює його з символікою Третього рейху та нагадує про законопроєкт, яким хоче заборонити його на території Польщі. Якщо Сейм ухвалить цей законопроєкт у нинішній редакції, за червоно-чорний прапор загрожуватиме три роки позбавлення волі.

Втім обʼєктом критики Навроцького та цього законопроєкту не були ані ОУН, ані УПА, ані сама ідеологія українських націоналістів, про які польський політикум наголошував зазвичай.

Така зміна риторики настала після саміту НАТО, на якому Дональд Трамп щедро хвалив Україну та особисто Володимира Зеленського. Навроцький, як прихильник Трампа, вже після зустрічі з Зеленським на саміті, помітно спокійніше висловлювався про УПА, а навіть зробив українському президенту комплімент – сказавши, що зустріч була конструктивною, "як завжди в його випадку".

Можливо, для українців ці кроки здаватимуться настільки маленькими, що навіть неважливими. Проте це, а також візит польського міністра оборони на Волинь – це прогрес на тлі кризи, в якій опинилися польсько-українські відносини після травня.

Скандал розгорівся після того, як Зеленський присвоїв одному з підрозділів Сил спеціальних операцій ЗСУ почесне найменування "імені Героїв УПА". У відповідь на це Навроцький забрав у нього найвищу державну нагороду Польщі – орден Білого Орла, яким нагородив Зеленського ще у 2023 році Анджей Дуда. Президент України заявив, що цю нагороду він отримав від імені українського народу та війська, відтак першим відправив його "Новою поштою" назад у Польщу.

Далі був "орденопад": свої нагороди повернули, серед інших, керівник офісу президента Кирило Буданов, глава МЗС Андрій Сибіга та троє попередніх президентів – Леонід Кучма, Віктор Ющенко та Петро Порошенко. Цей жест у Польщі сприйняли як зневагу та ескалацію, хоча чимало оглядачів визнає: рішення Навроцького було неспівмірним "покаранням" за вшанування героїв УПА.

День 2. "Волинський марш" ультраправих

Найінтенсивніше морально я готувалася до другого дня, до неділі, коли мав відбутися вже другий за тиждень "Волинський марш". Його організувала ультраправа партія "Конфедерація Корона Польської", відома своєю радикальною антиукраїнською риторикою.

Її лідера Ґжеґожа Брауна називають не лише антиукраїнським політиком (і він цього не приховує), але також прокремлівськім – це він заперечує.

Цитувати Брауна, як сказав мій колега, це поганий тон. Проте цитувати лідера партії, яка на цей момент має підтримку понад 8% поляків, думаю, навіть треба.

Він каже, що Україна становить для Польщі загрозу, хоча й не уточнив яку. Росію натомість, за його словами, "невиправдано ображають".

Зі сцени час від часу лунає те саме гасло: "Це не наша війна". На думку лідерів Конфедерації, Польща повинна припинити будь-яку військову допомогу Україні. Ці слова натовп зустрів гучними оплесками та схвальними вигуками.

Дехто думає, що цих людей "завозять автобусами", але, на мою думку, вони не поводилися як ті, хто прийшов на мітинг заробити грошей. Аудиторія уважно слухала те, що лунало зі сцени, і реагувала, коли підтримувала почуте. І не реагувала, коли не чула зрозумілих меседжів.

Браун анонсував "новинку" в своїй програмі: впровадження так званого "акту лояльності", яким кожен українець, який живе чи тимчасово перебуває у Польщі, повинен засвідчити, що не підтримує Бандеру чи УПА. Перевірки, за переконанням "конфедератів", повинні торкнутися й українців із польським громадянством, і навіть поляків, які якось повʼязані з Україною.

Цю ідею натовп також підтримав. Тож погляди цих людей мені були зрозумілими і я вирішила не говорити з ними – заради власної безпеки. Більше того, у натовпі навіть із українсько- чи польськомовними колегами ми спілкувалися англійською.

Тут слід зазначити, що на марш, за неофіційними оцінками, прийшло до 400 людей. Організатори очікували не більше 800. У варшавській агломерації живе понад 3 мільйони людей, тож на марш прийшла 1/100 відсотка жителів.

Водночас чимало поляків просить вибачення за антиукраїнські акції, гасла та політичні рішення. Вони не добирають слів, коли говорять про праві рухи в Польщі. Дехто навіть каже, що якщо праві виграють у наступних виборах (у 2027 році), а це наразі найбільш ймовірний варіант, залишать країну.

Таких серед учасників мітингу, найімовірніше, не було – їх слід шукати серед решти 99,9% варшавʼяків. Такими були перехожі, які випадково стали свідками маршу. Дехто просто мовчки йшов від них, хтось знімав протестувальників на камеру, інші – пошепки коментували: "це жах", "це фашизм".

Хайлайтом і, напевно, найсимволічнішим завершенням другого дня стала реакція польського поліцейського, який побачив, що ми знімаємо, йдучи прямо перед маршем. Почувши, що я говорю на камеру українською, він підійшов ближче до нас і супроводжував до кінця зйомки. Ми подякували йому за турботу. І, здається, йому було приємно відчути себе героєм.

Це до того, що Польща залишається правовою державою, де немає місця дискримінації, а агресія на тлі національності карається законом. Вже затримали чоловіка, якого поліція підозрює у нападі на магазин у Варшаві. Затримали й двох чоловіків, які прийшли з перевіркою "бандеризму" до офісу українки у Познані. Вони хотіли перевірити, чи українська підприємниця "підтримує Степана Бандеру", нині покійного – тепер їм загрожує навіть до 1 року вʼязниці.

Крім того, щойно стало відомо про те, що дорослий чоловік ображав і погрожував українським дівчатам-підліткам в автобусі у місті Бєльсько-Бяла – його також затримали.

Допоки діють сьогоднішні закони, українці в Польщі, як виглядає, ще можуть почуватися безпечно.

На завершення

Для українців навіть найбільш поміркована риторика поляків щодо УПА та Волинської трагедії видається антиукраїнською. Проте для майже чверті польських виборців ця риторика недостатньо радикальна, або ж, як вони кажуть, "недостатньо пропольська". За це на адресу польських урядовців з числа "Громадянської платформи" навіть лунають погрози.

Якщо вони не заохотять до себе хоча би частину виборців правих партій, уже наступного року до влади можуть прийти "конфедерати" та "Право і справедливість" – станом на зараз за них готові проголосувати в сумі 49% поляків.

Цей політичний контекст – головна причина, чому я не вдавалася в історичні подробиці. Вони, як показали минулі два дні, відходять на другий план навіть під час молитви за загиблими.