Відмовитися від наркотиків і боротися за життя

"ВІЛ-інфекція мене торкнулась особисто", - розповідає Стас з Полтави.

1997 року я вживав наркотики і випадково дізнався, що в мене діагноз ВІЛ:

потрапив в лікарню з надмірною дозою, там в усіх брали аналіз крові.

У мене також взяли і сказали, що в мене є ВІЛ.

Як цей статус змінив моє життя?

Я спочатку цілком замкнувся в собі.

Тоді про ВІЛ-інфекцію мало що говорили: наприклад, що можна за життя боротися, що можна щось робити, тоді жодної надії не було.

Я вирішив і далі вживати наркотики і так і вживав їх, доки не побачив людей, які жили з ВІЛ-інфекцією.

Я почав з ними спілкуватися і зрозумів, що ВІЛ не більш небезпечний, ніж, можна навіть сказати, саме життя.

Я вирішив відмовитися від наркотиків і боротися за своє життя.

Я працюю у різних напрямках, на телефоні довіри теж.

За одну ніч буває і 5 дзвоників і 4, і 3.

Телефон довіри не дає порад, ми можемо лише вислухати.

Люди з нами спілкуються, діляться своїм горем і переживаннями, борються з самотністю.

У нас є інтерактивний міні-театр. Я і в театрі працюю і соціальною роботою займаюсь - їжджу до тих лікарень, де лежать хлопці з ВІЛ-інфекцією та наркомани.

Ми там надаємо усіляку підтримку, проводимо арт-терапію, хворі малюють, ми хоч чимось намагаємось їм допомогти.

В нашій країні існує сильна стигматизація людей, що живуть з ВІЛ.

Наш театр обрав таку формулу - ми граємо історії ВІЛ-позитивних людей, де самі хворі грають ролі, тобто є акторами.