Помер Олексій Сологубенко - ексголова Української служби ВВС

13 грудня 2020 року після чотирьох років хвороби помер Олексій Сологубенко, редактор Всесвітньої служби ВВС і один із засновників та колишній голова Української служби ВВС. Йому було 66 років.

Як написала у Facebook його дружина Лілія, "весь цей час він переносив хворобу як справжній стоїк, ніколи не втрачаючи оптимізму."

Стоїцизм і оптимізм були притаманні йому завжди. А також були притаманні наполегливість у пошуку фактів, повага до думки інших, навіть, якщо він не погоджувався з нею, та здатність допомагати і підтримувати, коли це було найнеобхідніше.

Олексій був одним з перших українців, які почали працювати на ВВС у 1990-ті роки, коли Українська служба щойно з'явилася на світ, а про саму Україну за її межами знали так мало.

На плечі найпершої команди лягла відповідальність не лише створити службу, яка вестиме радіомовлення для української аудиторії, але і бути джерелом інформації про Україну для решти ВВС, поставити Україну на карту цієї велетенської медіа-організації.

Олексій та його колеги впоралися.

Він набирав команду українських журналістів для роботи в Лондоні, створював формат радіопрограм. За час його роботи керівником Української служби команда журналістів з'явилася і у Києві, а партнерами радіо ВВС стали кілька десятків місцевих радіостанцій по всій Україні.

Трохи згодом він став першим українцем-головою Української служби. Ще згодом був редактором Всесвітньої служби.

Олексій Сологубенко був частим гостем теле- і радіоефірів різних мовних служб ВВС як один із найфаховіших знавців ситуації в Україні і пострадянського простору.

Знання України і незамилені пропагандою та фейками факти завжди були його спеціальністю. Його думка була референтною для величезної кількості колег на ВВС: від старших редакторів до журналістів, які дослухалися до всього, що він знав про Україну й спиралися на нього.

Так само референтною були його думка і знання в Україні - тільки тут він був взірцем принципів збалансованої і неупередженої журналістики ВВС.

Саме з його легкої руки Українська служба почала співпрацю з десятками місцевих радіостанцій, що ретранслювали програми ВВС для своїх слухачів.

У 2003-му Олексій став виконавчим редактором регіону "Євразія" ВВС World Service, а потім одним із редакторів регіону "Америка та Європа", до якого і зараз входить ВВС News Україна. Остання його посада - редактор мовних служб ВВС.

У неділю ввечері, 13 грудня, усім нам - співробітникам Всесвітньої служби ВВС - прийшов лист від її голови, Таріка Кафали, із повідомленням про те, що Олексія більше нема.

Після першого шоку, я замислилася над тим, ким був Олексій особисто для мене і як шкода, що українською не можна одним словом передати усі значення англійського champion у сенсі людини, яка підтримує, надихає та допомагає.

Саме таким чемпіоном, тобто, наставником і радником Олексій був для мене.

І якщо судити з потоку постів та коментарів у соцмережах - і для дуже багатьох інших.

Слова "він повірив у мене і дав шанс" найкраще передають те, ким він став для багатьох людей.

Робота на Українській службі була найпершою моєю роботою, а Олексій - першим начальником.

Відтоді я мала досвід достатньої кількості робіт та начальників, аби з упевненістю сказати зараз, що я багато чим завдячую йому.

Завдячую професійними знаннями і нагодою розвиватися: Олексій не тільки заохочував вчитися, але і підтримував творчі ідеї та ініціативи. "Якщо вам це цікаво, то буде цікаво і слухачам!" - дав він згоду на мій (перший у житті) репортаж з полуничної ферми.

Завдячую повагою до інших. Олексій був людиною із власною думкою і готовністю цю думку відстоювати у суперечці. Утім, суперечки ніколи (справді, ніколи) не виходили за професійні рамки, не ставали дріб'язковими чи принизливими.

Завдячую вірою у себе. Зараз варто зайти в Інстаграм та зафоловити правильних інфлюенсерів, аби отримувати регулярні дози підтримки та віри в себе. Олексій був саме таким інфлюенсером - для мене та багатьох інших колег: "Спробуйте, і у вас все вийде!"

Завдячую пріоритетами: неодноразово ставалися ситуації, коли порада Олексія допомагала мені робити рішення, керуючись людяністю і з усвідомленням, що у житті є речі важливіші за роботу і за ВВС: батьки, діти, здоров'я.

Не всі менеджери здатні давати такі поради, а от чемпіони, себто, ті, хто розуміє, з чого ми зроблені і що для нас важливо, - здатні.

Дякую, Олексію, від себе та від усіх інших, чиї шляхи перетнулися із вашим.

За підтримку, за професійні уроки та за те, що ви були передовсім людиною.

Земля вам пухом.

Спогади першої голови Української служби BBC Елізабет Робсон

Олексій був одночасно неперевершеним інтелектуалом у журналістській майстерності та розумінні її ролі у суспільстві, та ідеальним джентльменом у своїх манерах та ставленні до людей. Він мав гострий розум та надзвичайно широкий кругозір. Він вільно розмовляв кількома мовами та мав невимушений та вільний стиль, тож швидко знайшов своє місце у закордонному радіомовленні ВВС, увібравши цінності та стиль ВВС.

На особистому рівні він був відкритим і чуйним, і багато колег вважали його своїм добрим другом. Олексій та я, британка, яка добре зналася на СРСР, разом створили хорошу команду, щоб запустити нову службу для України.

Спадщина Олексія буде відчутною у різних сферах ВВС, де він працював протягом своєї кар'єри. Як радіоведучий він мав розслаблений, але не легковажний стиль, завжди шукав найкращі джерела новин і перевіряв матеріали на відповідність стандартам.

Пізніше у своїй кар'єрі він лише зрідка виходив в ефір, але завжди демонстрував повне розуміння теми. Він блискуче пояснював про Україну британській та світовій аудиторії, давав зрозуміти, наскільки Україна важлива для світу, а також зробив Україну більш відомою в інших країнах. Також він міг би чудово розкрити й багато інших тем.

Його спадщина - серйозне обговорення серйозних тем, без зверхнього ставлення до аудиторії.

Спогади Наталії Маковійчук-Скофенко, яка була серед перших журналістів Української служби ВВС в Лондоні

Олексій був знаним журналістом ще до ВВС (завдяки чому його туди і запросили).

Він плідно працював в Україні для видань, які розповсюджувалися за кордоном, на англомовному радіо для зарубіжних країн, де був неперевершеним ведучим програм і прямих радіо-мостів з американськими станціями.

Він став фундатором Української служби ВВС і як її керівник зробив величезний внесок у те, щоб з новачка вона перетворилася на лідера медіа-простору. Як шанований менеджер інших підрозділів він також незмінно коментував важливі події в Україні для всесвітньоі аудиторії ВВС.

Чуйний колега, мудрий шеф, взірець родинного життя, талановита в усьому і скромна Людина. Видатна!

Спогади Ліни Кущ, колишньої кореспондентки Української служби ВВС в Донецьку

День, коли я вперше спілкувалася з Олексієм Сологубенком, можу назвати точно. Це 10 липня 2001 року, наступний день після похорону вбитого журналіста Ігоря Александрова. Тоді я працювала в Донецьку і напередодні зробила радіорепортаж для Української служби ВВС зі Слов'янська.

Прагнула передати настрої в місті, де п'ять тисяч людей вийшли попрощатися з журналістом, атмосферу в телекомпанії, де на робочому столі ще лежали записи Ігоря, а на першому поверсі зберігалися сліди крові. Відчувалася тривога, не всі люди були готові говорити відверто.

Репортаж вийшов у вечірньому випуску, а наступного дня мені зателефонував із Лондона шеф-редактор Української служби і подякував за блискучу роботу. Олексій розпитував про ситуацію в Донецьку, про те, як мені працюється, чи існують перешкоди. Це лише один маленький приклад, наскільки уважним до людей, уважним у дрібницях був шеф-редактор.

Незабаром ми змогли познайомитися особисто - коли Олексій прилетів до Києва і проводив семінар регіональних журналістів BBC. Коли шеф-редактор Української служби почав розбирати приклади із редакційної практики, це був майстер-клас із прийняття рішень в неоднозначних ситуаціях та в короткий час.

Був період, коли я опинилася під тиском у зв'язку з тим, що працювала для BBC в Донецьку. Це були часи, коли в області панувала одна партія й одна думка, і журналісти мали відповідати "генеральній лінії".

Я стала отримувати недвозначні натяки на те, що повинна узгоджувати свої плани і теми в регіоні. Були всі підстави сприймати ці натяки як загрозу. І влітку 2003, скориставшись приїздом до Києва, розповіла про цей тиск тодішній шеф-редакторці київського офісу Світлані Дорош. Світлана одразу запропонувала зателефонувати Олексію до Лондона.

На той момент він уже очолив євразійський регіон у ВВС. Олексій поставився до моїх слів дуже серйозно і запропонував лінію поведінки із трьох кроків. "Я прихильник того, щоб на початку застосувати м'які методи. Якщо вони не працюють - то посилювати. Запевняю, ВВС захищає своїх журналістів усіма способами", - сказав він та навів кілька прикладів.

Розмова додала мені впевненості, і після повернення додому я застосувала "крок номер один". Цього виявилося достатньо для того, щоб пропозиції "співпрацювати й узгоджувати" припинилися. Складалося враження, нібито хтось підслухав нашу розмову з Олексієм і усвідомив, що я маю потужну підтримку. А силу в Донецьку поважали.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!⠀