Зміївка. Село на Херсонщині, куди їздив король

Село Зміївка розташована у живописному місці на березі Дніпра. Здається, що це одне з сотень таких сіл. Все змінюється, коли починаєш говорити з місцевими та роздивлятись.

На в'їзді напис: "Ласкаво просимо до Зміївки" ще трьома мовами, крім української: шведською, німецькою та англійською. Більшість зміївчан побували за кордоном - у Німеччині, Швеції, Канаді та навіть Австралії. Їздити туди почали ще за часів СРСР.

Для значної частини населення Зміївка - це територія, куди переселили їхніх предків. У 1782 році сюди прибули шведи, потім двома хвилями, у 1804 та 1835 роках, - німці. У 1951 році сюди насильно переселили три села українських бойків із Карпат.

Місцеві жителі розповідають, як їхні предки сідали на корабель у 1929 році, аби побудувати нове життя у Швеції, і як потім поверталися до України, де на них чекали голод та репресії радянської влади.

Як у вагонах для худоби їх везли до Німеччини. Як їм не дали повернутися додому після війни та відправили до таборів Сибіру. Як плакали, полишаючи рідний дім, коли гірський пейзаж Карпат змінився на степовий.

Вимушена еміграція

Місцевий староста Микола Куривчак розповідає історію села всім гостям. Колись він керував велотуристичним гуртком, а тепер водить екскурсії "маленькою Європою". Так він називає Зміївку.

Першими поселення тут заснували шведи. У 1781 році Катерина ІІ переселила їх з острова Даго (Естонія). З тисячі людей, які вирушили пішки до пункту призначення, дійшли тільки п'ятсот. Тут вони заснували село Старошведське.

У 1804-му прибули німці з міста Вюнтенберг, які заснували Шлянґендорф (Зміївку) і Мюльгаузендорф (Михайлівку). Ще через два десятки років переселенці з півдня Німеччини засновують Кльостердорф (Костирку). Як і для шведів, ці переселення стали для німців справжнім випробуванням.

"Катерина ІІ сюди перегнала, як рабів. Ці ж землі були порожні. Був тільки бур'ян. Ні кущів, ні дерев. Наші предки на підводах їхали сюди. Приїхали, а тут зима на носі. Першого року десь тисяча людей померли та замерзли", - розповідає етнічна німкеня Ельза Шульц про еміграцію своїх предків.

З часом життя у поселеннях нормалізується. У 1884 році освячують німецьку кірху, а вже через рік шведську. Німці римо-католики будують свій собор - церкву Святого Боніфація. Життя змінює прихід радянської влади: церкви закривають, а місцевих починають утискати.

"Щаслива, що ти будеш знати, де він похований"

У 1929 році майже всі етнічні шведи виїхали з села на кораблі до Швеції. Там народилась і мати зміївчанки Галини Утас. Жінка розповідає, що в Швеції життя її родини, як і багатьох інших односельців, не склалось.

Економічна криза змусила частину вихідців зі Зміївки вже через кілька років переїхати до Канади, а частину повернутись до рідного села.

За океан її родина так і не потрапила, хоча мали документи для цього. Вирішили не залишати прабабусю, яку через сліпоту не брали до країни. Вся родина повернулась до Зміївки. Тут у 1937 році дід Галини Утас помер від запалення легень.

"Бабуся з дітьми стоїть біля труни, а голова приносить повістку - арештовувати його. Говорить, ти Емма щаслива, що ти будеш знати, де він похований. І так його у Зміївці поховали. А інших шведів тоді забрали", - ділиться Галина.

На території колишньої шведської кірхи є пам'ятний знак з прізвищами шведів, яких знищила радянська влада як ворогів народу.

Галина Утас була у Канаді та в Швеції на острові Готланд. Вихідці зі Зміївки, які там живуть, вважають українське село своєю малою батьківщиною.

"Обманює Сталін - додому вас не пустять"

Батька Віктора Рауша, як і частину зміївчан, радянська влада не забрала на фронт, коли почалась Друга світова. Як ненадійного, бо етнічний німець, його відправили до Сибіру. Там він валив ліс, але стався нещасний випадок - чоловік пошкодив коліно.

"Його вивезли, на станції викинули - і все. Жінка, яка там прибирала, пожаліла його, забрала до себе. Так він вижив", - ділиться Віктор історією батька, якому через певний час вдалось повернутись до рідного села. Але це змогли зробити не всі.

У 1943 році населення Зміївки почали виганяти до Німеччини. Шведка Марія Мальмас пам'ятає, як це було, каже, що забирали всіх, не звертаючи увагу на особистість. В її родині було п'ятеро дітей, найменшому братові - шість тижнів. Дорога була довгою та важкою.

Родину німкені Ельзи Шульц також вигнали до Німеччини. Після завершення війни її батьки мріяли повернутись додому, до Зміївки, проте замість цього потрапили до Сибіру.

"Підійшов російський офіцер, його вже немає в живих, і сказав: "Не їдьте, обманює вас Сталін - додому вас не пустять, вас на каторгу до Росії, у ліс!" Так і було",- переказує пані Ельза родинні спогади та каже, що вивозили їх туди у вагонах для худоби без даху.

У Сибіру також опинилась родина Марії Мальмас. Там померли троє її маленьких сестер. Про це жінка не може говорити без сліз. У 1947-му вона повернулась до Зміївки, Ельзі Шульц вдалось це зробити тільки у 1956 році.

Їм не дали вибору

Староста села Микола Курівчак теж з родини переселенців. У 1951 році, після радянсько-польського обміну, до Польщі відійшла територія, на якій жили бойки. Жителів 29 сіл колишньої Дрогобицької області переселили.

В Херсонську область переселили сім сіл, з яких у Зміївку три: Береги Долішні, Лодина та Нанова. Пан Микола каже, що його батькам не дали вибору, як і сотням переселенців. Але тут, на Херсонщині, вони продовжили ідентифікувати себе як галичани.

"В родинах ми спілкувались на своїй говірці, співали пісень, колядували, підтримували свої звичаї, обряди. Люди згуртувались, ходили у вертепі. Але їх потім переслідували, радянська влада бачила у цьому агітацію".

Наталя Ковалик розповідає, що під час переселення їй було 12 років. В рідному селі вона ніколи більше не була. Але в 1976 році жінку випустили до сестри в Австралію.

Її під час Другої світової забрали з Західної України до Німеччини, і вона вирішила не повертатись додому, аби не опинитись у Сибіру. Пані Наталя сміється та каже, що це був дуже довгий політ - 29 годин, а випустили, бо сказала, що повернеться.

Родина Марії Мальмас вперше отримала виклик зі Швеції у 1954 році. Її тітка Альвіна хотіла побачити сестру, проте ту не випустили.

"Викликали маму у Херсон. Її не було три дні, ми не знали, куди її йти шукать. Посадили у підвал на три дні - давали склянку води і шматочок хліба та казали, що буде сидіть доти, поки не підпишеться, що у Швецію не хоче", - каже пані Марія.

Тільки у 1975 році їй та її молодшому братові Івану вдалося поїхати до рідні у Швецію. Їхній матері покинути СРСР не дозволили.

"Король проста людина, скромна"

За часів незалежності люди почали вільно їздити до Швеції та Німеччини. Частина зміївчан емігрувала за кордон. У 2008 році у Зміївці побували король Швеції Карл XVI Густав і королева Сільвія.

Староста села називає короля простою та скромною людиною. Метою візиту королівської родини було почути старошведську мову, яка не збереглась у Швеції, але яка була рідною для зміївських шведів.

Марія Мальмас особисто спілкувалась з королем та королевою. Каже, що говорила старошведською, а королівські особи шведською, але вони добре розуміли один одного.

Марія одна з небагатьох, для кого старошведська мова - рідна. Зараз в селі краще знають сучасну шведську, бо у місцевій школі є заняття для всіх охочих її вивчити.

До пандемії у Зміївку постійно приїздили шведи та німці. Разом із місцевими вони святкували Великдень та Midsommar - шведське свято середини літа.

"Все переплітається - це нормально"

Три основні центри у селі - це церкви.

Колишня шведська кірха, яку відвідала королівська родина, - це нині православний Храм Архистратига Михаїла. До візиту короля тут встановили лавки, які вирішили не прибирати.

Є угода, за якою у цьому храмі можуть служити службу шведські пастори. Чимало ікон та церковних предметів до храму передали бойки, які привезли їх із Західної України.

Німецьку лютеранську церкву Святих апостолів Петра і Павла також відреставрували. Служба тут ведеться переважно німецькою мовою.

Єдине, чого не вистачає церкві зараз, - це американський орган, який, як і орган зі шведської кірхи, вивезли у невідомому напрямку.

У 2018 році у Зміївці освятили греко-католицький Храм Різдва Пресвятої Богородиці. Сюди прийшла Любов Гвоздик. Її мама - шведка, батько - німець, а чоловік - з родини бойків.

Зазвичай жінка ходить до німецької лютеранської церкви, але цього разу туди не встигла, тож прийшла до греко-католицького храму.

Староста каже, що для їхнього села це абсолютно прийнятно: "Все переплітається - це нормально. Люди мають право на те, щоб молитись. У нас не стукають по плечу, не кажуть, ти без хустини чи в штанях - такого немає". Та додає, що у них є така говірка: "Добре, що у Зміївці можна поїсти два рази паску".

У селі планують відкрити музей, присвячений історії шведів у Зміївці, створити музей просто неба, головним експонатом якого стане стара шведська хата, а ще має з'явитися бойківська садиба.

Тут чекають на завершення пандемії, аби знову приймати гостей з-за кордону та України й розвивати зелений туризм.

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!