Книга року ВВС: Есеїстика Махна - це джаз у словах

Рецензія члена журі Віталія Чепиноги на книгу Василя Махна "Уздовж океану на ровері", яка вийшла у фінал Книги року ВВС-2020.

Коли наприкінці весняного локдауну український уряд дозволив першими відчинити магазини, які продають велосипеди, це мене усміхнуло… Адже це було чисте мавпування європейського досвіду, перенесене на наші терени, без жодного огляду на особливості території і ментальності…

Бо ж скільки в тій Україні подібних магазинів та велосипедистів? Україна не Нідерланди і Київ далеко не Амстердам. Наші міста комунікують маршрутками, а не велосипедами.

Аж потім, згодом, коли я прочитав "Уздовж океану на ровері" Василя Махна, якось само собою прийшло розуміння, що велосипед це таки справді дуже важливо, особливо у наші чудні та непевні часи. Бо велосипед, ровер це, перш за все - спосіб думання, спосіб пізнання світу, а також важливий механізм людської пам'яті.

Це той транспортний засіб, що сам обирає шляхи, якими мандруватиме твоя уява або твої спомини. І ти можеш скільки завгодно крутити педалі, долаючи кілометри Стейтен-Айленду в Нью-Йорку, а пам'ять твоя помандрує аж до Дубна на Рівненщині. І далі десь до Тернопільщини, до старої шафи, в якій довго-довго висів весільний батьківський піджак, "зеленкуватий, у широку білу смужку", який навіть дід не зміг продати на базарі ("Шкода, казав дідо, - не самого костюму - а матерії). Бо піджак просто не хотів продаватися, а волів лишатися вдома…

А далі ровер може винести тебе до дідового яблуневого саду, і до домашнього яблуневого вина, яке мало вистояти цілий рік у десятилітровій бутлі, а відкрити його можна було аж на Покрову… А потім відразу - аж до Єрусалима чи до Києва…

Есеїстика Василя Махна, це такий собі елегійний джаз у словах. Це музика, яку ставиш собі, як "фонову", і раптом розумієш, що вона і є основною, а фон - то якраз все інше, те що поза нею…

Бо ми дуже часто за "головним" не помічаємо того справді важливого "другорядного", з чого й виткане наше життя.

Ми не помічаємо пам'яті, не помічаємо власного дитинства й відчуття батьківського дому.

Ми кудись завжди і вічно несемося, розсіюючи себе по світах і подіях, а потім десь там, аж на істинно останньому роздоріжжі дивуємося: Як? Оце і все?..

Інші рецензії журі:

Колись у школі, нас мучили вічними питаннями: "Що хотів сказати письменник своєю творчістю?"… Але то - не так важливо. Я не думаю, що Василь Махно, пишучи свій черговий есей, переймається конкретною виховною метою. Його спогади, його враження - це тільки його спогади і тільки його враження, які якимось дивом стають і моїми.

І це таки справді дуже важливо і дивно, коли досвід і пам'ять однієї людини, раптом стають досвідом і пам'яттю цілого світу.

То ж сідайте на ровера і їдьте, не відкладаючи свою подорож на потім. Мчіть до океану, вдихайте солоний запах Атлантики, дивіться, як сонце сідає за хвилі. Навіть не зважаючи на те, що найближчого океану три тисячі кілометрів з гаком. Бо це не про географію і про відстані. Це - про життя…

Орфографію, пунктуацію і стиль автора збережено.

Читацькі рецензії:

Стежте за перебігом конкурсу на Facebook-сторінці Книги року BBC, а також на сайті bbc.uaу розділі Книга року ВВС