"Мертві гойдалися на хвилях, як сміття в гавані": десант у Нормандії очима учасників

75 років тому союзні війська Великої Британії, США і Канади, разом із силами опору з інших країн, почали операцію під кодовою назвою "Оверлорд" (Overlord) - висадку в Нормандії, або відкриття другого фронту в Європі. Операція була успішною, але далася чималою ціною, про що свідчать листи, щоденники й спогади її учасників.

Мо Вейнер, уродженець Брукліна, США:

Практично неможливо просто сісти й спокійно написати лист так, як ніби нічого не відбувається. Звичайно, все тихо, але ми чекаємо події, яка вразить весь світ.

І хоча мене просто розпирає від бажання все тобі розповісти, я не можу. Та й взагалі, не можна сказати, що мені хоч щось відомо, навіть мати власну думку зараз заборонено.

Однак я можу сказати, що радий, що це важке очікування, нарешті, скінчиться.

Капітан Алістер Баннерман, британська армія:

Завтра ми всі розійдемося по кораблях і човнах і вже більше не побачимося, у всякому разі, не побачимося до того, як прибудемо на місце призначення.

Я вже поговорив з усіма (підлеглими), побажавши їм на добраніч. Тепер мені залишилося познайомити їх з трьома наказами від сьогоднішнього дня: від командира, від Монті (фельдмаршал Монтгомері), і ще один — від Ейзенхауера (американський командувач).

Хай допоможе нам Господь. І, можливо, якщо буде на те його воля, ми покінчимо з цим жахіттям.

Джон Г'юстон, США, 101-а повітряно-десантна дивізія:

Права ступня на краю двері, щоб відштовхнутися, мах правою ногою, напівповорот, спина до струменя від пропелера, ступні разом, коліна зігнуті, руки на запасці, голову вниз. Стропи здригаються, купол розкритий. Ми так низько, що часу на огляд просто немає. Земля наближається. Поштовх, перекотитися на бік. Усе! Це — Франція...

Фредерік Райт, військовий моряк Королівського флоту:

Великі кораблі почали артобстріл, а в повітрі повно літаків. Хлопці співають "Ти моє сонечко", настрій у них прекрасний. Все відмінно видно.

Великі кораблі бабахкають, як в пеклі. Чути тільки: Бум! Вибух! Бум! Вибух! Ми всі приголомшені, до нас ніяк не доходить, що в небі немає жодного німецького літака.

Р.Е. Г'юз, моряк на HMS (військовому кораблі) "Глазго", запис з щоденника 6 червня:

05:45. Я помолився і тепер думаю про всіх вас, що залишилися вдома. Ми почали обстрілювати пляжі й підходи. ВПС все ще бомблять.

Кормова вежа першою відкрила вогонь, наша ціль: батареї й невтомні димові мортири. Настрій піднімається, тому що в небі повно наших літаків. Правда, тим, хто на десантних кораблях, не до веселощів.

Стенлі Блекер, морський піхотинець, Королівський флот:

Шум при висадці був приголомшливий. Попереду, куди діставав очей, берег і села в диму і вогні.

Дональд Вон, 79-а танкова дивізія британської армії:

Шуму було повно: літаки літали, німці стріляли, а за нами великі військові кораблі палили з 15-дюймовок. Я їх раніше не чув, гуркіт був, як від паротягів, що літають.

Рассел Стоувер, 116 полк 29-ї піхотної дивізії США:

Рампа відкинулася, і ми пострибали у воду, опинившись в ній по пояс, і це при трьохфутових (майже метр) хвилях. До берега було ярдів 200 (182 метри). Попереду був тільки один танк, і один — зліва, але він не стріляв і не рухався.

Сховатися було ніде. Я зрозумів, що щось пішло сильно не так. Справа горів човен. Ми продиралися через прибій і якісь уламки.

Добравшись до піску, я спробував побігти, але одяг став такий важкий, просочившись водою, що я просто впав. Я подякував Богові, що димова завіса ще якось трималася. Якби не вона, нам би не вижити.

Перевівши подих, я кинувся вперед. Хлопець, праворуч від мене, так і залишився лежати. Здається, він був нашою першою втратою.

Сержант Річард Герклотц, 29-а дивізія США:

Чим ближче до пляжу, тим більше мертвих. Вони гойдалися на хвилях, як сміття в гавані. Тут і там плавали якісь уламки устаткування і тіла солдатів і моряків. Кілька годин ми дивилися, як прибій виносив на берег сміття і мертвих.

(Перший десант на "Омаху" коштував союзникам сотень загиблих. До кінця 6 червня тільки на цій ділянці загинули понад 2 000 людей. І все ж сили союзників були досить великі, так що, врешті-решт, вони добралися і до німецьких бункерів.)

Невідомий солдат зі Східно-Йоркширського полку, Британія:

Це було як в якомусь... кегельбані. Хлопців валило, як кеглі під кулями. Я ще подумав: "Ну і пощастить же тобі хлопець, якщо ти звідси виберешся!" Господи, це було страшно!

Альфред Леонард, британський торговий флот (судна залучили для перекидання військ):

У воді плавали шматки людських тіл. Страшно було. Все, що передувало висадці, було здорово: знаряддя, прапори, всі кудись рухаються, але при цьому всі живі. А потім бачиш мертвих хлопців у воді й думаєш: "Чорт, що ж це таке?"

Невідомий сержант з полку Королівських інженерних військ:

Ми дісталися до вершини пагорба, і тут я побачив свого першого німця. Він був живим, але не довго. За мною бігли двоє канадців. Бош вийшов з вогневої позиції зі своїм "шмайсером". Я ще подумав: чорт, вони ж його не бачать. Але вони й не думали зупинятися. Вони просто прихлопнули його прикладами гвинтівок, і це було все.

Майор Ф.Д. Гуд, Глостерширський полк:

Ми пробилися в район головних німецьких укріплень, які безперервно обстрілювали флот і ВПС. Усе було розбите.

Я добре пам'ятаю, як німецький офіцер спробував вибратися з амбразури і його прибило уламком стіни, роздавивши верхню частину тіла. Стирчали тільки ноги в добре відполірованих чоботях.

Пітер Девіс, танкіст:

Ми зупинилися на околиці Колвілля. Там було два піхотинці, один стояв на сторожі, а другий копав якусь траншею. До них підійшли дві молоденькі француженки й стали з ними спілкуватись.

Я посміхнувся вперше за цей день, коли вони віддали цим французьким мадемуазель свій раціон шоколаду. Ми дійсно були у Франції.

Лист Джона Торнтона Нолана до дружини, написаний на борту торгового корабля, який доставляв солдат у Нормандію:

Слава Богу, ми повертаємося, після найбільшого потрясіння у світовій історії. Ми були на самому передньому краї, і бачили абсолютно все. Я пишаюся тим, що наш корабель доставив солдат до місця першої висадки.

Як би я хотів опинитися сьогодні вдома і розповісти тобі про це найвеличніше діяння. Це було грандіозно, і я б не проміняв сьогоднішній день на все золото світу (на весь китайський чай). Звичайно, я дякую Богові, що перебуваю в безпеці та в доброму здоров'ї, бо були й страшні хвилини. Ейлін, ми повинні схилити голови перед моряками, льотчиками, солдатами й морськими піхотинцями. Всі вони були прекрасні, і ми повинні пишатися ними, гордитися тим, що ми — британці.

Детальніше з листами та спогадами можна ознайомитись (англ.) тут, тут і тут.

Оригінал статті читайте тут.

Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!Ми щодня надсилаємо добірку найкращих статей.