Чому багато матусь - краще, ніж одна

Кажуть, що батьків не обирають. Але чому? Іноді друга мама - саме те, що вам потрібно, стверджує Сью Елліотт-Ніколлз.

Я колекціоную матусь. У мене їх декілька - запасні мами, багато мам, по одній на кожен випадок.

Знаю, що багатьом людям цілком достатньо й однієї матері. Щоб вона жила десь неподалік від вас, щоб із нею можна було поділитися радощами та негараздами, посидіти, погрітися на залитому сонцем схилі пагорба й поїсти полуниць, обмінюючись сповненими любові поглядами. Що ж, вітаю вас, шанувальники полуниць. Але не всім обов'язково бути такими, як ви.

Мене вдочерили. Мабуть, тому я завжди у пошуках запасних мам, бо раптом втрачу ту, яка мене до себе взяла?

У мами, яка прийняла мене в сім'ю, старомодні погляди. А ще - гострий язик і меткий розум. У дитинстві вона була нашою опорою і підтримкою. Але вона не терпить жодних вибриків, бо пережила війну і малою бачила, як падають крилаті ракети. Вона дуже сильна жінка й того самого очікує від нас.

Якось вона сказала нам із сестрою, коли ми курили в ліжку одну сигарету на двох: "Дівчата, життя прекрасне, доки ви не виявите слабкість".

Але інколи мені хотілося мати поряд ту, яка б терпіла мої вибрики.

І таку людину я зустріла, коли мені було 14. Сюзі була директоркою молодіжного театру - веселою, доброю, з бешкетним блиском в очах.

Вона почала опікуватися мною і допомагала пережити дуже важкі часи. Вона підтримувала мене і схвалювала тоді, коли інші не хотіли, розуміла мене, як ніхто. В її будинку, разом з її сім'єю, я провела багато щасливих вечорів.

Як на мене, єднання з нерідними людьми - це позитивний приклад витривалості людського духу. І, як виявилось, я не єдина, хто вдається до цієї стратегії подолання стресу.

У моєї подруги Дейзі була Пем, яка допомогла їй пережити буремні підліткові роки. Були й незручні моменти, бо ж Пем була найкращою подругою матері Дейзі. Але вона допомогла їй переглянути непрості стосунки матері й доньки та перестати нарешті грюкати дверима.

"Зі своєю другою мамою я була дуже відкрита і про все їй розповідала. А от зі справжньою мамою вередувала, як неврівноважений підліток, - згадує Дейзі. - Просто тоді хотілося, щоб мати приймала мене такою, як є, і не засуджувала. Такою була Пем".

Дейзі й Пем дуже зблизились і час від часу проводили вечори разом у місті. Вони навіть мали свою таємну мову. Дейзі була в захваті від того, що доросла жінка, якій стільки ж років, як її матері, виявляє бажання з нею тусуватись.

Це та радість, яку може тобі подарувати друга мама - та крута старша жінка, що тобі симпатизує, розуміє тебе і допомагає відшукати дорогу в житті, коли заблукаєш.

Саме за це я ціную ще одну свою "другу матусю" - Венді, веселу і активну, рок-н-рольну американку, яка дала мені мою першу роботу - доглядати за її двома дітьми. Я швидко стала членом нової сім'ї, яку вона зібрала навколо себе, тому що більшість її родичів залишилися в Штатах.

Її велетенська оксамитова канапа притягувала до себе всіх нещасних і тимчасово безпритульних людей, що траплялися Венді на шляху.

Саме на цій канапі я й познайомилася з Джейні, "другою матусею" номер три. Подавши на розлучення, вона тимчасово переїхала жити до Венді зі своєю донькою. А оскільки я не з тих, хто втрачає шанси, то її теж негайно записала в свої матері.

Це взаємна угода, якою ми всі задоволені.

"Коли справжня сім'я з якихось причин не задовольняє твоїх потреб: емоційних, інтелектуальних, фізичних, - тобі доводиться створювати собі іншу", - підсумовує Джейні.

У Венді та Джейні на двох - цілий архів життєвих історій, з якого я можу черпати корисний для себе досвід. Хоч би що зі мною відбувалося в певний момент, вони вже, напевно, переживали подібне в минулому.

Для моїх дітей вони теж як рідні. Лише тітка Венді може отримати таку честь як поцілунок на очах у однолітків від 16-річного підлітка, який о третій ранку прийшов додому з вечірки.

Коли мій партнер захворів на рак, Венді та Джейні всіляко мене підтримували. Ми пережили важкі декілька місяців лікування, також треба було дбати про дітей, але жодної секунди я не почувалась у цьому випробуванні самотньою.

Усі ці роки я насолоджувалась їхньою любов'ю, підтримкою і порадами. Але крім того, що у нас є така важлива взаємна симпатія, зв'язок, близькість, у нас спільне почуття гумору - ми любимо сміятися разом.

Крім того, "другі" мами часто менш вимогливі, ніж справжні. Це доводить історія Лізи та Джун.

У них велика різниця у віці - понад 40 років. А поєднало їх те, що обидві не виправдали очікувань своїх рідних.

Від обох сподівалися, що вони одружаться з "хорошими єврейськими хлопчиками" і оселяться на півночі Лондона. Але самим жінкам хотілося іншого - подорожувати, розправити крила. Ліза стала актрисою і викладачкою акторської майстерності, а Джун - успішною письменницею.

Коли ми зустрілися, щоб поговорити про їхні взаємини, Ліза відімкнула двері квартири Джун своїм ключем. Вона забігала до другої мами майже щодня, перевіряла, чи все гаразд.

"Зазвичай мене притягують люди, схожі на мене. А Лізині вчинки часто дивують. Вона робить таке, чого я б іншим не дозволяла", - розповіла мені Джун.

"Але я просто приймаю її такою, як є".

За кілька тижнів після нашої розмови Джун померла - їй був 91 рік. Тепер Ліза вчиться жити без неї.

Моя перша "друга мама", Сюзі, також нещодавно померла - і залишила по собі велетенську чорну діру в моєму світі.

Відчуття від цього інакші, ніж після втрати подруги чи когось із родичів. Це якась розгубленість: я не знаю, що відчувати, як поводитися.

Я не претендую на почуття, що належать її справжній сім'ї. Але дуже за нею сумую.

Коли хтось вибирає тебе своєю другою мамою, це завжди неочікуване досягнення, яким ти завдячуєш своєму віку.

Уявіть мою радість, коли колега Ті назвала мене "другою мамою".

Я аніскілечки не заперечувала проти того, що доросла жінка вбачає в мені людину, яка має авторитет матері (ну, може, на одну соту й заперечувала, однак інші 99 були тільки "за"). Я друга мама. Я росту!

У Ті чудові стосунки з рідними батьками (мамі Ті я даю чесне слово, що не намагаюся вкрасти в неї доньку). Але батьки далеко, в Абердині, а їй потрібна була людина, з якою можна поговорити про труднощі, пов'язані з виживанням у Лондоні.

Я несміливо запитала в неї, чим же наші стосунки відрізняються від дружніх чи наставницьких.

"З вами можна дуже серйозно порозмовляти про роботу, поглянути на речі з іншої точки зору. А потім просто потеревенити про те про се, посміятися, не думаючи про те, яке я справляю враження на наставницю", - відповіла вона.

Я бачу в ній себе, тільки молодшу і трохи спокійнішу. І щиро хочу бути в курсі всіх подій її життя, щоб допомогти приймати правильні рішення.

"Думаю, про некревних родичів завжди піклуєшся, бо справді хочеш, щоб у них усе склалось якнайкраще", - каже Джейні.

Можливо, це побічний ефект удочеріння, здатність ставитися до людей як до родичів, навіть якщо вони некревні. Моя сестра Саллі прийшла до нас у сім'ю, коли їй було 14. Відтоді ми стали сестрами, хоча формально (з юридичного й біологічного поглядів) ми чужі одна одній. Але ми завжди підтримували одна одну. Безумовна любов - ось що робить нас сестрами.

Нещодавно я відшукала свою біологічну матір, тож формально в мене тепер справді дві справжні матері. Я люблю обох своїх матусь, але не бачу причин не мати поряд іще кількох. Ну, ви ж розумієте - про запас.

Хочете отримувати історії звідусіль у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.