"Жарт другий. Квіт папороті": рецензія Т. Дігай

Зачарована стежина уяви. Тетяна Винокурова-Садиченко, "Жарт другий. Квіт папороті". Видавництво Кальварія, 2007.

Читайте інші рецензії та беріть участь у конкурсі читацьких рецензій Бі-Бі-Сі!

Коли читаєш "Жарт другий. Квіт папороті", то відчуваєш, ніби поблизу блукають потойбічні тіні М. Гоголя, М. Булгакова, Т. А. Гофмана, навіть Ф. Достоєвського. Книжка, про яку йдеться, – романтична містерія молодої їх послідовниці. Зачарована стежина уяви письменниці створила фантастично-казковий світ, у якому поряд із людьми діють добрі й лихі духи, вовкулаки, мавки, відьма, Дурень, Смерть, тварини… Ці казкові істоти живуть у романі за своїми власними законами, що часто нагадують людські, а вони, звісно, бувають несправедливими й підступними.

Головний конфлікт, як і належиться романтичному сюжетові, – це боротьба між Добром і Злом. Вона (боротьба) набуває найрізноманітніших форм протистояння, моментами – трагічного (вбивство), моментами – іронічного: фантастика буденності та буденність фантастики – особливість цього роману.

Найчастіше – ця боротьба відбувається всередині (на рівні свідомого й підсвідомого, як це тепер, із легкої руки Зігмунда Фрейда, називають) головної героїні – молодої журналістки Тані, її спроби розібратися зі кращим, світлим "я" та темними, нічними, некерованими розумом і волею почуттями і пристрастями. Авторку цікавить психологія її героїні, й вона, по суті, спробувала розв'язати цю проблему послідовно, наочно та виразно.

Найцікавішим персонажем є кіт Елвіс – кіт, що розмовляє. Жодна подія сюжету без нього не обходиться: він незамінний друг, порадник, захисник головної героїні, до якої звертається запросто – Таня.

Із приємністю назвала би цього кота знахідкою авторки, якби у нього не було яскравих попередників. Згадаймо кота-філософа Мура Т. А. Гофмана, кота Бегемота з почету Воланда (М. Булгаков ,,Майстер і Маргарита). Це, так би мовити, вже літературна історія! А от найновіший образ від Сашка Ушкалова ("БЖД"): "Ти що, справді збираєшся їх їсти? – спитав мене Мяудзедун… старий і дуже лінивий кіт… і тернувся об мою ногу".

Щоправда, кіт – улюблений герой слов'янського (і не тільки) фольклору: кіт Баюн, Котик і Півник із казок. А ще – кіт-учений Олеся Гарматного… Трохи відгонює банальним запозиченням, га? Правда, наш кіт Елвіс горілки не вживає, п'є тільки каву з молоком і чай із відьмацьким зіллям, проте полюбляє телевізійні реаліті-шоу, читає жовту пресу, співає народних пісень.

Усе містичне народжується з туману: "Туман витворював дивні образи. Дивні й страшні. На мене дивилися обличчя, зіткані з імли. До мене підпливали імлисті створіння. Найогидніші образи являв мені туман, я сіпалася, коли назустріч вилітало страхіття, та нагадувала собі, що все це несправжнє і не може завдати мені лиха".

Кажуть, що читацьке сприйняття сполучає можливе з майбутнім. Але це не зовсім точно. Макромодель химерного світу, яку створила творча фантазія письменниці, змалювала і той єдиний, в якому авторка живе й тепер. Мета, я думаю, – виявити невиявлене, знайти заховане, передбачити можливе. Діапазон – від голої реальності до казки, правда, казки "рукотворної" – "своя рука – владика!"

(Від редакції: в останньому абзаці цієї рецензії авторка описувала розв'язку сюжету книги, що, на нашу думку, применшило б ефект несподіванки від її прочитання, тому ми утрималися від його публікації. СП.)