Рецензія І. Жука на роман 'Дві хвилини правди'

"Скільки масок має вдягти людина, щоб не відчути удару в обличчя?"

"Дві хвилини правди", Ірен Роздобудько, видавництво "Нора-друк", 2008 рік.

Візьміть і ви участь у конкурсі читацьких рецензій в рамках премії Книга року Бі-Бі-Сі 2008!

Скільки масок має вдягти людина, щоб не відчути удару в обличчя? Маску іронії, маску цинізму, маску байдужості, маску німоти, маску божевілля… Новий роман Ірен Роздобудько «Дві хвилини правди» є наче варіантом відповіді на це філософсько-іронічне запитання Станіслава Єжи Лєца.

…Жінка, що кинула виклик бідності і безбарвності життя – і загнала під маску іронічної і неприступної бізнес-леді жагу справжнього кохання. Талановитий кінооператор, що ховається від самотності за маскою пияцтва та цинічного пофігізму. Геніальний художник, який, мов страус у пісок, ховає голову в маску напівбожевільного аутизму, доведений до відчаю чотирма стінами обмеженості людського сприйняття. Молода дівчина, котра відгородилася від смерті коханого маскою оніміння душі, поверх якої в свою чергу вдягнена маска словесної німоти…

Але у всіх масок є спільна властивість: чим їх більше, тим швидше починає задихатися під ними людина. Автор сплітає ці чотири долі у час, коли задуха їх змушує здійматися з місця, кудись бігти сторчголов, начебто в пошуках слави, грошей, пригод, – а насправді того пориву зустрічного вітру, що позриває, нарешті, маски бодай на хвилину чи дві… І, може, навіть тих двох хвилин буде достатньо, щоб, нарешті, віднайти себе – і лишитися собою?

Характерне для Ірен Роздобудько мистецтво точної і оригінальної деталі, штриха, метафори чудово працює і тут. Інша важлива складова цього безумовно вдалого роману – живі, переконливі постаті персонажів, попри всю їх філософську узагальненість. Майстерно вплетені в цікавий, динамічний сюжет, вони живуть так природньо, органічно, стають настільки близькими читачеві, що побудований в дусі елегантно незавершеного «септакорду» фінал замість спокійного «додумування» викликає цілу купу емоцій, суперечок, часом навіть вимог до автора написати однозначний «хеппі енд». Але автор цілком слушно уникає цієї благополучної маски.