"Я божеволію від тебе". Листи про заборонене кохання, які ніколи не були отримані

Конфісковані листи, які десятиліття тому іспанські жінки писали марокканським чоловікам, розкривають історію табуйованого кохання у колоніальну еру.

"Коли ти повернешся до Іспанії?", - запитує у відчаї жінка на ім'я Кармелла. "Скажи мені, що ти не дивишся ні на одну іншу жінку", — писала вона з Гранади в 1944 році.

Але людина, якій призначалися ці слова, так і не прочитала їх. Любовний лист Кармелли не дійшов до адресата в Марокко.

Натомість він опинився в іспанських архівах, серед сотень інших любовних послань між іспанськими жінками та марокканськими чоловіками.

Вилучені у 1930-50 роки, вони розповідають про заборонені інтимні стосунки.

Протягом десятиліть колоніальна влада іспанського протекторату в Марокко систематично вилучала цю кореспонденцію.

Коробки з листами сповнені пристрасних слів: "Я божеволію від тебе…", — пише одна жінка з Валенсії.

Деякі послання містять фотографії. Десятки жінок з бездоганними зачісками позують, щоб нагадати своїм далеким коханим, як вони виглядають. Одна надіслала своє фото на велосипеді — безтурботний знімок з повсякденного життя.

Усі листи були акуратно складені в конверти сумлінними бюрократами, а потім забуті серед купи інших адміністративних документів.

Так вони й лежали, поки їх не знайшли й не опублікували науковці Хосеп Луїс Матео Дієсте та Ньєвес Мюріель Гарсіа.

Кожен лист містить зворушливий погляд на стосунки, а також розповідає нам про пережиті репресії.

Іспанські чиновники зробили все можливе, щоб зруйнувати ці історії кохання.

"Шлюбам між марокканськими солдатами та іспанськими жінками варто запобігати", - йшлося в одній з директив 1937 року.

У 1912 Франція й Іспанія встановили повний протекторат над Марокко, розділивши країну на дві зони.

Африканці відчайдушно чинили опір у довгій і кривавій війні 1921-1926 рр. Спочатку іспанська армія зазнала нищівного удару від рифських племен під приводом Абд аль-Кріма.

Тоді іспанський уряд вирішив збільшити чисельність своїх військ у Марокко й набрав тисячі марокканців для служби у своїй армії.

До 1930-х років довга смуга на півночі Марокко, від атлантичного узбережжя в Асілі й майже до кордону з Алжиром на сході, фактично перебувала під контролем Іспанії.

Саме з військових баз на цій території в 1936 році генерал Франсіско Франко здійснив переворот проти республіканського уряду, що поклало початок громадянській війні в Іспанії.

У вирі війни тисячі марокканських чоловіків, призваних до іспанської армії, відправили через море до Іспанії, щоб воювати разом із силами Франко.

Крім військових, до них приєдналися студенти, торговці та робітники, які зрештою оселилися по всій країні: у містах та у віддалених сільських районах.

Там марокканські чоловіки познайомилися з іспанками. І почалися численні історії кохання.

У Саламанці жінка на ім’я Конча зустріла Насара, марокканського солдата, який дислокувався неподалік.

Шалено закохана, вона у 1938 році звернулася до його керівництва з проханням дозволити вийти за нього заміж. Але іспанська колоніальна влада була категорично проти таких контактів.

Вони з огидою відгукувалися про Кончу, називаючи її старою, "потворною, товстою, як бегемот, та кульгавою".

Вони підозрювали, що Насар виявив інтерес лише тому, що Конча мала власний будинок, що, на їхню думку, й розпалило його "пристрасне кохання".

Офіційно такі стосунки не забороняли, але створювали "якомога більше труднощів", щоб запобігти їм, йшлося в одній з детектив 1937 року.

Оскільки режим Франко покладався на лояльність марокканських солдатів, вони не оголошували такі контакти незаконними. Натомість розробили цілу низку інструментів, щоб унеможливити їх на практиці.

Наприклад, якщо виявлялось, що іспанка пише марокканцю, їй забороняли в’їзд до Марокко. Часто  забороняли марокканцю в’їзд до Іспанії, що робило їхні стосунки неможливими.

У 1948 році влада перехопила лист Кармен із Сарагоси до її коханого Абдеселама в Марокко. Обом відразу заборонили перетинати кордони Іспанії й Марокко.

У листі Кармен пише про їхню дочку, яка тепер ростиме, так і не побачивши свого батька. Однак чиновників це не хвилювало.

Чому вони з таким презирством ставилися до цих стосунків?

Частково відповідь криється в реакційній ідеології диктатури.

Уряд Франко був агресивно жінконенависницьким, жорстко контролюючи мобільність жінок та обмежуючи їхній доступ до роботи.

Він також вважав себе захисником католицизму, і з релігійних міркувань жінок, які вийшли заміж за чоловіків-мусульман, вважали "втраченими для віри".

Але найбільшою причиною було те, що влада називала prestigio de raza – "престижем раси".

Для продовження колоніального правління Іспанія мала бути вищою за Марокко.

Оскільки уряд розумів родинне життя як підпорядкування жінки чоловікові, будь-який шлюб, що перетинав колоніальний бар'єр, робив іспанку підпорядкованою марокканському чоловікові.

Це підривало саму основу колоніального панування.

А от стосунки між іспанськими чоловіками та марокканськими жінками, яких було багато в протектораті, не викликали такого ретельного контролю й опору, оскільки не становили загрози.

Такий підхід був не лише в Іспанії: страх перед контактами між європейськими жінками й колонізованими чоловіками охоплював всі колоніальні європейські адміністрації.

У сусідній французькій зоні влада теж побоювалась політичних наслідків цих стосунків.

Голландці в Ост-Індії та британці в Індії вважали шлюби між європейськими жінками й колонізованими чоловіками значно більш загрозливими, ніж навпаки, - і відповідним чином контролювали їх.

Діапазон заходів, спрямованих на запобігання таким стосункам, варіювався від несхвалення до прямої заборони, але основне правило залишалося незмінним: такі стосунки становлять загрозу.

Однак листи, які вчені знайшли в архівах, показують, що під поверхнею колоніального суспільства зустрічі були звичним явищем і призводили до дружби, залицянь, сексуальних контактів і шлюбів.

Ці послання зворушують, розчулюють і засмучують. Вони є вікном у життя, про яке рідко розповідають офіційні документи. Водночас більшість з них так і не дійшли до своїх адресатів. А люди, які їх писали не хотіли стати частиною цього архіву.

Коли Марокко отримало незалежність у 1956 році, уряд протекторату припинив роботу, а про його документи практично забули.

Більшість з них опинилися в центральному архіві адміністрації університетського міста Алькала-де-Енарес поблизу Мадрида.

Вилучені звідти історії кохання залишаються маловідомими, а давно забутий архів ще не розкрив усіх своїх таємниць.

Артур Ассераф — історик, що досліджує сучасну Францію, Північну Африку та Середземномор’я

Фотоілюстрації - Метта Томаса