Від "містера Дарсі" до "Мідаса навпаки". Чому пішов Кір Стармер

Два роки тому Кір Стармер на чолі Лейбористської партії святкував її тріумфальне повернення до влади після 14 років в опозиції.

Лише двом його попередникам вдавалося привести лейбористів до перемоги з тризначною парламентською більшістю, але в результаті Стармер увійде в історію своєї партії як прем'єр із найкоротшим терміном перебування на посаді серед лейбористів.

Його колегам-консерваторам, які очолювали уряд до нього, це знайомо: за п'ять років у Британії змінилося чотири прем'єр-міністри.

Кір Стармер став депутатом у Палаті громад значно пізніше, ніж більшість його колег, у 52 роки. За плечима в нього на той момент була майже 30-річна кар'єра юриста - від адвоката до директора Королівської прокурорської служби, тобто найстаршого прокурора в Англії та Уельсі.

Водночас батьки Стармера - із робітничого класу, а сам він став першою людиною у своїй родині, яка вступила до університету. Вдома у майбутнього прем'єра всі підтримували Лейбористську партію, і своє ім'я Кір він отримав на честь її засновника і першого лідера, шотландського шахтаря Кіра Гарді.

У вересні 2022 року Стармер розповідав в інтерв'ю ВВС: "Мій батько працював на фабриці, а моя мати працювала медсестрою, і я справді знаю, як це - сидіти за кухонним столом, не маючи можливості оплатити рахунки".

"Я пам'ятаю, як нам відключали комунальні послуги і телефон, тому що ми не могли оплатити рахунки, тож я знаю, що відбувається в думках людей", - казав він.

Якщо в юності Стармер на тлі непростого дитинства і дотримувався вкрай лівих поглядів - у 16 років він вступив до молодіжного відділення Лейбористської партії і деякий час редагував радикальний лівий журнал "Соціалістичні альтернативи", - то у великій політиці радикалізму він уникав.

Обравшись у 2015 році до парламенту від лейбористів, він часто опинявся в опозиції до її тодішнього лідера Джеремі Корбіна, зокрема щодо питання виходу Британії з ЄС, який Стармер не підтримував.

У 2016-му він був серед тих однопартійців, які намагалися домогтися відставки Корбіна, але той тоді утримався в кріслі, а Стармер став тіньовим міністром із питань брекзиту.

Але коли у 2019 році лейбористи зазнали на загальних виборах найгіршої поразки з 1935 року, їхній лідер пішов у відставку. Стармер не був серед фаворитів у перегонах за місце нового керівника. Жартували, що він був прототипом "Містера Дарсі", героя Коліна Ферта з фільму "Щоденник Бріджит Джонс" - акуратний і привабливий юрист, уособлення самоконтролю, стриманий майже до повної відсутності почуття гумору.

Стармеру водночас вдалося окреслити себе як лідера, який об'єднає лейбористів, обіцяючи зберегти і "радикалізм" Корбіна. Він очолив партію у 2020 році, пообіцявши націоналізувати сектор водопостачання і скасувати плату за навчання в університетах.

Від цих обіцянок Стармер зрештою відмовився, стверджуючи, що політика партії має бути фінансово здійсненною.

Справи у партії після приходу Стармера до влади посеред локдауну, спричиненого пандемією коронавірусу, далеко не одразу пішли вгору. Партія продовжувала втрачати позиції в рейтингах і програвати місцеві вибори. Стармер, як він пізніше визнавав, почав думати про відставку.

Але до 2024 року на тлі суспільного обурення консерваторами - через вечірки на Даунінг-стріт під час пандемії та економічні потрясіння, спричинені політикою Ліз Трасс, - рейтинги лейбористів почали зростати.

На загальних виборах у липні 2024 року стратегія Стармера, що полягала у відмові від радикальної політики Корбіна та обіцянці зробити пріоритетом економічну стабільність, принесла свої плоди.

Хоча цієї перемоги лейбористи досягли за історично низької підтримки - через особливості виборчої системи рекордно низька частка голосів за партію все одно дозволила їм отримати значну більшість у парламенті - від Стармера очікували обіцяного ним "десятиліття національного оновлення".

"Ситуація погіршиться, перш ніж стане кращою"

Якщо чіткий план управління у Стармера справді коли-небудь існував - прем'єру майже одразу почали дорікати його відсутністю - то він розсипався при першому ж зіткненні з реальністю.

Лише трохи більше ніж через місяць після виборів Стармер виступив із промовою, з якої багатьом запам'яталася лише одна фраза: "Ситуація погіршиться, перш ніж стане кращою".

Для самого прем'єра ситуація справді почала погіршуватися.

За лічені тижні після виборів уряд оголосив про скорочення виплат пенсіонерам на покриття рахунків за електроенергію та опалення в холодні місяці.

Критики почали говорити про те, що лейбористи "забирають гроші у літніх", соціологи відзначали падіння рейтингів прем'єра.

Лише через три місяці після вступу на посаду прем'єра наздогнав скандал, пов'язаний із подарунками від заможних донорів самому Стармеру та високопоставленим лейбористам. Прем'єр, серед іншого, отримав квитки на концерт Тейлор Свіфт і окуляри за 240 фунтів.

Нічого незаконного в подарунках Стармеру та його соратникам не було, усе це вони задекларували, але громадськість цей епізод сприйняла негативно. Виборці, які голосували за лейбористів і проти консерваторів, втомилися саме від такого.

Вдалося кабінету міністрів у травні минулого року і виконати обіцянки щодо зниження імміграції, зокрема й нелегальної. Як підрахувала ВВС на основі статистики британського МВС, кількість прибуттів до країни на човнах через протоку у 2026 році знизилася на 40% порівняно з попереднім роком.

Мабуть, найчастіше в заслугу Стармеру ставлять його зовнішню політику. Він вибудував несподівано теплі відносини з президентом США Дональдом Трампом. У травні минулого року - у розпал "тарифних війн" Трампа - Стармер похвалився, що Велика Британія уклала "проривну" торговельну угоду, яка знизила деякі мита на автомобілі, алюміній і сталь і дозволила зберегти тисячі британських робочих місць.

Стармер також відігравав провідну роль у "Коаліції охочих" - європейському блоці на підтримку України.

Однак через свою увагу до зовнішньої політики і часті поїздки за кордон критики прозвали прем'єра "never here Keir" ("Кір, який ніколи не на місці").

Особливі відносини між Великою Британією та США стали більш напруженими після того, як Стармер відмовився втягувати Велику Британію у війну США з Іраном.

До травня 2025 року, коли Стармер оголосив про зміну курсу у питанні скорочення зимових виплат пенсіонерам, модель відмови від політики, яка не знаходила відгуку у суспільства або у власних, дедалі більш бунтівних депутатів-лейбористів, уже міцно закріпилася в уряді.

Некерована Британія?

Попри те, що прем'єр оголосив економічний розвиток країни своїм головним пріоритетом, зростання економіки залишалося млявим, а наслідки війн в Україні та Ірані посилювали кризу, пов'язану зі зростанням цін.

Найчастішою претензією до Стармера було те, що за наявності величезної більшості в парламенті йому бракувало чіткого розуміння, чого саме він хоче досягти.

Жодного бачення, на думку його критиків, так і не з'явилося, попри серію перезапусків і формулювання "місій" та "контрольних показників" для уряду.

Кабінет міністрів Стармера запам'ятався тим, що регулярно скасовував власні ж рішення, коли вони виявлялися вкрай непопулярними.

Причому непопулярними ставали навіть заходи, які раніше громадськість підтримувала, - так сталося, наприклад, з ідеєю запровадження цифрових посвідчень особи. Хоча британці, згідно з даними соціологічної служби YouGov, підтримували цей крок, ця підтримка розсипалася, щойно про рішення оголосив Стармер.

Деякі коментатори назвали це проблемою "Мідаса навпаки" (reverse Midas touch). Як і у випадку з героєм міфів Давньої Греції, все, до чого торкався прем'єр, теж перетворювалося на щось інше - тільки не на золото.

Дослідження YouGov показало, що загалом британці не схильні рідше підтримувати заходи, коли їх асоціюють із ім'ям Кіра Стармера, але у самого прем'єра до січня 2026 року рейтинги опустилися до історичних мінімумів.

Публікація документів Міністерством юстиції США розпалила скандал навколо його рішення призначити послом у Америці Пітера Мандельсона, попри його відомі зв'язки із засудженим за педофілію фінансистом Джеффрі Епштейном.

Новий виток скандалу був пов'язаний із тим, що лорд Мандельсон не пройшов перевірку на відповідність посаді, яку проходять всі кандидати на пост посла, однак його все одно відправили працювати до Вашингтона.

Стармер стверджував, що не знав про провалену перевірку, - але цей прорахунок зовсім не вписувався в образ людини, відданої дотриманню правил, який вибудовував Стармер.

У лютому лейбористи зазнали поразки на довиборах до парламенту в одному з округів Великого Манчестера, програвши "зеленим". Партія була змушена висунути відносно маловідомого кандидата після того, як кандидатуру Енді Бернема, популярного мера Великого Манчестера, заблокував Виконавчий комітет - багато спостерігачів бачили в Бернемі потенційного суперника Стармера.

Результати місцевих виборів у травні 2026 року виявилися нищівними для Лейбористської партії.

Прем'єр наполегливо повторював, що не залишить свою посаду, але його авторитет ще більше підірвав відхід із посади міністра оборони Джона Гілі на початку червня через давню закулісну суперечку щодо оборонних витрат.

Кульмінацією кризи довіри стала добровільна відставка депутата, який представляв Мейкерфілд - ще один округ Великого Манчестера, яка розчистила Енді Бернему шлях до парламенту і - зрештою - до прем'єрського крісла.

Кандидатуру Бернема ще має затвердити партія, але будь-який потенційний наступник Стармера успадкує не лише ті самі проблеми, а й завидну більшість у парламенті. Питання в тому, як він нею розпорядиться і чи не перетворяться відставки прем'єрів-лейбористів на звичку, як це вже сталося з консерваторами.

Послідовні зміни господарів будинку на лондонській Даунінг-стріт уже дали підстави говорити про те, що Британія стала некерованою.

Стверджувати, що це так, - означає ухилятися від відповідальності, вважає керівниця британського незалежного дослідницького центру The Institute for Government Ханна Вайт.

Вона каже, що за останні 20 років країна зіткнулася з безпрецедентними викликами, тоді як суспільство хоче швидких рішень у стилі доставки від Amazon - сьогодні замовив, завтра отримав.

Водночас проблеми недовіри суспільства до найважливіших інституцій країни неможливо вирішити швидко.

"Попри серйозні короткострокові та довгострокові виклики, що стоять перед Великою Британією, рівень суспільного невдоволення політиками, а також гостру необхідність реформувати численні аспекти державної системи, стверджувати, що завдання управління [країною] стало нездійсненним, - це просто спроба ухилитися від відповідальності, - вважає Ханна Вайт.

"Старі проблеми зберігаються, і, безумовно, з'явилися нові виклики - особливо через те, як наша політика реагувала на внутрішні та міжнародні події останнього десятиліття, але за наявності правильних ідей і готовності з боку тих, хто перебуває при владі, з цим можна впоратися", - додає вона.