"Британський Шиндлер". Чоловік, який врятував від нацистів 669 дітей

У лютому 1988 року Віра Гіссінг зі сльозами на очах сиділа в телестудії BBC - там її познайомили з Ніколасом Вінтоном, людиною, яка врятувала їй життя.

Вона стиснула його руку й обійняла чоловіка, який організував її втечу з окупованої нацистами Праги всього за кілька місяців до початку Другої світової.

Сорок дев’ять років тому 10-річну Віру, дівоче прізвище якої було Діамантова, разом із її 15-річною сестрою Євою та сотнями інших єврейських дітей посадили в поїзд під назвою Kindertransport, який відвіз їх до Британії.

"Я ніколи не забуду, як помахала на прощання моїм батькам і раптом відчула великий страх, тому що я вловила вираз страху на заплаканих обличчях моїх батьків. Навколо нас були німецькі солдати", - згадувала вона.

Віра ніколи більше не побачить жодного з батьків.

Майже усі родичі, яких вона залишила в той день, окрім трьох, загинули під час Голокосту. Вона стала однією із сотень дітей, яких Вінтон врятував від тієї ж долі.

Неймовірну історію Вінтона розповідає новий фільм "Одне життя" з Ентоні Гопкінсом у головній ролі. Назва походить з вислову в Талмуді, книзі єврейських законів - "хто врятує одне життя, врятує увесь світ".

Цей світ міг би ніколи не дізнатися про його надзвичайну гуманітарну діяльність, якби його дружина не знайшла валізу на горищі їхнього будинку в Мейденхеді, Англія. У ній був записник з іменами та фотографіями дітей, яким він допоміг утекти.

Вінтон був сином німецьких євреїв, які англізували своє ім’я та охрестили його в англіканській церкві, намагаючись інтегруватися в британське життя.

Вінтон, який за професією був біржовим маклером, також був відданим соціалістом, який цікавився міжнародними справами. У 1938 році завдяки своїм сімейним контактам він чітко усвідомлював небезпеку, яка загрожує єврейським родинам на окупованих нацистами територіях.

За наполяганням свого друга та колеги-соціаліста Мартіна Блейка він вирушив до Праги, щоб допомогти біженцям, які тікали від переслідувань напередодні Другої світової.

Коли він туди приїхав, то був нажаханий побаченим. Місто швидко наповнювалося людьми з Німеччини, Австрії та Судетської області - частини Чехословаччини, яку анексував Гітлер - які намагалися утекти від нацистів. Багато з них були євреями. Біженці жили в жалюгідних умовах у переповнених таборах, до того ж наближалася зима.

Його особливо засмутило жахливе становище багатьох тамтешніх дітей, і Вінтон вирішив, що має щось зробити для їхнього порятунку. Так почалася рятувальна операція, яка отримала назву Czech Kindertransport.

Спочатку він працював у своєму номері в готелі Europa в Празі разом зі своїми колегами Мартіном Блейком, Дорін Воррінер і Тревором Чедвіком, і почав записувати імена сімей, з якими він спілкувався, які відчайдушно прагнули доправити своїх дітей у безпечне місце.

Ніколас писав листи з проханням про допомогу до урядів і посольств по всьому світу. Майже всі вони йому відмовили. Деяких дітей погодилася прийняти Швеція, а також Британія - за умови, що вони зможуть знайти сім’ї, які захочуть піклуватися про дітей.

Хоча Вінтон був звичайним громадянином Британії, він був упевнений, що зможе організувати евакуацію юних біженців потягом і знайти їм безпечний притулок у Британії.

Через три тижні він повернувся до Лондона і зайнявся пошуками сімей, які приймуть дітей, а також організацією їхнього переїзду через Європу до Британії. Його друзі Чедвік і Воррінер залишилися в Празі, щоб звідти координувати проєкт.

Удень він продовжував працювати на фондовій біржі, але з 16:00 до пізньої ночі він наполегливо готував рятувальну операцію, організовуючи дозволи та ордери на проїзд для дітей.

Попри величезні організаційні труднощі та адміністративні перешкоди, він невтомно збирав необхідні кошти для депозиту в розмірі 50 фунтів стерлінгів (еквівалент приблизно 4150 фунтів стерлінгів сьогодні) на дитину - суми, необхідної британському уряду, щоб забезпечити їхнє повернення додому в майбутньому.

Розчарований млявістю та бездіяльністю британської влади, він почав прямо в газетах закликати родини взяти дітей, організовуючи розміщення та особисто переконуючи абсолютно незнайомих людей взяти до себе дитину. Йому вдалося сфотографувати дітей зі свого списку під час перебування у Празі, і ці фото виявилися вирішальними для того, щоб забезпечити їм домівки.

Перший потяг з дітьми-біженцями вирушив з Праги 14 березня 1939 року. Наступного дня німецькі війська окупували всю Чехословаччину.

Борючись із бюрократією та сповнений почуття відчайдушної терміновості, Вінтон почав підробляти дозволи на в’їзд Міністерства внутрішніх справ, які надходили дуже повільно.

Між березнем і серпнем 1939 року загалом вісім потягів із 669 дітьми, більшість з яких були євреями - хоча були також діти-політичні біженці - вирушили з Праги та проїхавши через Німеччину та Францію до Британії. На вокзалі Ліверпуль-стріт у Лондоні їх зустрічали Вінтон і його мати, після чого їх забирали прийомні родини.

Віра Гіссінг і її сестра втекли з Праги на Kindertransport у липні 1939 року. Їх прийняли дві окремі сім’ї - Віру взяла родина Рейнфордів, бідні методисти, що мешкали поблизу Ліверпуля.

Вона згадала, як зустріла їх на вокзалі.

"Коли моя прийомна мати вперше побачила мене, я назвала її своєю маленькою англійською мамою, тому що вона була така маленька, сльози текли по її обличчю, вона обняла мене і сказала якісь слова, яких я не зрозумів, але тепер я знаю, що вона сказала "Тебе будуть любити". І вона мала рацію, мене любили".

"У них було дуже мало грошей, але вони мали серце, велике як будинок. Вони робили все, що могли, щоб зробити мене щасливою. Мені дуже пощастило", - каже Віра.

Дев'ятий потяг із 250 дітьми мав відправитися 1 вересня. Але того дня Німеччина напала на Польщу, була оголошена війна, а кордони закриті. Дітей, які мали виїжджати, німецькі солдати не випустили зі станції.

Двоє з цих дітей були двоюрідними братами Віри Гіссінг. Обидва пізніше помруть у концтаборі Берген-Бельзен. З 15 000 єврейських дітей із Чехословаччини, відправлених до таборів, війну пережили менше 150 дітей.

Коли оголосили війну, Вінтон зареєструвався як людина, яка відмовляється від військової служби з переконань, і працював водієм швидкої допомоги в Нормандії. Він був одним із людей, евакуйованих у Дюнкерку. У 1940 році він скасував свою відмову та вступив до Королівських ВПС.

Після закінчення Другої світової війни він працював у Міжнародному комітеті у справах біженців, збирав речі, награбовані нацистами, і продавав їх для збору коштів для єврейських організацій, а пізніше в Міжнародному банку в Парижі, де він познайомився зі своєю дружиною Грете Гелструп.

Однак попри масштабність своєї діяльності, Вінтон ніколи не розповідав про свою участь в операції Kindertransport, вважаючи, що його друзі, які залишилися в Празі, пішли на більший ризик. Протягом десятиліть його героїзм залишався невідомим.

Коли дослідники BBC з програми That's Life! дізналися про історію Вінтона, вони запросили його приєднатися до шоу як глядача. Вінтон вірив, що може мати інформацію, яка допоможе комусь із дітей Kindertransport розшукати їхні родини.

Ведуча програми Естер Ратцен показала записник Вінтона, в якому були дані 664 дітей. Пізніше дослідження виявило ще п’ятьох дітей, які прибули до Британії на організованому ним Kindertransport.

Сидячи в аудиторії, Вінтон познайомився з трьома дітьми, яких він допомагав врятувати, однією з яких була Віра. Це була емоційна зустріч. Ніхто з дітей не знав, хто врятував їх від смерті. Четверта дитина, Рудольф Весслі, також був у залі. Вони з Вінтоном випадково познайомилися в 1970-х роках, коли обидва працювали в благодійній організації, що займалася наданням житла людям похилого віку.

Програма викликала сильний і емоційний резонанс у громадськості, і через кілька місяців Вінтона знову запросили в That's Life! Він знову опинився в першому ряду глядачів – але цього разу, без його відома, глядачами були діти з Kindertransport, які зв’язалися з організаторами шоу й запитали, чи можуть вони подякувати Вінтону особисто.

Під час програми, у тепер уже культовий момент, який переглянули мільйони разів на YouTube, ведуча Естер Ратцен запитала аудиторію студії: "Чи хтось із присутніх сьогодні ввечері завдячує своїм життям Ніколасу Вінтону?"

Понад два десятки дітей, чиї життя він врятував, тепер уже дорослі, піднялися зі своїх місць, щоб аплодувати та висловити свою вдячність скромній, співчутливій та рішучій людині, яка дозволила їм вижити перед лицем нацистської жорстокості.